Світлій пам'яті Бориса Івановича Чернякова...

До глибини душі вразила нас сумна звістка про кончину Бориса Івановича Чернякова, славного земляка, науковця-гуманітарія, подвижника на гуманітарному полі нашого краю. Гуманітарій – від слова «гуманізм» (людяність).

Сила творчої спадщини Бориса Івановича – надзвичайна. Вона об'єднує в спільну згуртовану громаду всіх кролевчан: молодь, учителів, культпрацівників, краєзнавців, родичів, представників влади. Об'єднує навколо проблем молоді. Об'єднує наш край, далеку східну провінцію зі столицею України Києвом. Адже останні 30 років він працював у Києві в інституті журналістики і там його високо цінують.

На наше прохання співробітники Бориса Івановича обіцяли привезти з Києва нам у Кролевець все, що можливо з його творчої спадщини. І презентувати його в рай бібліотеці, в школах, у музеї. Сподіваємося, що це буде до 65-річчя Бориса Івановича, у квітні 2011 року.

Н.П.Вітушко,
від імені Кролевецької «Просвіти»

Пам'яті журналіста, педагога, вченого, земляка

На 65-му році раптово обірвалося життя Бориса Івановича Чернякова, доктора філологічних наук (1998), професора (1999), академіка АН вищої школи України (2000), завідувача кафедри електронних видань та медіадизайну Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, голови спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій.

Народився він 24 квітня 1946 року в Кролевці (Сумська область) в учительсь­кій сім'ї. Закінчив місцеву середню шко­лу № 5. Трудову діяльність розпочав то­карем (19б4) на тамтешньому арматур­ному заводі. На журналістський шлях ставу 19б7 році, коли його першу 17-рядкову замітку «Лижний похід агітаторів» надрукувала Сумська обласна молодіж­на газета «Червоний промінь». Відтак, матеріали зарясніли на сторінках Кролевецької районної газети «Маяк кому­нізму»: за два роки читачі побачили май­же сто публікацій Бориса Чернякова, по­ловина з яких - фотознімки.

Фотографуванням захоплювався зі шкільних років. Це заняття привело з цеху заводу до професійного фотопавільйону райпобуткомбінату, звідти - до Республіканського заочного технологі­чного технікуму, а у 1971 році - на шта­тну роботу до рідної «районки». А далі - навчання на відділенні журналістики Одеської ВПШ (1976), аспірантура КДУ ім. Тараса Шевченка (1980), достроко­вий захист дисертації.

Сам Борис Іванович про свій прихід у журналістику говорив: «Хтось іде до га­зетних шпальт через потяг до віршуван­ня, намагання доторкнутися до таїн лі­тературної праці, зрідка трапляються й такі, хто тягнеться до можливості отри­мувати гонорарні перекази, у мене ж, як і в більшості авторів газети, шлях до неї веде від бажання знайти й утвердити своє громадянське обличчя - як приро­дне продовження суспільної діяльності».

Такого ж ставлення до професії на­вчав усі роки й студентів-журналістів: «Журналістська діяльність навіть початкуючого автора - це насамперед робо­та, служіння справі, а зовсім не можли­вість задоволення власних авторських амбіцій чи меркантильних інтересів».

У наукових колах його знали як носія бібліографічної культури, готового в будь-яку секунду підказати, допомогти, порадити, часом іронічно, дошкульно й водночас толерантно покритикувати. І сам він у своїх працях дотримувався то­чності, вимагаючи цього від студентів, аспірантів, колег. Вражав своїми джере­лознавчими знаннями, вивчивши не лише наукові праці з журналістики, а й науковий доробок істориків, педагогів, філологів, соціологів, психологів, філо­софів, політологів, кібернетиків і пред­ставників інших наук, які досліджували дотичні до соціальної комунікації про­блеми.

Коло наукових інтересів Бориса Іва­новича вражало широтою: історія вітчи­зняної преси, журналістикознавство, лі­тературознавство, впровадження новіт­ніх масовокомунікаційних технологій, бібліографія тощо. Він автор майже 400 наукових та науково-методичних публі­кацій, з яких понад 90 окремих видань, у тому числі 30 бібліографічних покаж­чиків і б монографій. Темою життя ста­ли дослідження з історії й теорії зобра­жальної журналістики та ілюстрування періодичних видань. Про це його канди­датська і докторська дисертації, монографії, навчальні програми, бібліогра­фічні покажчики, низка наукових, нау­ково-популярних та публіцистичних статей. Він ніколи не зупинявся на дося­гнутому, до останнього дня працюючи над цією темою.
  

На жаль, вона залишилася незакінченою.  Як і роботи по укладанню краєзна­вчої бібліографії Кролевця, бібліографі­чних покажчиків Павла Кочури, Пили­па Рудя, Олекси Грищенка, Миколи Осипенка та інших видатних уродженців ру­шникового краю.

Мав особливо гостре (позитивне до найменших дрібниць) відчуття земляц­тва: слово Сумщина, Кролевець для ньо­го були як пароль, як ознака родинності, як код близької душі. Саме це спонукало його брати участь у створенні (кінець 1960-х - початок 1970-х), а потім бага­то років у доукомплектуванні фондів Кролевецького краєзнавчого музею; до­помагати укладачам енциклопедичного довідника «Сумщина в іменах»; самоту­жки упорядкувати бібліографічний по­кажчик «Микола Лукаш» на 4605 пози­цій. Саме код земляцтва спонукав його допомагати і методично, і науково, і до­брим словом Сумському державному університету у відкритті й становленні спеціальності «Журналістика»: методи­чною та науковою літературою, консу­льтаціями викладачам, які готували до захисту дисертації. Він читав лекції на­шим студентам та просто підтримував добрим словом. А слово Бориса Іванови­ча вартувало не одного карата.

... Обірвався земний шлях журналіста, педагога, вченого, доброго друга. Відій­шов у вічність Борис Іванович Черняков. Пухом Вам земля, земляче.

Професорсько-викладацький склад Сумського державного уні­верситету, студенти та викладачі кафедри журналістики СумДУ.

Газета "Сумщина" від 1 вересня 2010 року 

Помер Борис Іванович Черняков

Сьогодні, 14 вересня 2010 року, о 14-00 год. на центральному кладовищі відбудеться поховання праху нашого земляка Бориса Івановича.
Борис Черняков народився 24 квітня 1946 року в Кролевці . 1964 року почав працювати на Кролевецькому арматурному заводі – спершу токарем, потім інженером. Із 1969 по 1970 рік Борис Іванович був фотографом Кролевецького районного побутового комбінату – саме фотографія стала одним із найбільших зацікавлень його життя. 1970 року майбутній дослідник і знавець зображальної журналістики вступив на відділення фототехніки Республіканського заочного технологічного технікуму, із відзнакою закінчив його 1973-го. Іще під час навчання в технікумі Борис Іванович прийшов у журналістику – працював кореспондентом, а потому й завідувачем відділу редакції районної газети рідного міста. У 1972-1976 роках навчався на відділенні журналістики Одеської вищої партійної школи, де також здобув диплом із відзнакою. Педагогічний шлях Бориса Івановича розпочався 1976 року саме в Одесі – викладав фотосправу, історію вітчизняної і зарубіжної преси, теорію та практику періодичної преси.
1980 року Борис Черняков пов’язав своє життя з тоді ще факультетом (нині – інститут) журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка, де навчався в аспірантурі. У 1983 році захистив кандидатську дисертацію «Становлення зображальної публіцистики в дожовтневій більшовицькій газеті». Науковим керівником Бориса Івановича був один із основоположників українського журналістикознавства професор Дмитро Михайлович Прилюк.
По захисті кандидатської Борис Черняков заступив на викладацьку стезю факультету журналістики і став його невід'ємною частиною. Звідтоді викладав дисципліни «Зображальна журналістика», «Основи журналістикознавчих досліджень», «Журналістське дослідження», «Вступ до спеціальності», «Основи наукових досліджень» та інші. 1998 року Борис Іванович захистив докторську дисертацію на тему «Зображальна журналістика в друкованих засобах масової інформації (від виникнення до середини XIX ст.)». Був професором кафедри теорії масової комунікації Інституту журналістики, також викладав в Інституті екранних мистецтв імені Івана Миколайчука, на філологічному факультеті Маріупольського державного гуманітарного університету, де завідував кафедрою соціальних комунікацій. Останнім часом Борис Іванович очолював новостворену кафедру електронних видань і медіадизайну Інституту журналістики.
Був членом Національної Спілки журналістів України (із 1975), спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій, ученим секретарем Науково-методичної комісії з журналістики Міністерства освіти і науки України, входив до президії Академії наук Вищої школи України, редколегій ряду журналістикознавчих видань. Саме Борис Іванович стояв біля витоків Національної Спілки фотохудожників України, був одним із її засновників.
Коло наукових зацікавлень і талантів Бориса Івановича – вельми розмаїте. Окрім фотографії і зображальної журналістики зокрема та бібліографії, в яких Борис Черняков був чи не найбільшим фахівцем, знавцем справді найвищого рівня, серед основних – історія молодіжної преси ХІХ-ХХ сторіч, фотокритика, літературне та історичне краєзнавство. Науковець чимало зробив і для інформаційного забезпечення журналістикознавчих досліджень у галузі зарубіжної журналістики (опублікував ретроспективний бібліографічний посібник «Засоби масової інформації зарубіжних країн»), джерелознавства історії вітчизняної молодіжної преси (покажчик «Періодичні видання учнівської і студентської молоді України XIX – початку XX ст.: Джерела дослідження»), розпочав публікацію результатів дослідження україномовної окупаційної преси 1941-1944 років.
Перу Бориса Івановича належить близько 90 окремих видань (лише із зображальної журналістики – 14 брошур із матеріалами та текстами лекцій), понад 250 наукових і науково-методичних публікацій. Його матеріали також виходили друком на сторінках фахової періодики, часописів України й зарубіжних країн. Не забував Борис Черняков і про свою малу батьківщину – систематично передавав книжкові новинки, довідкові видання зокрема, до Кролевецької районної бібліотеки, допомагав у створенні енциклопедичного довідника «Сумщина в іменах», у розгортанні журналістської освіти на Сумщині вишам області, укладав краєзнавчу бібліографію Кролевеччини, бібліографічні покажчики Миколи Лукаша, літераторів Панаса Кочури й Пилипа Рудя, завжди цікавився життям рідних міста і краю.
Окремо слід згадати про те, що саме Борис Черняков – чи не найперший і найбільший дослідник життя й творчості нашого земляка, одного з найвидатніших українських перекладачів, знаного поліглота й мовознавця Миколи Лукаша. Борис Іванович – автор численних публікацій і близько 10 видань, присвячених Лукашевій постаті. Серед них і ґрунтовне 576-сторінкове дослідження «Микола Лукаш. Бібліографічний покажчик 1953-2005» – скарб для фахівців і поціновувачів геніального перекладача. Цікаво, що 2005-го неабияку дослідницьку роботу Бориса Івановича відзначили Нагородою Ярослава Мудрого Академії наук вищої школи Росії («за створення капітального бібліографічного покажчика праць М. Лукаша, знаного перекладача»).
Борис Іванович був неабияким інтелектуалом, надзвичайно ерудованою, освіченою, мудрою, порядною людиною. Він знає все – саме таке враження про його глибину було постійним і беззаперечним. Справді міг однаково цікаво, невимушено й ґрунтовно розповісти на лекції мало не про будь-що, лишень переглянувши дипломну, поставити питання, що порушувало б її корінну проблематику. Без жодного пафосу, Бориса Чернякова можна вважати людиною, щиро відданою своїй справі, чесною перед собою та іншими, дослідником і науковцем-взірцем. Бориса Івановича не забудуть колеги, студенти, всі, хто завдяки його талантові став кращим. Вічна пам’ять…

*** 

 P.S. Дивіться фотографії з презентації книги: Борис Черняков "Микола Лукаш. Біобібліографічний покажчик 1953-2005", що відбулася у Кролевецькій районній бібліотеці 15 грудня 2007 року.

Гілка на форумі "Борис Черняков про нові книжкові видання" також осиротіла...