Кролевецький щоденник

«Сумщина у пошуку. Картина поки що не маслом…»

2011-12-06T12:15:00.002+02:00

Саме таким виразом можна охарактеризувати результати оприлюдненого тижневиком «Коментарі» (№ 46 від 02 грудня 2011 року) рейтингу областей України. І пошук цей, варто відзначити, достатньо динамічний. Рівень зростання навряд чи можливо назвати сталим, оскільки коливання допускаються значні і не факт, що викликано це об’єктивними чинниками, а не хитрощами такої науки як статистика, адже розрахунки проводились виходячи з даних Державної служби статистики. 27 регіонів отримували оцінки від -13 до 13 (з нулем – якраз 27 оцінок, тобто для кожного з учасників рейтингу). За І півріччя Сумщина досить не очікувано опинилась на високому 12 місці. Як з’ясувалось з часом, за підсумками ІІІ кварталів, наш регіон знову в нижній частині таблиці (24 місце).

Варто більш детально проаналізувати результати, аби з’ясувати вузькі місця та зосередитись на виправленні ситуації, аби 12 місце не здавалось таким незвичним для нас. За економічними показниками Сумщина здатна тримати конкуренцію на рівні 10 місця. А це вже об’єктивне підґрунтя для сталого зростання всіх інших показників розвитку області та рівня життя населення.
Згідно зведеної таблиці область перебуває на останніх місцях по таких показниках: фінансування субсидій (тобто – надання державою коштів підприємствам ЖКГ для відшкодування субсидій малозабезпеченим громадянам) – «мінус 13»; народжуваність – «мінус 13»; смертність – «мінус 9»; виплата зарплат – «мінус 8»; динаміка будівництва – «мінус 8»; ставки нижчі за мінімум (рівень зарплат) – «мінус 6,5»; динаміка роздрібної торгівлі – «мінус 5». Серед перерахованих показників найбільш складнішим є «динаміка будівництва», оскільки для того аби розпочати масштабні зрушення в цій сфері економіки потрібно створити необхідний інвестиційний клімат (фактично, дівелоперський бум), такі умови для інвесторів, що вкладають кошти в житлове (і не тільки) будівництво, від яких навряд чи відмовляться як наші так і іноземні інвестори. В питаннях виплати субсидій – це пряма відповідальність губернатора, оскільки його адміністративного ресурсу має вистачати для того, щоб вийти бодай на «0» (тобто – бути в середині таблиці). Динаміка роздрібної торгівлі очікувано покращиться за підсумками року. Про це ми дізнаємось вже у лютому 2012 року. Те, що губернатор не може кардинально змінити, так це – народжуваність та смертність. Тут важко реалізувати якусь унікальну соціально-економічну програму аби отримати в результаті швидкий та позитивний ефект. Проте, простіше підігнати народжуваність (з останнього місця бодай до 20-го), аніж зупинити старіння та смертність області (значний вплив екологічного та ментального факторів).
Отож, загальний бал Сумської області за ІІІ квартали 2011 року – «мінус 30». Після нас лише Запорізька, Луганська та Чернігівська області. Фактично, за потенціалом Сумщина є середняком і її природним місцем в рейтингу має бути перебування в коридорі від 12 до 15 місця. Як результат ефективного менеджменту губернатора може бути показник на рівні 10-7 місця. Ну і як регіональна мрія – потрапляння в «п’ятірку» кращих областей України. Сьогодні у п’ятірці: Вінницька область (53 бали), Київська область (50), Івано-Франківська (39,5), Дніпропетровська (36), Полтавська (36).

Кого посунемо? На 12 місці – Хмельницька область та м. Київ (8 балів). Чесно кажучи, дивно вести мову про доречність оцінювання м. Києва та м. Севастополя за критеріями «динаміка сільського господарства». Автори рейтингу (журналісти тижневика «Коментарі») обмовилися, що «Києву та Севастополю умовно ставилися бали, що відповідають нульовій динаміці», що й зумовило останні місця в рейтингу цих суб’єктів…

Що таке «мінус 30»? За умови, коли відняти «народжуваність, смертність, то матимемо вирівнювання позиціонування Сумської області. А коли підчистити заборгованість по субсидіям (про цю проблему говорять люди в селах Кролевецького району, бо не можуть отримати гарантовану державну допомогу на комунальні послуги та паливо) до кінця року, то однозначно область перейде до розряду регіонів з позитивною кількістю балів рейтингу «Порівняльна картина розвитку регіонів у І-ІІІ кварталах 2011 року», а це, щонайменше 14 місце…

І тоді буде картина маслом! Сумська область має бути серед кращих, бо Ми тут живемо.

«Що робити і кому?»

2011-11-28T21:22:00.002+02:00

Сакраментальне внутрішнє прагнення індивідуума до того, аби наблизити життя до ідеального уявлення про щастя (а яке воно?) наштовхується на соціальну байдужість переважної більшості пересічних мешканців території на якій ми живемо, тобто – громади. Поняття «громада» на стільки ж розмите як «щастя» або «мораль» та індиферентне у своїй суті. Розмите і незрозуміле. А от що таке влада – знають всі! Нас (вас) цьому навчили за часи незалежності!

Ми живемо. Хтось – в цьому звичайному районному центрі на східній півночі України. Хтось – за кордоном, проте залишаючись в душі дитиною, бо пам’ятає себе бігаючим по літнім вулочкам Кролевця років 20-30 тому, можливо й більше...

Але ж ми – кролевецька громада! Так, ми дуже різні і зовсім не бажаємо бути однаковими. Ми – вільні робити так, як того прагне наша свідомість, сумління. Ми не гірші за тих, хто вже чогось досяг в цьому житті. А може ми є тими, що досягли навіть більше за інших! Нам ще жити (в середньому 35-45 років) з мріями про краще життя, а можливо – навпаки – з думками про те, що все краще вже позаду…
Все це так. Але чи небайдужі ми? Чи є такими, що мають чітку систему цінностей? Чи розуміємо ми те, на що здатні в цьому житті? Чи маємо досвід успішного реагування на нестандартні ситуації (навіть критичні, з ризиком для життя)? Скоріше – ні. Ми – просто квіти (дерева), які не знають, що таке торнадо. Ми – звірі, які не пам’ятають боротьби за виживання і страху через перспективу бути з’їденими. Бо ми – розумні, та все ж – дурні…

Що ми (ви) можемо? Що ви (ми) змогли зробити протягом останнього року? Які цілі вдалося досягти? Чим ви (ми) сприяли вирішенню соціально-громадських проблем в місті, де живемо, чи то колись жили?

Жаль, що пасивність вражає й молодь, яка вже сьогодні мріє про те, а би виїхати на захід та влаштувати своє життя деінде, в більш комфортному суспільному середовищі, там, де краще. На жаль, у нас (тут) жити не дуже приємно. Через багато факторів. Але, люди, які тут (в цьому місті) живуть навряд чи зрозуміють прагнення щось змінити. Бо не можуть сформулювати мети, до якої може прагнути громада як певна соціальна абстракція, яка державою ідентифікована, виокремлена та якій надається дотація (за потреби) для виживання. Не більше. Для того, щоб отримати більше – потрібно працювати. Щоденно. Цілеспрямовано. Доводити, що варті жити краще через свій вклад в суспільне (громадське).

Ми слідкуємо за тим, що робить влада. Часто не ідентифікуємо її з персонами (так само як і громада, влада – пусте, (але чи індиферентне?) поняття). Чи розуміємо, що все що робиться тут – результат в переважній більшості зусиль владних підрозділів (керівників, чиновників, які утворюють армію, що веде боротьбу за краще життя у спосіб, що дуже рідко обговорюється з народом, громадою)? Ми (ви, громада) не можемо конкурувати з владою. Влада досить ревниво стежить за кожним рухом громади. І не звикла вітати успіхи, які не погоджувались у вигляді, так би мовити, "співпраці". Ми не бажаємо критикувати владу через власну байдужу позицію і упереджене сприйняття дій влади як негативну спробу піару інституції суспільної та забезпечення її самозбереження (обрання на новий термін) і (що не дивно) збагачення. Цими характеристиками влада більше, аніж громада нагадує бізнес. У громади, здається, практично відсутній ресурс для збагачення, оскільки «народне багатство» протягом 80-ти років зводилось і врешті сьогодні звелось до «0». Індивідуальне багатство – ніщо, бо його, як відомо, не візьмеш у домовину (за класиком).

Якщо гіпотетично спробувати визначити (порівняти) здобутки влади та здобутки громади, то ми побачимо значний масив добрих (і недобрих), вдалих (і не дуже вдалих) досягнень, зроблених владою на благо громади. А що конкретно? Навряд чи влада веде такий реєстр. Звіти за інерцією нагадують компартійні доповіді на з’їздах багаторічної давнини. Не цікаво!

Чи може громада перерахувати, що нею зроблено для розвитку території? Навряд чи, бо громада звикла, щоб працювали на неї. Громада – паразит з великими очима, в яких гірке сподівання на вічне утримування.
Все це безперспективно. Бо не веде до єдності та спільного прагнення краще організувати життя, зробити його передбачуваним та комфортним (з чистими вулицями та затишними зонами відпочинку щонайменше).

У нас не люблять тих, хто чогось досяг у житті, бо часто не вірять, що багатство може бути результатом виснажливої праці, а не корупції. Проявом результативності інтелекту та підприємливості, а не наслідком системи злочинних дій.

«Громада» і «влада». Пан та слуга. Згадується один з соціальних проектів в країні ЄС під девізом «Активна громада – багатий регіон». Там активність громадських об’єднань стимулюється через запрошення до участі в конкурсах на кращий проект по вирішенню того чи іншого питання організації життєдіяльності на відведеній території. У нас же влада самотужки відпрацьовує наданий шанс керувати з боку вищого керівництва (самоврядування, як результат місцевих виборів, – лише вчиться бути владою, бо йому не дають зараз «рулювати»), при цьому часто-густо не враховуючи настрій та прагнення населення.

Не існує простих і прозорих механізмів співпраці. Паблік-рілейшнз (нерозвинута тут, у нас, сфера соціального управління та маркетингу) зовсім не діє як головна умова забезпечення порозуміння влади та громади.

Так що робити і кому? На жаль, поки що – безперспективно в цьому напрямку. Бо ми не чуємо того, що говорить ближній. Мовляв, час ще не прийшов дослухатись…

Інвестиційний реквієм: 41 місяць тому назад і сьогодні…

2011-11-11T08:45:00.002+02:00

В цьому році відсвяткували 410 річницю міста Кролевець. Чудова дата, яка ставить в один ряд Кролевець (відносно часу заснування: 1601 рік) з першими поселеннями європейців у Північній Америці (форт Джеймстаун, наприклад, засновано в 1605 році, а місто Санта-Фе, столицю штату Нью-Мексико, США, у 1609 році).
Тому, люди, що живуть у місті з такою значною історією, мають всі підстави аби претендувати на успішне використання надбань людства в сенсі організації ведення місцевої економіки, шукаючи відповіді на виклики сучасності. Аби бути вірно зрозумілим, пояснимо, що мова йде про використання цивілізаційного досвіду у створенні продуктивної (а отже – виробничої) економічної системи території, що забезпечує своїх мешканців на 100% всім необхідним у вигляді бюджетних надходжень.
Сорок один місяць тому назад, а саме 11 червня 2008 року в місто Кролевець на запрошення Кролевецької міської ради прибули фахівці з економічного розвитку міжнародної установи USAID (Агентство США з міжнародного розвитку) на чолі з Петром Кошуковим (радником з економічних питань) з одноденним візитом, що був присвячений проведенню навчального семінару «Місцевий економічний розвиток та залучення прямих іноземних інвестицій». Семінар пройшов за активної участі місцевих фахівців владних підрозділів міського та районного рівня, представників громадськості, керівників міста.

Якщо тезисно, то мова йшла про те, як створювати «грін-філди» (вільні земельні ділянки з підготовленою інфраструктурою та документацією) для того, аби пропонувати такий «продукт» потенційним іноземним (великим вітчизняним) інвесторам з метою розміщення виробництва та створення нових якісних робочих місць. Реалії такі, що місту (району) конче потрібні 2-3 тисячі вакансій у виробничій сфері. І не лише тому, що ринок праці відчуває вакуум і змушений працювати «на експорт», тобто – відбувається міграція трудова (хто рахував, скільки кролевчан та жителів району працює в Росії, Європі тощо?), а й тому, що конче не вистачає податкових надходжень для того, аби не бути дотаційним (а значить – депресивним регіоном) та повністю забезпечувати власні потреби за свій рахунок, більше того – вкладати кошти місцевого бюджету в розвиток (капітальне будівництво, соціальна сфера, реформи різних сфер життя громади Кролевецького району тощо)…
Сорок один місяць минув. Фахівці з USAID, базуючись на досвіді Чехії, Польщі, красномовно і аргументовано доводили, що іншого способу змінитись просто не існує. Дехто послухав і зробив висновок, що це – фантастика. Дехто продовжив пошук світла в кінці тунелю. Чи буде воно?

Відповідь ствердна, оскільки зрозумілим є той факт, що всяка територія перш ніж претендувати на залучення стратегічного інвестора потребує в створенні (чи відновленні, ребрендингу) бренду – маркетингового сприйняття (бачення) особливостей та переваг території, яку бренд представляє. У Кролевецькому районі (завдячуючи порозумінню в цьому питанню місцевих керівників, що приємно відмічати) плідно працюють над тим, аби відновити бренд «Кролевецький рушник» та просувати (здійснювати брендинг) його не лише на території України, а й за кордоном (США, Канада, Польща та інші). Затрати, що мають бути витрачені на цей процес, з лихвою компенсуються через поєднання з класичними заходами створення сприятливого інвестиційного клімату, про які йшлося 41 місяць тому в м. Кролевець в новому конференц-залі Центру занятості, який на той час тільки-но розпочав роботу в новій сучасній будівлі на пр. Миру.

…Син звертається до татка: «Татусь, а у тебе на роботі є фантастика чи містика, щоб почитати?». «Так, є, – відповідає батько, – річний звіт мого бухгалтера!» Анекдот в тему, який просто кричить – маємо змінювати підхід до пошуку вирішення проблемних питань функціонування соціально-економічної системи нашої території.

Переконання щодо того, що рано чи пізно бажане відбудеться, залишає стримане відчуття оптимізму, адже лише ті, що прагнуть – обов’язково досягають мети, якщо бачать її чітко і не мають сумніву щодо її реалістичності.

Має бути (стати) набагато більше, тих, хто вірить в економічні (інвестиційні) перспективи Кролевецького району.

Молоді потрібна правда

2011-10-26T21:35:00.001+03:00

Будь-яка ініціатива потребує мотивації для тих, хто долучається до її реалізації. Спочатку людина приймає рішення спробувати: а що ж воно таке, чи є від цього який-небудь зиск? Зрозуміло, що персональний, індивідуальний і бажано – матеріальний. Помилково? Не факт, бо всяка інша користь не є відчутною одразу, на жаль. Все ж, помилково, більш за все. Бо ініціатива опирається на добровільну участь в її реалізації з боку представників громади. Добровільну діяльність, яка не має іншого мотивування як бажання учасників сприяти досягненню суспільно-корисного результату, тобто – внести свій особистий вклад в конкретну справу, вважають базисом соціальної відповідальності.
Яка користь особисто для учасника? Знову ж про те ж саме… Користь не вимірюється кілограмами цукерок або кількістю подарунків від яких ніякої користі (тим більше – грошима). Користь – в додаткових можливостях самореалізації та визначення власного шляху до успіху у житті.

Мова про соціальне підприємництво як явище, що стає все більш актуальним. Про соціальну активність з боку молоді, як ефективну рушійну силу загальної активності громади, говориться багатьма з різних трибун та ЗМІ.
Чи можливо створити такі умови, щоб молоді було цікаво займатись такою діяльністю? Чи реально забезпечити відвідуваність заходів (навчальних занять, волонтерських акцій, публічних змагань тощо), масовість прояву соціальної активності? Що грає роль мотиватора для добровільної участі в подіях, які не нагадують з першого погляду необхідну для життя річ чи знання, досвід, проте потребують затрат сил, енергії та інтелекту?

Лише розуміння законів життя, розуміння формули успіху. Життя – гра. Відомий вислів. Але чи правильно ми розуміємо його? Життя – не футбол і не віртуальна гра-симулятор. Життя – це тривалий в часі та просторі процес, пов'язаний зі свободою, бар’єрами та цілями. І все це може бути ефективно вибудуваним за умови правильної орієнтації при необхідності вчинити вибір (свобода вибору). Ми граємось з життям, а маємо грати в життя. Кожний день як виклик тим, хто прагне досягти успіху. Який він? Чи має смак та розміри? А чим, власне, успіх відмінний від щастя? Щастя – це ланцюг, що складається з індивідуальної системи успішного рішення проблем, які виникають в просторі та часі протягом всього життя.

Особисті якості людини – це критерій, який визначає можливості (вірогідність) досягнення успіху. Успішними не народжуються, ними стають. Хтось любить говорити про те, що лише одиниці здобувають успіх, стають впливовими та владними людьми. Багатими і водночас бідними. Бідними і водночас багатими. Чи може зрозуміти сутність такого явища, як успіх, людина в віці 14-18 років? Так, безумовно, бо вона навіть приклади приведе власного успіху: перемоги у спортивних та навчально-розважальних заходах. І буде права. Але ж чи впливають ці приклади на подальше життя? Залежить від того, чи вірно молода людина визначиться при обранні професії. Відповідь проста, бо той, хто приречений на успіх (в суспільно-корисному розумінні) навряд чи буде працювати машиністом електропотяга, або токарем. Навряд чи зупиниться у власному розвитку на рівні учителя місцевої школи. Успіх – це природа життєдіяльності лідера.

Щоб стати успішним, потрібно проявити та закріпити лідерські якості в молодої людини. Іншого способу окрім практики не існує. Є пропозиція взяти участь в збірній команді КВК (з числа школярів шкіл району) – зголошуйся на неї! Не бійся, бо незамінних не існує. Пропозиція – це шанс для тебе, якщо тобі 14-18 років. Відмовившись ти втратиш більше, ніж отримаєш від звичного дозвілля, про яке мрієш ( комп’ютер, телевізор, книга, друзі) під час канікул. Тобі здається, що тобі час відпочити від школи? Так от – участь в КВК і є тим відпочинком! Ти познайомишся з новими друзями (ровесниками з інших шкіл), отримаєш чудове відчуття від виявленого креативу, популярності та успіху в разі перемоги в районному КВК! Чи це не цікаво? Чи це не корисно для ТЕБЕ?

Успіх – квінтесенція людського життя, яка притаманна лише тим, хто пізнав його сутність на власному досвіді. В молодому віці людині конче потрібний педагог, який вкаже на той, шлях, який дозволить максимально розкрити власні здібності та таланти, повністю самореалізуватись у дорослому житті. Отримати таку професію, яка буде запорукою щасливого та успішного життя.
Юначе! Дівчино! Що ти маєш робити самостійно? Гарно вчитись. Бути спортивно розвинутим (-ою) (лижні гонки, легка атлетика, танці тощо). Навантажувати і розвивати інтелект (здатність мозку приймати правильні рішення в складних ситуаціях та уникати замішання, знати як з ним боротись). Володіти практичними знаннями та навичками (користування комп’ютером, знання іноземних мов, володіння словом та досвідом успішних публічних виступів). І головне – вміло вибудовувати особисті та службові ланцюги спілкування. Комунікаційні здібності набуваються під час конкретних занять ( в рамках школи, позашкільної роботи, в родині та серед друзів). Головне – знати основні правила та не нехтувати ними ні за яких обставин! Успіх – відчуття радості від позитивного сприйняття реальності та спілкування за умови досягнення визначених особисто цілей, досягнення мети.

Молоді люди, не вірте тому, хто скаже, що успіх – це легко. Не вірте тому, хто каже, що успіх – це складно! Не вірте тому, хто каже, що незамінних людей немає, навіть тоді, коли вас приведуть до кладовища з тим, щоб переконати в зворотному. Ви можете (маєте) залишити чіткий слід на цій планеті. На ваше щастя, поруч з вами існують люди, які прагнуть допомогти вам в цьому. Подумайте і не поспішайте відмовлятись від добровільної участі в волонтерській діяльності. Вступіть до громадського об’єднання (організації), яка має світлу мету та всіма силами допомагайте досягненню цієї соціальнозначущої мети. Отриманий результат на сто відсотків перевершить ваші очікування. І тоді ви відчуєте щастя.

А воно є. В цьому правда.

Парад позитиву

2011-10-07T21:49:00.002+03:00

Ми звикли до критичного ставлення до життя, особливо, коли мова заходить про ініціативи, або взагалі про роботу (реальні справи). Часто й густо - шукаємо негатив, насолоджуючись при цьому духмяним ароматом скепсису у власному виконанні. А можливо, що така позиція - результат небажання щось зробити самому? Не для себе, а для суспільства. Тільки не говоріть про те, що безсилі... Просто, не до снаги.
Тому й маємо - переважно негативне ставлення до рівня та якості життя. Зважте - мова не про рівень доходів та його відповідність затратам для комфортного життя. Мова про те, що досить чекати, що хтось зробить кращим життя за тебе. Особливо бридко, коли знову й знову кивають на владу. Немов би вона - чарівник. Та все одно: влада є влада. Її головне завдання - не заважати прояву ініціативи громади. Допомагати реалізовувати наміри, що ведуть до вирішення проблем території...
Головне в житті - свобода. Свобода - бути ,відповідальним не лише за себе, а й за частину суспільного. Насправді, ми здатні вирішувати власні проблеми. Тому так багато містян, які навіть не знають, що існує міська рада. Не знають прізвища мера або голови райдержадміністрації... Добре це, чи погано? Думаю, що ліпше не знати, аніж перекладати свої проблеми на плечі чиновників, що мають вирішувати загальногромадські проблеми, а не бути "швидкою психдопомогою" та таким собі "Стариком Хаттабичем", що може все.
Парад позитиву триває. Порахуйте, скільки гарних нових справ зроблено за останні два місяці. А за літо? Стало краще? Авжеж, бо позитивне сприйняття життя робить людину щасливою.
Розуміємо себе, та тих, хто такий як ми.
На фото (сайт "Фототелеграф") "Титанік", 1911 рік.

Свята, що блукають слідом...

2011-09-27T21:13:00.002+03:00

Ви чекали свят. Ви готувались до свят. І ось вони минули.
Якось сумно... Пусто. А десь в лісі поки ще тепло, але птахи вже мовчать, бо чекають холодної осені і трохи дивуються, що ще не прийшла вона - з дощем та холодом в обнімку. Осінь.
Хрестовоздвиженський Ярмарок став справжнім апогеєм боротьби між літом та осінню. В кожному курені відчувалось бажання тепла як того, що є в собі, так і того, що в гостях. Гості заходять, їх частують смаженим салом та млинцями, наливають горілки, вигнаної тільки но. Разом випивають. Весело! Добре! Тепло! Тільки все це мине. Так, не зараз, але вже за тиждень, два. На те воно й Ярмарок, щоб порадувати та підготувати до зими. Морально, бодай.
Поні - така маленька конячка, лагідна і мовчазна. Коні не риби, але виховані людиною так, щоб мовчати. Рисаки без кутніх зубів, з'їдених металевою збруєю, звична справа. А от поні...
Діти чекають іграшок. Одна з них просто супер: літаюча тарілка, яка запускається з руки спеціальним пристроєм. Тягнеш за мотузку і мигаючий діодними лампочками овал летить до неба метрів на 20-30. Вночі - справжнє диво! Купували й ласощі, якщо можна такими назвати цукрову вату та поп-корн.
Багато людей було. Це добре, бо не лише злиднями та проблемами! Свято є свято, тим більше в Кролевці, якому - 410 років! То ж келих за мера, що думає про людей! Келих за голів районного рівня, щоб завдячуючи ним знали про Кролевецький район не лише в Сумській області! Так і житимемо, бо ми - мріємо про свято! А воно - минає.

Діти в Нідерландах створюють нові умови для дозвілля

2011-08-23T16:46:00.005+03:00

До вашої уваги тема, яку було розпочато на сторінці "Кролевець-Facebook". Ініціатором обговорення теми стала пані Надія Кірієнко (Гронінген, Нідерланди). Мова про запровадження дитячої ініціативи завдяки зусиллям громади та місцевої влади. Далі - текст від пані Надії (фактично переклад інформації про проект):

"C , большим удовольствием хочу вас познакомить с Нидерландским, телевизионным, ежедневным молодёжным - от 9 до 12 лет - журналом новостей за 18 августа 2011 года. Где я хочу обратить ваше внимание на детские общественные, социальные идеи и желания. Что и чего, ещё несколько месяцев назад, не было и казалось для детей из деревни Вилгелмина-Дорп неисполнимо, по идеи двух мальчиков из той же деревни — стало великолепной действительностью.

Приближались летние каникулы. Все годы дети этой деревни во время каникул ездили кросить на велосипедах в другое место — далеко и не удобно. В деревне кроссбана — не было. Иван и Йоди рассказывают, что они долго думали: как разрешить эту проблему? Как можно реализовать и построить им в своей деревне свой кросс-бан, ведь это стоит много денег? Решили обратиться за советом к директору одной из в местных организации. Он им посоветовал.

Иван и Йоди не пропустили не одной двери в своей деревни. Их цель всем была чётко понятна. Мальчики собрали 300 евро. Этого было ещё не достаточно. Пошли и обратились в местную муниципалитетную службу. Объяснили ихнюю идею и цэль. Их там поняли и были довольны тем , что дети вместо повседневного безделья и скуки будут иметь повседневное занятие и удовольствие. Ответсвенный чиновник службы (он показан в новостях) удвоил ихнюю уже собранною сумму. Было выделено место для кроссбана. У мальчиков стало 600 евро. Им хватило за эти деньги нанять и уплатить работу земляной машины. С помощью взрослых и сильногоковша машины , мечта и идея Ивана и Йоди стала действительностью - в деревне появился свой кроссбан (місце для того, аби кататись на велосипеді - N.L.). Дети чувствуют себя очень здорово. На вопрос как отнеслись к ихней идее местные жители? - дети ответили: начальные реакции были разные. Преимущественно позитивные реакции. На те мы и опирались и реагировали. С помощью взрослых у нас получилось. Сейчас каждый скажет: всё таки получилось. Мы, думаем - воу! У нас это получилось! В тот же день , после обеда, кроссбан получил своё новое имя, название Полдербан.

Таким способом в Нидерландах и в других Европейских странах можно построить и привести в действительность многие социальные проэкты. Мечты - при желании- могут стать действительностью. Такие не большие, контролируемые проэкты вы также сможете успешно развивать у себя по месту жительства. Успеха! Смотри мою ссылку (внизу) NOS Jeugdjournaal -18-8-2011-TVblik

Цікава інформація від пані Надії Кирієнко (Нідерланди). Вона ділиться досвідом роботи тамтешних дітей та молоді по розвитку дозвілля та комунікаційно-інформаційного простору. http://tvblik.nl/nos-jeugdjournaal/18-augustus-2011

Дощ як привід зупинитись...

2011-08-02T08:23:00.002+03:00

Другий день погода просто вбиває... Таке скиглення чути звідусиль, чи не так, шановні читачі "Кролевецького щоденника"? Мабуть і Ви вже засумували за яскравим сонцем та теплою морською водою. Киньте це заняття! Воно не приведе до кращого. Найліпший вихід - спробувати занятись корисною справою. Американці, наприклад, завершили спектакль під назвою "Дефолт США" і весь світ перконався, які вони розумні. Та хто сумнівався в тому, що дефолту не буде? Тільки не я, бо маю певний досвід кулуарних та ПР-технологій.

Приємно, що в Україні починають розумітися на піарі. Не на чорному, який дуже часто використовується під час виборчої кампанії, а цивілізована діяльність за принципами науки "Паблік рілейшнз - громадські зв'язки". До речі, якщо колись вам нестерпно забажається успіху, то спочатку вивчить закони ПР. Якось Біл Гейтс промовив: "Якщо в мене залишиться один долар, то я витрачу його на піар". Хто такий Біл Гейтс нагадувати не буду, бо Microsoft знають всі, навіть діти.

Тижневик "Коментарі" (останнє число від 29.07.11 № 30-31) розпочало піар-компанію корпорації D.ТЕК (Україна). Цікавий підхід - друкування інформаціного тексту на нижній лівій частині лівої полоси. Стильно і зрозуміло, але ж потріббно вказувати, що матеріал проплачений, так званий Advertorials. Читачу потрібно про це чесно казати... Існує Кодекс чесного піару, так треба його дотримуватись, особливо таким виданням, як "Коментарі", які люблю і поважаю і Вам того бажаю, шановний читачу!
Дощ минає, як і все...

«Про чесність з точки зору ПР (паблік рілейшнз)»

2011-07-29T08:57:00.002+03:00

Коли потрібно досягти результату, то першою проблемою є врахування інтересів всіх учасників процесу. Безпосередніх і опосередкованих. Переступити через те, що може стати фатальним з точки зору можливості досягати нової мети – помилка, яка вартує життя. Так само як і переступити через подібного тобі (людину, або групу). І вибачення будуть ні до чого…
В продовження теми витяг зі «Щоденника для обраних» Анатолія Стріляного (тижневик «Коментарі»):
«З листа: «Ви знаєте, скільки взято кредитів на плазми, дорогущі авто та інше? Живемо химерами. західна людина колись знала, що вона може собі дозволити, а чого не може. Вона пишалася, що все обдумала і не вийшла зі свого бюджету. А ось і головна західна цінність: рівність самому собі похитнулась, якщо не зламалась. Західна людина залізла в борги, щоб вийти за власні межі. І за нею вийшов весь світ із нами в пристяжку. Таким чином хоч би на одному помирились: я можу собі дозволити не лише те, що можу, але і те, що не можу, але хочу. Химерна реальність перемогла товарно-грошову. Світ прийняв російську філософію з її презирством до «скнарості, що принижує людину». І котиться відомо куди: у ж… Це – філософія хама. Ось у чому фатальна каверза сучасності. Вже немає самого поняття «мінімум». А немає мінімуму, немає і максимуму. Замість кордону – горизонт. Це, звичайно, свобода, але самогубна. Та і поняття свободи теж постійно перезавантажується людиною так, як їй зараз вигідно. А все від духовної убогості. Усередині ж немає нічого, а зовні стільки всього красивого!» Про російську філософію, звичайно, правильно, але товарний фетишизм, престижне споживання, споживче суспільство, конс’юмеризм – ці поняття виникли і увійшли до наукового обігу на Заході. Чванлива поведінка і побут, життя напоказ осмислювали Маркс і до Маркса. Mehr scheinen, als sein. Здаватися важливіше, ніж бути. Гете. У чому сенс? Хто ж його знає…
Химери – так, це все від духовного убозтва, але якою потужною продуктивною силою вони виявляються на повірку! Більше того, рушійною силою історії… Престижне споживання (ПС) погнало колумбів у солоні води. Інакше не було б великих географічних відкриттів, земляни загиналися б розрізненими стадами, не знаючи про існування один одного. Якби шаровари запорожців були трохи вужчі за Чорне море, Військо не так високо цінувало б дороге сукно, яким його ублажала Москва, і доля України могла б скластися інакше (не обов’язково краще).»
Кого ми обдурюємо? Самих себе. Через те, що не відчуваємо мінімуму та максимуму. Потрібен час для навчання. Повторного навчання. Але чи можливо навчитись бути щасливим? А бути успішним? Або – бути лідером? На жаль, цього в аудиторіях не прищеплюють. Цим розпоряджається Бог. Але спробувати варто. Бодай, спланувати докладання власних зусиль задля успіху аж зовсім не заборонено, скоріше навпаки – заохочується!
Життя прекрасне, бо воно одне! Живи та люби сьогодні!

«Відбувся районний конкурс «Кролевецька красуня-2011»

2011-07-11T21:04:00.002+03:00

Чудового червневого суботнього дня в Кролевці відбувся конкурс «Кролевецька красуня-2011». Участь в конкурсі, який щорічно організовується відділом спорту та молоді Кролевецької райдержадміністрації за підтримки місцевих підприємців та активної частини громади, взяли шестеро чарівних дівчат віком від 15 до 17 років. Журі оцінювало не лише зовнішні якості учасниць, а в переважній мірі – таланти та інтелектуальні здібності дівчат. В чесній боротьбі титул «Кролевецька красуня-2011» виборола учениця 10 класу Кролевецької Спеціалізованої школи № 1 Анна Кулик. Першою віце-міс стала Яна Хальоса, яка представляла ЗОШ № 4, честь бути другою віце-міс виборола Юлія Макаровець з СШ № 3.

Приємно відмітити, що цей конкурс вирізнявся започаткуванням нового титулу – «Міс «Тіффані» (за ініціативою виробничого підприємства «Студія «Стиль Тіффані» концерну «Укрросметал», президентом якого є Григорій Кирик, депутат Сумської обласної ради). Відповідні дипломи та подарунки, надані для двох дівчат, що стали володарками титулу «Міс «Тіффані» (Ірина Самойленко, СШ № 3 та Яна Хальоса, СШ № 4) вручив член журі, представник Сумського обласного фонду в Кролевецькому районі «Благовіст» Володимир Любивий.

Село Мутин Кролевецького району Сумської області

2011-07-01T16:54:00.002+03:00

Мутин – село, яке розташоване на правому березі ріки Сейм, в південно-східній частині Кролевецького району на відстані 19 км від райцентру. Населення села – 1430 осіб. Органі місцевого самоврядування Мутинська сільська рада. Сільський голова – Марія Григорівна Халецька.

За розповідями старожилів, записаними в І-й половині ХVIII століття, встановлено, що Мутин в 30-40 роках XVII століття належав польському магнату Пісочинському, але був заснований раніше – в кінці XVI сторіччя, як поселення при переправі через ріку Сейм. Назва села, як говорить народне повір’я, походить від прізвища козака Мута, який заснував поселення.

Перша школа в селі була відкрита в 1863 році.

Сьогодні в с. Мутин живе та працює громада, представники якої славляться на весь район. Серед кращих працівники культури: директор сільського будинку культури Віра Василівна Литвиненко, бібліотекар Тетяна Володимирівна Демченко.
За минулий рік працівниками культури та громадськими активістами села проведено понад 150 культурно-масових та розважальних заходів. Цей показник вражає навіть по міським міркам, а отже можна зробити висновок, що в селі вміють не лише працювати, а й відпочивати. Будинок культури великий та затишний, має актовий глядацький зал на 750 місць. В закладі культури функціонують сім клубних формувань (3 з них – дитячі, один – народний: аматорський фольклорний колектив Мутинського сільського будинку культури, керівник Віктор Іванович Зінченко).

Щорічно проводиться День села, який буде відзначатись 24 вересня 2011 року.

Серед славетних людей, які народились в селі: Самко Володимир Георгійович (1925-1984) – кавалер трьох орденів Слави. Серед сучасників – відомий науковець та педагог, ректор Глухівського національного педагогічного університету Олександр Іванович Курок, почесний громадянин села. В 80-х роках ХХ століття місцевий колгосп очолював Анатолій Миколайович Петрусенко, нині – віце-президент концерну «Укрросметал».

У селі функціонує Мутинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт. Поля обробляються сільськогосподарськими підприємствами, з яким місцева влада співпрацює з метою вирішення нагальних проблем території та громади села. Діють сільгоспвиробничі кооперативи тощо.

Все минає, проте враження залишаються!

2011-06-16T14:18:00.002+03:00

До вашої уваги пропонуються журналістські повідомлення від членів Молодіжного активу Кролевця, в яких йдеться про очикування приїзду міжнародної молодіжної делегації "Євроавтобус-4".

«Євроавтобус-4»

Вперше славетна Кролевецька земля зустрічатиме 24 травня 2011 року молодих людей з країн Євросоюзу та представників українських молодіжних організацій, які складають екіпаж Євроавтобусу. Проект «Євроавтобус» вже вчетверте проводиться в Україні з метою заохочення молоді невеличких населених пунктів до активної громадської діяльності, встановлення дружніх стосунків з представниками Євросоюзу.
Вісьмом населеним пунктам України випала честь бути приймаючими містами проекту «Євроавтобус-4». Приємно, що серед цього переліку є і Кролевець.
Під час перебування в місті буде проведено тренінги волонтерами Євросоюзу, відбудеться неформальне спілкування в родинах, де ночуватимуть гості. Взагалі, два дні перебування міжнародної делегації в Кролевці дуже насичені. В рамках Дня Європи 25 травня 2011 року на міському стадіоні будуть проведені різноманітні розважальні заходи, флеш-моб, та мікст-футбольний матч між двома командами, що складатимуться з представників екіпажу Євроавтобуса та місцевої молоді.
Існує реальна можливість поспілкуватись з молоддю з Євросоюзу, перейняти досвід реалізації молодіжних ініціатив, пошуку успішної самореалізації, адже метою проекту є активізація громадської активності серед місцевої молоді, руйнування негативних стереотипів про Євросоюз, встановлення дружніх молодіжних контактів.
Волонтери-іноземці проживатимуть в місцевих родинах, які виявили бажання надати таку гостинність по відношення до молоді з Євросоюзу. Така форма є найбільш ефективною можливістю для знайомства, спілкування та відпочинку в затишному родинному колі. Саме це, безумовно, дозволить залишити у серцях гостей невеличку частинку щирої української душі. Чекаємо на приїзд «Євроавтобуса» з нетерпінням!

Демченко Марина, СШ № 3, 10-а клас.

«Євроавтобус» у Кролевці

24-26 травня 2011 року місто Кролевець прийматиме «Євроавтобус». Волонтери з Євросоюзу подорожують Україною з 09 травня 2011 року і невдовзі завітають до нас. За ініціативою офіційного представника Сумського обласного благодійного фонду «Благовіст» Любивого Володимира, Кролевець потрапив завдяки перемозі в конкурсному відборі до числа 8 приймаючих населених пунктів України серед 88 поданих заявок.
В приміщенні Клініки дружньої до молоді Кролевецької ЦРЛ щотижнево, в середу з 15.00, проводяться засідання молодіжного активу Кролевця, до складу якого входять старшокласники шкіл міста та студенти, представники місцевої молоді. За менторської підтримки Любивого Володимира та Василенко Віталіни (виконуючої обов’язки керівника Клініки) відбувається втілення молодіжних ідей в життя, активно та цікаво проходить підготовка програми перебування міжнародної делегації в місті. Так на базі приймаючого учбового закладу «Кролевецьке ВПУ» 25 травня пройдуть тематичні тренінги, підготовлені членами екіпажу «Євроавтобуса», які спрямовані на покращення рівня соціальної активності населення, інформування про Євросоюз та його ініціативи. Ввечері цього ж дня пройде святкування Дня Європи на міському стадіоні, під час якого молодь візьме участь в розважальних танцювальних акціях, флеш-мобі «За здоровий спосіб життя!», мікст-футбольному матчі, та касетному доміно.
Наступного дня, 26 травня, заплановано проведення толоки на території садиби Огієвських (участь в прибиранні, ремонтних та озеленювальних роботах тощо).
Проект «Євроавтобус-4» безумовно відкриває можливості для місцевої молоді, сприяє розвитку громадської активності, дає змогу поспілкуватись з іноземними волонтерами та перейняти їх успішний досвід роботи тощо. З нетерпінням чекаємо молодіжного свята, яке зробить ближчим до нас Євросоюз! Приходьте на День Європи, де вас чекають різні цікавинки та сюрпризи!

Кравченко Ольга,
СШ № 3, 8-б клас

«Про Євроавтобус»

25 травня 2011 року в місті Кролевець буде святкуватись День Європи. До цього часу це світо було маловідоме у нас. Я впевнена, що саме 2011 рік, завдяки участі міста в проекті «Євроавтобус-4», допоможе нам по-новому розкрити для себе Євросоюз.
Ще 01 квітня 2011 року учасники шкільних «Євроклубів», представники активної молоді Кролевця взяли участь у вступному тренінгу на базі Кролевецького ВПУ, який проводили в минулому випускник СШ № 3, а нині – представник Сумського обласного благодійного фонду «Благовіст» у Кролевецькому районі Любивий Володимир та представник Харківської молодіжної організації «Фундація регіональних ініціатив» Сулима Юрій.
Ми з величезною цікавістю дізнались загальні відомості про молодіжний міжнародний проект «Євроавтобус-4», в якому візьмуть участь 12 представників країн Євросоюзу. Розпочнуть подорож у Варшаві (Польща) і проїдуть Україною з заходу через південь на схід і до півночі, де завітають до міста Кролевець. 12 сімей-добровольців з міста Кролевець матимуть змогу прийняти в себе вдома представників екіпажу Євроавтобуса. Протягом двох днів у нас в місті перебуватимуть молоді люди з Польщі, Італії, Великобританії, Угорщини, Литви, Латвії, Румунії та Словенії. Відповідно до програми перебування в місті, іноземці та інші члени екіпажу Євроавтобуса відвідають мальовничі та історичні куточки міста, повболівають за команди старшокласників району, які змагатимуться за Кубок «Благовісту» по футболу на міському стадіоні, потім самі зіграють футбольний міні-мікст-матч, приймуть участь в інших цікавих заходах під час Дня Європи, серед яких хочеться особливо виділити флеш-моб «За здоровий спосіб життя!», акцію «Касетне доміно». А наступного дня, 26 травня, буде проведено толоку на території садиби «Огієвщина» та бренд-сесію «Кролевець: кроки по створення місцевого бренду».
Отже, 25 травня на кролевчан чекає зустріч з учасниками проекту «Євроавтобус-4». Сподіваємося, що іноземцям сподобається наше місто і вони обов’язково колись відвідають його знову!

Федченко Анна, СШ № 3, 8-б клас,
член Молодіжного Активу Кролевця (МАК)

Сподіваємося на те, що хтось з дівчат стане журналістом та матиме можливість присвятити себе справі побудови якісного інформаційного простору (в т.ч і для "Кролевецького щоденника").

На жаль, ще нас дуже мало таких, що в «павутині»

2011-06-15T13:40:00.001+03:00

Якщо ти маєш вільний доступ до Інтернету, то це ще не означає, що в такому ж стані перебувають всі інші. Це, мабуть, хліб з молоком всі їдять, а от бути на «ти» з Інтернетом та комп’ютером не як друкарською машинкою, а як інструментом для отримання вчасної та відповідної інформації, що базується на принципах свободи слова. Таке можливе лише за умови підключення машини до швидкісного Інтернету. Як показує практика, більшість кролевчан користується послугами «Укртелекому» («ОГО!»), що надає доступ до «павутиння» за умови наявності стаціонарного телефону. Сьогодні існують і інші пропозиції, але не про них, а про те, як виглядають українці на фоні інших країн в питаннях комп’ютеризації та інтернетизаці.

За даними, опублікованими в статті «НетЗалежність» (журнал «Weekly.ua» № 22 від 03-09.06.11), Україна зі своїми 17 % користувачів Інтернет від загальної кількості населення посідає далеке 92 місце в світі. Для порівняння – Росія – 74 місце (29%), Польща – 35 місце (59%), Молдова – 62 місце (37%), Грузія – 72 місце (30,5%). Серед лідерів світових: Ісландія – 1 місце (93,5%), Норвегія – 2 місце (92,1%), Швеція – 3 місце (90,8%). Джерело інформації: The Global Information Technology Report 2010-2011.

Виходячи з вищенаведеного, Україні, тобто нам з вами, потрібно збільшити в два рази кількість користувачів Інтернетом (з домашнім або службовим доступом) з тим, аби бодай наздогнати нашого сусіда та партнера по організації проведення ЄВРО-2012 Республіку Польщу. Чи реально це за рік? Так, якщо прагнути якісних змін у технологічному та ресурсному забезпеченні. При всьому, для того, аби обладнати «точку» доступу в домашніх умовах потрібно (станом на 15.06.11) витратити від 7 тисяч грн. (з придбанням комп’ютерної техніки та іншого необхідного технічного забезпечення). Щомісяця необхідно бути готовим витрачати від 100 грн. за користуванням каналом доступу до «світової павутини». Зрозуміло, що в разі оптимізації процесу, можна отримати Інтернет і за вдвічі меншу суму (3,5 тисячі грн.), але сенс не в цьому, а в необхідності доводити до мас позитиви від користування такою можливістю… Спробуємо це робити, але надалі. Також поговоримо про можливі ризики перспективи приборкання неконтрольованого Інтернету

Кожному своє…

2011-06-14T21:17:00.001+03:00

Літо. Таке очікуване і швидкоплинне. Кролевець наповнився людьми, які не були в ньому принаймні з минулого літа. Цікаво б дізнатись, що вони відчувають? Як їм місто? Чи змінилось воно для того, кому, все ж таки, залишається рідним? Спробуємо уявити собі як воно сприймається…

Вокзал. Такий як і був у 2010 році. Напроти СШ № 1 розпочалось будівництво торгового центру. І це – новина. Біля ЗОШ № 5 немає зупинки, яка ще минулого року існувала. Також – новина, бо недавно трапився наїзд на елемент дорожньої інфраструктури з пережитками комуністичного минулого (зупинка з назвою «Комуністична»). Поруч з Ощадбанком (вул. Франка, 11-13) зростає новий приватний будинок. Чи там їх декілька? Минулого року ще не було. Чи були? Немов гриби... Подорож з вокзалу через пр. Миру по вул. 8 Березня буде приємною, бо з жовтня 2010 року там лежить гарний асфальтний тротуар. Приємна дрібничка! Ремонтується і набирає обертів бізнес в старому «Хімстроєвському гуртожитку» (нові сходи та невеличкий готельчик на 3-му поверсі і таке інше).

Що привозять в місто мешканці інших міст (держав), проводячи швидкоплинні дні серед літа на батьківщині? Певні заощадження, які витрачають на харчі, розваги (якщо такі знаходять), дрібний одяг (скоріше – білизну одноразову фактично), подарунки та інвестиції в домашнє господарство (у паркан, дах сараю, курей, насіння тощо). Певні думки, які стосуються геополітичних тенденцій та переконань щодо шляху розвитку України. Зазначене є наслідком зомбування через телебачення, Інтернет. Не є проявом власної думки, а відображає політику тієї країни, з якої приїхав (-ла). В цьому корисність спілкування з «гостями». Так, вони трішки пихаті, недовірливі та зверхні. Але ж все одно через 10-12 днів стають «своїми», бо нутро бере своє!

В одній з нових перукарень висить плакат з гумором про те, що найбільша радість для «хохла» - бідність сусіда. Можливо так і є, перевірити важко. Особливо на собі. Гостям завжди раді! Особливо в Кролевці!

Далі буде…

Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Сумській області попереджає: триває пожежонебезпечний період.

2011-06-07T17:01:00.000+03:00

З квітня по жовтень кожного року різко зростає небезпека виникнення лісових пожеж. Лісові пожежі знищують дерева і чагарники, заготовлену в лісі деревину. В результаті пожеж знижуються захисні, водоохоронні та інші властивості лісу, знищується фауна, споруди, а в окремих випадках і населені пункти. Крім того, лісова пожежа представляє серйозну небезпеку для людей і тварин.

Якщо ви помітили пожежу в лісі, терміново викликайте пожежних, і якщо зможете, починайте гасити пожежу самостійно. При гасінні лісових пожеж застосовуються наступні способи і технічні засоби: закидання вогню по кромці пожежі вологими гілками, засипка кромки пожежі ґрунтом, прокладка на дорозі поширення пожежі огороджувальних смуг і канав, гасіння кромки вогню водою.

На жаль, незважаючи на роз’яснювальну роботу серед населення, на початку пожежонебезпечного періоду, у квітні-червні, виникає найбільша кількість лісових пожеж (до 70 відсотків всіх випадків), як за кількістю, так і за пройденою вогнем площею.

Основною причиною виникнення пожеж є порушення громадянами вимог Правил пожежної безпеки в лісах під час відпочинку та випалювання сухої трав'яної рослинності на сільгоспугіддях, пустищах, вздовж доріг. Сильні вітри роздмухують вогонь і розповсюджують його у прилеглі лісові насадження, чим створюють реальну загрозу їх знищення.

Минулого року тільки у межах 25 установ природно-заповідного фонду Мінприроди України зафіксовано 108 пожеж (сухої рослинної маси, зокрема очерету) на площі 901,865 га, з них 4 га припадає на низові лісові пожежі. На ліквідацію пожеж установами ПЗФ Мінприроди витрачено 230 тис. грн.

Тому ще раз нагадуємо – пожежу легше попередити, ніж загасити!

Тільки спільними зусиллями ми зможемо зберегти ліси від вогню!

Головний спеціаліст відділу регулювання

питань використання природних ресурсів

Держуправління ОНПС в Сумській області

Стрижак Андрій Олександрович

(050-23-82-182)

«Євроавтобус» поїхав… Коли осіла пилюка.

2011-06-06T08:29:00.002+03:00

Приїзд міжнародної молодіжної делегації в рамках проекту «Євроавтобус-4: Молодь Європи – українським громадам» до міста Кролевець став неординарною але очікуваною (як наслідок – підготовленою) подією. Місцевий координатор (представник сумського обласного благодійного фонду «Благовіст») протягом 3-х місяців перебував, як то кажуть, в процесі сприяння якісній підготовці програми перебування. І йому можна позаздрити! Участь у вступному тренінгу в Харкові (19-20.03.11), участь в Параді Шумана та стартових тренінгах на базі Варшавського університету (06-08.05.11) з метою визначення менторської ідеї (проекту) міста Кролевець, численні зустрічі з молоддю та місцевими чиновниками, що відповідають за реалізацію державної молодіжної політики в Кролевецькому районі, проведення анкетування та опитувань, підбір приймаючих родин та багато іншої комунікативної роботи (спільно з іншими активістами з числа молодіжних установ та підрозділів)… Все це позаду, бо як сказав якось координатору водій «Євроавтобусу» Едуард, коли звернув увагу на хвилювання через насиченість програми перебування делегації в місті: «Не переживай. Все минає, поїде і Євроавтобус…». Зрозуміло, що саме так і сталося.

Автобус мало чим нагадує потяг. Скоріше – зовсім не нагадує. Ні комфортом перебування протягом багатьох годин в русі (порівняйте: в вагоні швидкого потягу ти лежиш на полиці і спиш, не відчуваючи того, як летять кілометри, тоді як в автобусі сидячи ти лише мучишся, впадаючи в якісь провалля зі сну, що обривається через якість українських доріг), ні тим більше пунктуальністю (дотриманням графіку руху). В Кролевець замість того, щоб потрапити в 18.00 24.05.11, вівторок (після 18.00, якщо точніше. Припустимо – в 19.00), автобус зупинився біля воріт Кролевецького вищого професійного училища біля першої години ночі 25 травня. При цьому, місцевому координатору довелось двічі переносити час зустрічі для приймаючих родин (а це до 30 телефонних розмов на тему «Автобус в путі…»). Спочатку на 22.00, потім (після отримання оперативної інформації від представника організаторів на борту) на 24.00. Така вже у нього була місія - "координувати". Але, теза як теорема: «Автобус – не потяг» і кролевчани з розумінням поставились до такого форс-мажору (а саме це стало причиною запізнення Євроавтобуса та зриву графіку). Представники приймаючих родин з м. Кролевець терпляче чекали своїх міжнародних гостей, бо інакше й бути не могло. Ніхто не поскаржився, навіть виглядом (поглядом), не говорячи вже про вираження публічного незадоволення. О пів на другу всі вже відпочивали після нелегкого переїзду,знайомлячись з новим місцем для солодкого сну.
Перший день, 25.05.11, середа, пройшов під впливом атмосфери розвиваючих тренінгів та підступного, руйнуючого всі післяобідні плани дощу. Якщо перший рівень впливу – позитивний, то другий – негативний, бо через погану погоду довелось переносити День Європи під дах. Хто б міг передбачити, що небо буде таким безжальним? Місяць підготовки, море ідей, а програму повноцінно не вдалося презентувати. Так, тренінги пройшли організовано і корисно. Молодь, що прибула для участі, отримала велику нагоду спілкуватись з молоддю Євросоюзу та ставити питання, що хвилюють безпосередньо, дивлячись в очі тренеру. Розрахунок на щирість та пройнятість темою з боку волонтерів «Євроавтобусу» виправдався повністю.
Після обіду на автобусі Лісомисливського господарства (окрема подяка керівництву за технічну допомогу) делегація спільно з молоддю Кролевця здійснила вояж по місту з зупинками біля яблуні-колонії, садиби Огієвських. Під час подорожі містом відбувалась відео-зйомка та робота молодіжних журналістів (репортерів та фоторепортерів). На жаль, обмежений час (до 16.15) та негода не дали можливості побувати біля місцевої архітектурної пам’ятки Спасо-Преображенської церкви, пограти в міні-футбол та взяти участь в флеш-мобі, інфообміні на міському стадіоні в рамках святкування Дня Європи. Всі, хто прийшов на стадіон (в тому числі – чисельні колективи міських шкіл з презентацією своїх Євроклубів) перейшли через зливу до розташованого поруч зі стадіоном Будинку дітей та юнацтва. А вже під дахом пройшов флеш-моб «Касетне доміно», участь в якому взяли команди шкіл та позашкільних навчальних закладів, що зібрали разом з активною частиною громади міста понад 300 старих відео-касет, невеличке ток-шоу «Від всієї душі» за участю волонтерів Євросоюзу, представників Харківської ФРІ та місцевої молоді. На кінець робочого дня відбувся обмін подарунками.
Дощ ущух одразу після 18 години…

Другий день, 26.05.11, четвер, визначався чіткою організацією заходів. Всі волонтери-іноземці збирались в проміжку між 9.45 та 10.30 на подвір’ї ВПУ. В цей час відбувалось неформальне спілкування з місцевою молоддю. Першим пунктом програми цього дня став майстер-клас від майстринь художнього ручного ткацтва Кролевецького ВПУ. Делегація була розбита на дві імпровізовані групи і в двох аудиторіях протягом години відбулось невеличке таїнство посвячення в процес ручного ткацтва. Традиція промислу, що має значне розповсюдження на Кролевеччині, має багатовікову історію і потребує докладання громадських зусиль задля збереження виробництва, створення нових робочих місць для випускників училища (ткачів). Саме на цьому було зроблено під час проведення бренд-сесії з 12.00 до 13.30, під час якої членів молодіжної міжнародної делегації «Євроавтобусу» було долучено до обговорення питання «Що може бути брендом Кролевця?». Активну участь в обговоренні взяли Блажей Зайонц та Лукаш Цудни. Під час бренд-сесії було презентовано путівник по місту Кролевець, який було ініційовано місцевою молоддю ще на тренінгу 01.04.11.
А в час між цими заходами відбулась толока, метою якої стало наведення порядку на волейбольному майданчику ВПУ. Всі учасники (24 особи) з завзяттям поставились до виконання нескладної роботи (очищення поверхні майданчику від бур’яну з застосуванням лопат, цапок, граблів. Година, відведена на цю роботу, пролетіла дуже швидко.
Для того, щоб оцінити рівень виконання місії «Євроавтобусу-4» в м. Кролевець Сумської області, потрібен час який проявить реальні результати у вигляді конкретних ініціатив з боку молоді, спрямованих на розвиток території. Проект – своєрідне засаджування поля, поля молодіжної активності. Потрібне терпіння та комплекс певних зусиль, аби дочекатися плодів-сходів, з’ясувати рівень корисності участі громади міста в проекті. І це – об’єктивний стан, прирорднє явище. Але вже сьогодні можна з усією відповідальністю заявити про те, що місцеву молодь вдалось активізувати цим приїздом, вдалося формалізувати актив для підготовки та подальшу ініціативу, спрямовану на виконання місії проекту в м. Кролевець. А це дає шанси на те, що молодь зможе і в подальшому ініціювати ідеї, спрямовані на розвиток території, забезпечувати ресурсний супровід їх реалізації (фінансування, організація взаємодії, волонтерський ресурс тощо).

Далі декілька рядків для суб’єктивної оцінки. На мою думку, місто стало кращим після візиту «Євроавтобусу», стали щирішими мешканці, стало більше людей, які не задаватимуть питань на кшталт «А що мені від цього буде?». Це дуже корисне зрушення, бо дуже прикро чути такі (і подібні, як то «А що буде від проекту місту?») запитання, які з одного боку трохи схожі на жарт, але невіра, яка блукає в очах того, хто запитує, видає якесь хиже та паразитичне ставлення до життя в цілому… Потрібно самому вносити свою лепту в загальну справу – отоді й віддача та результат буде видно, бо виданий завдяки й твоїм, друже, зусиллям! Все, що роблять інші – малопомітне, на жаль. Придивляйся та долучайся до роботи! В чергове зрозуміла, на скільки безглуздо використовувати адміністративний ресурс. Маю на увазі – забезпечення масовості на заходах проекту через районо. Прикро, але поки що це реалії, з якими маємо миритись. Не готові поки що наші люди (принаймні - більшість з громадян міста) до сприйняття волонтерства душею. Також потрібно відмітити, що багато активної молоді старшокласники-випускники не змогли взяти участь в проекті через збіг з підготовкою та участю у випускних екзаменах. Знову ж таки – це суб’єктивний чинник, але: факт є факт. Через екзамени 26 травня в 11 класі декілька членів молодіжного активу відмовились від участі в роботі, яка їм була дуже цікавою.
Європейці були дуже стомленими. На жаль, але це відчувалось навіть після ночівлі. Кролевець - остання зупинка на маршруті. Зрозуміло, бо навіть професійні футболісти не грають частіше ніж 1 раз на три дні. Недоречно бути втомленим з огляду на необхідність досягнення максимального результату через спілкування. Особливо, коли мова йде про публічну діяльність (проведення тренінгів, спілкування в родинах та з молодіжним активом тощо). Можливо, хтось і занизив для себе планку через це, але ми, кролевчани, хотіли максимуму. Ми його прагнули, не зважаючи на дощ. Все одно, впевнена, що й результат, який досягнуто – прорив для міста, для його громади! І це правда, бо щирість породжує синергію бажання жити краще, активніше, прагнути більшого, аніж просте виконання "обов’язкової програми", що традиційно з року в рік виконується в рамках учбового закладу.

На згадку про Євроавтобус-4...

2011-05-30T08:23:00.002+03:00

Від імені молоді м. Кролевець, громади міста загалом дякуємо за допомогу та підтримку процесу реалізації програми міжнародного молодіжного проекту «Євроавтобус-4: Молодь Європи – українським громадам» в місті КРОЛЕВЕЦЬ, Сумська область:

- Концерн «Укрросметал» (м. Суми);
- Сумський обласний благодійний фонд «Благовіст»;
- Кролевецька районна державна адміністрація;
- Кролевецька районна рада;
- Кролевецька міська рада;
- Кролевецьке ВПУ;
- Кролевецький районний Будинок дітей та юнацтва;
- Клініка дружня до молоді Кролевецької ЦРЛ;
- Відділ культури Кролевецької райдержадміністрації;
- Відділ молоді та спорту Кролевецької райдержадміністрації;
- Відділ освіти Кролевецької райдержадміністрації;
- Кролевецький районний центр соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді;
- Кролевецький районний краєзнавчий музей;
- Кролевецька районна станція юних натуралістів;
- КП «Здоров’я»;
- ДП «Кролевецьке лісомисливське господарство»;
- ГНПУ;
- СШ№ 1;
- СШ№ 3;
- ЗОШ№ 5;
- Редакція газети «Кролевецький вісник»;
- Газета «Благовіст» СОБФ «Благовіст» (м. Суми);
- ФОП Велесь Володимир Дмитрович та Тетяна Миколаївна;
- ФОП Котлубай С.І.;
- ФОП Коваль М.І.;
- ФОП Кащеєв Є.А.;
- ФОП Камінський О.А.;
- ФОП Мирополець В.Д.;
- ФОП Коренчук В.І.;
- ФОП Нечет М.;
- Куриленки Володимир та Анна;
- Літвінчук Анджей (Польща);
- Глушко В.І.;
- Тищенко Оксана;
- Макаровець Юлія;
- Кулик Анна
- Василенко Віталіна;
- Боднар Анна;
- Єлагіна Антоніна;
- Дерискиба Андрій;
- Федоренко Наталія;
- Пефтієв Дмитро;
- Демченко Марина;
- Майдан Олексій;
- всім іншим, хто так чи інакше був причетний до реалізації програми проекту!!!

«Ми дуже подібні, бо сусіди»

2011-05-23T22:03:00.002+03:00

(за мотивами перебування у Варшаві, травень 2011 року. Адаптований варіант ессе Любивого Володимира)

"Нас єднає більше, аніж спільне проведення ЄВРО-2012, безумовно великого свята європейського футболу, що має стати подією світового масштабу вже наступного року. Те, що Україна є співорганізатором футбольного форуму найвищого рівня дозволяє більш прискіпливо подивитись на можливості, які постають внаслідок цього.
Неоднозначне трактування історичного минулого, яке є спільним, бо Україна та Польща держави-сусіди, додає бажання більше та на власні очі дізнатись про те, що було колись у сивій давнині, вірно оцінити динамічне сьогодення та заглянути у майбутнє аби сміливо використати можливість змінитися на краще. Легенда про те, що Кролевець був заснований на початку ХVІІ сторіччя польським королем на стільки красива та цікава, що відкриває реальну перспективу для розвитку локальної брендоутворюючої концепції, яка може забезпечити успішне просування іміджу міста, надає можливість вже сьогодні везти пошук співпраці на рівні муніципалітетів української та польської сторін, укладати угоди про побратимські стосунки, робити їх дієвим механізмом на шляху взаємовигідного співробітництва в різноманітних галузях суспільного життя.
Відразу відзначу факт, що приємно вразив через декілька годин після перетину польського кордону, а саме: напис на стіні старовинного будинку в Любліні, який було нескладно прочитати не зважаючи на те, що написаний він латиною – «Кролевець», поруч з назвами інших польських міст. Цікаво, що угледіли цей факт учасники нашої делегації, які вже до цього були мною ознайомлені з тим, що моє рідне місто має польські коріння. На скільки я розумію, раніше нинішній Калінінград (Росія) був польським (прусським) містом і саме його ймення звучало як «Кролевець» на польській мові…
Згідно з умовами проекту…, старт руху по маршруту мав бути даний в Варшаві (Польща) участю в Параді Шумана на День Європи, 07.05.11. Тому делегація … провела в столиці Польщі три насичені дні, які дозволили краще познайомитись один з одним, визначити детальний план програми проекту,... На базі Варшавського університету відбулась серія тренінгів, після яких учасники отримали чітке уявлення про те, що саме має відбутись під час реалізації проекту і які цілі будуть досягнуті.
Поряд з цим, достатній час було відведено організаторами проекту знайомству з містами, в яких зупинявся автобус, а це – Люблін (06.05.11), Варшава (06-08.05.11) та Львів (09.05.11). Сподіваюсь, що будуть цікавими враження, які спливли після насиченої робочої подорожі в наслідок первинного аналізу побаченого.

Писати про чистоту на вулицях, яка вражає своєю ідеальністю (перехрестя у Варшаві немов би вимиті з пральним порошком, пилу просто немає, що відображається на чорних лакованих черевиках) та якоюсь особливою організацією життя, намагатись зрозуміти «За рахунок чого?» не буду, бо цей соціальний парадокс (не зрозумілий українцям, на жаль) базується на готовності населення виконувати певні правила, що продиктовані ментальним сприйняттям сутності культури та високого рівня самосвідомості населення, яке базується на високих стандартах життя. Вражає те, що на рівні населених пунктів (житлових будинків) автотраса відгороджена захисними щитами, на яких намальовані птахи. Як пояснили, для того, щоб справжні птахи не розбивались через зіткнення з прозорим пластиком захисного щита. Справа в тому, що відповідно до встановлених стандартів, рівень шуму від автотрас впливає на комфорт проживаючих поряд людей, тому й встановлюються захисні смуги протяжністю від декількох десятків метрів до одного і більше кілометрів.

…Люблін зустрів ранішньою прохолодою. Суботній ранок робив вулиці міста пустинними. Рідкі перехожі практично не звертали уваги на ватагу іноземців, бо українці є частими гостями сусідньої країни, до яких звикли місцеві жителі. Великий замок на пагорбі, довгі сходи, чудовий краєвид на старий Люблін. Близько 10 мільйонів євро витрачено спільно державою та місцевою громадою на реставрацію замку. Гуляючи вулицями міста, час від часу зупиняємось, аби обмінятись декількома словами з місцевими жителями, які зупиняються почувши українську мову. Вдивляються в очі і ставлять якісь дитячі запитання на зразок: «Як там Янукович?» Звісно, що людям виявляючим цікавість, вже за 60 років. Вони ще пам’ятають життя за часів перебування Польщі в соціалістичному таборі та існування СРСР. Звідси й пристойне знання російської або української мов.
Як Люблін так і Варшава вразили масштабом реставрації старих будівель, історичних пам’яток, новими модерновими елементами вуличної інфраструктури. Проте, на цьому фоні, не зважаючи на відсутність значного сучасного будівництва в місті та глобальної реставрації старих будівель, наш Львів не те, що не губиться, а навіть виглядає більш виграшно через те, що менше нагадує нафарбовану наречену, а залишається містом-химерою, яке має значне історичне минуле з правильно розставленими акцентами у вигляді архітектурних шедеврів, таким собі містом-паном, який обирає каву за смаком. Ремонт задля збереження і ремонт через бажання комусь сподобатись – різні речі. Все одно, Варшава залишиться Варшавою, так само як і Львів – Львовом. А об’єднуючим є те, що ці міста (і містяни) на протязі довгого історичного періоду перебували (і перебувають) під впливом західної культури, тривалий час були містами однієї держави.
Площа «Ринок» у Варшаві – немов би з прекрасної театральної вистави. Все, що відбувається на ній змушує тамувати подих. Кожний крок дається з зусиллям через бажання затриматись назавжди серед іграшкових принад старовинної архітектури та підпорядкований єдиній меті – не порушити чарівний казковий сон. Цікаво, а хто нині живе в цих будинках, вікна яких дивляться на фонтан та озброєну мечем русалку, яка його прикрашає? Як ці будинки опалюються і чи придатні вони для життя взимку через невідповідність вимогам сучасної теплоізоляції? А вода та каналізація? Чи все як в минулому (ХVI-XVII сторіччях)? Уявляю, як довго вдивлявся б силуети перехожих, що проходили б через площу, як натхненно намагався б знайти в обличчі випадково вихоплених з натовпу людей старих знайомих, якби мав квартиру, чи бодай кімнату в одному з цих різнокольорових старовинних будинків…

Вечір. Ми довго блукали вулицями Варшави, наповненими сутінками. Парк Пілсудського зачинений. Перспектива дощу не лякає, бо він буде однозначно теплим. Йдемо далі, вниз. Зупиняємось, перейшовши вулицю, біля невеличкого кафе, вмонтованого в житлову будівлю. Нас – біля двадцяти. Хтось заходить аби з’ясувати перспективу випити кави всім разом. Через п’ять хвилин ми вже за столами, які з’єднані посеред кафе люб’язним господарем. Біля вікон за столиками сидять поляки, але здається, що вони не звертають уваги на гамірну компанію. Толерантність на побутовому рівні. Ми п’ємо напої, які кожен обрав собі. Я насолоджуюсь зеленим чаєм і намагаюсь зрозуміти хід подій на світовій першості по хокею, матч з якої транслюється на одному з каналів польського телебачення. Великий плазмовий телевізор, на жаль, дуже далеко від мене, тому мої спроби сконцентруватись на перебігу подій на льоду марні. Починаю бесіду з сусідом про враження та відчуття від подорожей останніх днів, насичених цікавими особистими відкриттями. Так спливає понад година часу. Йдемо до готелю майже нічною Варшавою. Надворі стало прохолодно. Початок вічного травня.

Відчуття свята. Поляки завзято святкують День Європи, який перетворюється в своєрідний карнавал, що об’єднує народ в бажанні ідентифікувати себе як частина великої Європи. Парад Шумана (названий на честь ідеолога Євросоюзу, колишнього прем’єр-міністра Франції) яскравими барвами антуражу та чудовим весняним настроєм акцентовано і в той же час не нав’язливо вказує на причини такого ентузіазму. Вони (причини) базуються на впевненості в завтрашньому дні, пріоритеті демократичних цінностей та гордості за свою історію, яка в новітньому періоді дуже повчальна для України з точки зору помилок та перемог на шляху до Євросоюзу.
Атмосфера свята проникає в приміщення кафе-клубу «Гравітація». Тут вам запропонують гарний обід, вечерю, яка закінчиться ароматом якісної кави з молоком. Так сталося й з нами. На фронтальній стіні головного залу закладу серія картин, які об’єднані темою «Про кота». На першій такий собі герой – свійський кіт, який вийшов погуляти великим містом. Наступне полотно зображає нашого героя в пошуку серед вулиць якихось цікавостей. Третя і наступні картини показують шлях кота від споглядання на собі подібних до жінок і, врешті решт, сп’яніння від … зрозуміло чого. Віриться, що все ж таки через цікаву котячу пригоду нічним містом.
Жити краще всього ці декілька днів в готелі під об’єднуючою назвою «Старт», проте їх три дев’ятиповерхові будівлі, що раніше були гуртожитками. Зараз же це економ-готелі: «Партос» (три зірки), «Араміс» та «Атос» (однозіркові). Вартість проживання на добу – 60 злотих (на гривні – десь близько 200 грн.). Для того, щоб зрозуміти, що ціна більш ніж прийнятна для громадян Євросоюзу, необхідно відмітити, що середня заробітна плата в Польщі – 1200 доларів США. Кімнати в готелі затишні, ліжка комфортні. Є в номері телевізор, душ, туалет. Умови дозволяють належним чином відпочити і підготуватись до занять.
Наступне те, що вразило – Варшавський університет, який розташований на центральній вулиці. Кампус є парковою зоною, а сам архітектурний комплекс – історичною пам’яткою. Квітуча та пахуча камелія на вході в учбовий корпус, небагато весняного дощу під звук рок-фестивалю на честь Дня Європи зовні та затишні аудиторії з високими стелями і великими вікнами створили незабутній коктейль під назвою «Альма матір польська». Цікаво, що українські студенти можуть отримати право завершення навчання в Варшавському університеті, перемігши в конкурсному відборі по стипендіальній програмі.
І все ж, декілька зауважень про підготовку до Євро-2012. З відкритої тераси одного з варшавських кафе можна було помітити в далині силует нового стадіону, чаша якого вже фактично завершена. А це говорить про те, що через 2-3 місяці стадіон буде готовий прийняти футбольний матч. На жаль, мало хто потрапить на стадіони Євро-2012. Квитки розкуплені задовго до початку. А в телевізорі все неживе та несправжнє…

Львів не такий блискучий та відремонтований, але від центральної його частини лине просто вражаюча енергія минулого через силуети будівель, обличчя пам’ятників, в яких невиразна туга за тим, що минулого не повернеш. Сутінки надають місту особливої магічності, воно немов оживає і здається, що ось-ось заворушаться постаті на величних соборах, зробить крок кам’яний герой львівських вулиць, піде відлуння його кроків по бруківці і трохи налякає людину, яка вперше опинилась в місті. Театр тіней. Вистава не починається через те, що сутінки якось ліниво опускаються на місто. Чверть на десяту. Ведуча оголошує початок. Глядачі, що розмістились в імпровізованому партері на стільцях з тканинними накидками синього кольору, поринають в дивовижний світ музики та тіней, який повідає цікаві легенди, які прикрашають минуле та сьогоднішнє життя львів’ян.
Темрява трохи бентежить, але перехожі чітко орієнтують серед чисельних вуличок старого міста. Трамвай, напівпорожній і немов би трохи стомлений, принесе вас прямісінько до півночі. А я маршруткою…
Якщо б не почув своїми вухами, то не згадав би про те, що колись вже багато разів чув з вуст інших людей, які посвідчені в тонкощі львівських ментальних особливостей. Сидячі на лавці в парку біля залізничного вокзалу, одна з учасниць нашої делегації зробила на російській мові зауваження дівчині, яка палила. А та відповіла: «Я не розумію російської мови…» Прийшлось допомогти на українській мові молодій дівчині з цигаркою зорієнтуватись та відійти з цигаркою кудись подалі. Це лише штрих, який одначе доповнює картину вражень від міст, в яких побував на початку травня 2011 року...
Найбільше радий з того, що маю в своєму альбомі фотографію костьолу, що освічений вечірнім сонцем! Розумію, що тільки заради цього кадру довго блукав Львовом, містом, яке лагідне і несамовите одночасно.
В вагоні, в якому повертався додому зі Львова, напроти мене сиділи молоді люди з Москви. Жваво спілкувались, поїдаючи вареники, що купили на пероні в Конотопі. Говорили про мандри світом, які останнім часом здійснили. Згадали Абхазію, Камбоджу, Емірати… Торкнулись походу в ресторан у Києві. Щось там не склалось з замовленням столику. Були обурені обслуговуванням, бо прийшлось змінювати декілька місць сидіння… «Эти хохлы наглые…» стало резумуючим під моїми роздумами про те, що не люблять у Львові російськомовних гостей… Здається, що на ментальному рівні все давно вже по полицям і щось намагатись змінити означає розворушити бджіл у вулику.

«Польща. Україна. Росія.» Саме так подорожуючий відмітить для себе зміну країн у вікні літака, пролітаючи на схід. «Росія. Україна. Польща» - такий маршрут матиме той, хто полетить зі сходу на захід. У всякому разі – Україна посередині і в першому, і в другому випадку. Вісь, що з’єднує схід та захід, пронизує нашу країни і в цьому наша національна карма, якщо хочете. В цьому сутність розуміння місця та місії України, орієнтири стратегічної політики власної ідентифікації та самовизначення. Саме так, не інакше. З Кролевця рукою подати до Курська… А що там?.."

ПОСЛИ ЄС НА БОРТУ У ЄВРОАВТОБУСУ!

2011-05-17T00:05:00.001+03:00

15-го травня 2011 в м. Баштанка Миколаївської області відбулася зустріч учасників проекту “Євроавтобус-4” і послів країн Європейського Союзу. На зустрічі йшлося про можливості розвитку молодіжного руху і євроінтеграційних ініціатив в Україні.

В ході офіційної подорожі при проведенні Днів Європи в Україні до Баштанки завітали посли з чотирьох країн-членів Європейського Союзу: Бельгії, Латвії, Нідерландів та Франції, а також делегати ОБСЄ і Представництва ЄС в Україні. Метою їхнього візиту стала участь у круглому столі із учасниками проекту «Євроавтобус-4», місцевою молоддю та волонтерами та обговорення перспектив подальшої діяльності і успіхів існуючих проектів.

В рамках круглого столу відбулась презентація проекту “Євроавтобус-4” і обговорення проблем, що панують в молодіжному середовищі України на теми громадської активності, волонтерства та участі української молоді в міжнародних проектах із країнами ЄС і світу. Учасники проекту презентували свій досвід реалізації подібних ініціатив, а учасники із країн ЄС поділилися враженнями про роботу і спілкування із місцевою молоддю.

По закінченні круглого столу організатори і учасники проекту «Євроавтобус-4» разом із делегатами і послами завітали на борт «Євроавтобусу» і здійснили невеличку подорож містом разом із місцевою молоддю, та волонтерами, щоб відчути дух проекту. Член Представництва ЄС в Україні Золтан Салаї зазначив, що в Євроавтобусі панує дружня атмосфера і закликав всіх почувати себе як вдома.

В результаті круглого столу учасники місії послів і волонтерів проекту “Євроавтобус-4” досягли домовленостей щодо подальшої співпраці. Серед інших ініціатив було обговорено створення Молодіжного Представництва Європейського Союзу в Україні. Учасники круглого столу досягли висновку про необхідність мотивації молоді до проактивної позиції та її поінформованості щодо можливостей громадської активності та волонтерства.

“Ми раді бачити таку зацікавленість проектом «Євроавтобус-4». І вдячні за бажання європейських країн проводити міжкультурний діалог і розвивати роботу в сфері молодіжної політики щодо інтеграції в ЄС. Я впевнена, що одну з найважливіших ролей у цьому відіграє поширення якомога більшої кількості інформації про Європейський Союз та можливості громадської активності і волонтерства”,- промовила головний координатор проекту «Євроавтобус-4», Дарина Барсукова у промові до Марії Юрікової, радника-посланника та Заступника Голови Представництва ЄС в Україні.

Нагадаємо, що в рамках проекту “Євроавтобус” вже вчетверте 12 молодих людей із країн ЄС і України беруть участь у тритижневій подорожі Україною та проводять заходи, спрямовані на руйнування стереотипів жителів України і Європейського союзу щодо одне одного. Під час туру проекту «Євроавтобус-4» проводиться ряд тренінгів, семінарів, святкування Днів Європи в 12-ти населених пунктах України і реалізація міні-ініціатив, запропонованих місцевою молоддю. Подорож розпочалася 7-го травня на Параді Шумана у Варшаві і завершиться 27-го травня в Києві після відвідин 11-ти населених пунктів у 8-ми областях України.

Метою проекту «Євроавтобус-4: молодь Європи – українським громадам», що здійснюється харківським осередком молодіжної організації «Фундація Регіональних Ініціатив» за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» є громадська активізація молоді із невеличких, міст, містечок та селищ України та ліквідація слабкої поінформованості жителів України і Європейського союзу одне про одного.
Детальніше про програму можна дізнатись на сайті www.irf.ua

Контакти автора прес-релізу: iurii.sulima@gmail.com
прізвище, ім'я, телефон: Юрій Сулима , +380634753561

Акція «Касетне доміно до Дня Європи» - перший кролевецький флеш-моб

2011-04-27T07:26:00.003+03:00

Флеш-моб – залучення чисельних громадян до збору відеокасет для акції в кількості 410 штук. Чому саме 410? Тому, що акція присвячується 410 річниці з дня утворення міста Кролевець і полягає в вибудові ланцюгу з відеокасет, який від торкання першої надасть доміно-ефект та шалений емоційний ефект від дітей та молоді, присутніх мешканців міста.
Касети можуть повертатися після проведення акції, але для цього мають бути помічені певним чином для ідентифікації належності (власника).

В акції беруть участь 10 команд по три особи (діти, учні з числа гуртківців БДЮ тощо). Їх задача на своєму відрізку (попередньо визначаються організаторами на дитячому гральному майданчику) поставити одна за одною на відстані 12-15 см одна від іншої відеокасети в кількості 40 шт. Ще 10 відеокасет для з’єднання ланок.
Ведучий акції дає старт для початку встановлення відеокасет учасникам команд. Фіксує першу, другу та третю команди, які першими справляться з завданням. Три перші команди отримають призи від організаторів.
З’єднання буде робити команда (кожен з 10, крім капітана, поставить по одній відеокасеті для зєднання в загальний ланцюг 10 міні-ланцюгів з 40 відеокасет) переможниця футбольного мікст-матчу за участю іноземців-волонтерів проекту "Євроавтобус-4" (молоді європейці) та нашої молоді, який пройде на міському стадіоні після фінальної гри на Кубок «Благовісту» 25 травня 2011 року. Капітан же команди переможниці (з 11 чоловік) запустить доміно-ефект з 410 відеокасет, що символізують 410 років з дня заснування міста Кролевець.

Отже, оголошення флеш-мобу «410 відеокасет – 410 років місту»

Шановні друзі! Для того, аби провести цікаву дитячо-молодіжну акцію на міському стадіоні 25 травня 2011 року, в день, коли в місті перебуватиме міжнародна молодіжна делегація «Євроавтобусу-4»,в День Європи, потрібно зібрати 410 відеокасет, які після акції можуть бути повернуті організаторами за вимогою власників. Можливо, хтось і не забажає їх повернення, оскільки відеокасети, на жаль, – вчорашній день!
У всякому випадку, флеш-моб вже оголошений. Минуло близько місяця з дня оголошення, а касет не так багато. Всього до 10% від потреби! Перші сорок касет вже є. Їх люб’язно надав Володимир Любивий, місцевий координатор соціальних проектів СОБФ «Благовіст». Хто наступний? Приносьте потрібний для проведення акції непотріб у вигляді цілих відеокасет до Районного Будинку дітей та юнацтва та здавайте під розписку представнику БДЮ (вул. Комсомольська, 16, тел. 95561). Кількість не має значення, але не забувайте, що для акції потрібно зібрати 410 шт. Імена учасників буде знати все місто!
Підтримай ініціативу та реалізуй спробу мобілізуватися!

Молодіжні очікування від проекту «Євроавтобус-4»

2011-04-16T15:31:00.001+03:00

Той факт, що Кролевецький район має одну з найобдарованіших молодіжних когорт, не є секретом, бо щорічні результати участі в освітянських та спортивних олімпіадах обласного рівня (і не тільки, бо існують приклади успішності на національному рівні), в різних конкурсах та змаганнях мистецького характеру доводять, що наші старшокласники та студенти кращі в області. Розумію, що «кожний кулик хвалить своє болото», але ця теза не є аксіомою, скоріше – авансом задля формування передумов активного включення в громадську діяльність через участь в молодіжному міжнародному проекту «Євроавтобус-4».

Розраховувати на те, що неодмінно вся місцева молодь сприйме ініціативу харківської молодіжної громадської організації «ХОМО ФРІ» на «ура» не варто, бо кількісний показник долучення молоді не є критерієм ефективності виконання місії проекту «Євроавтобус-4». Мова йде про якість використання наданої (створеної організаторами) можливості спілкування з молоддю з Євросоюзу, яка складає міжнародний екіпаж автобуса, що націлене на продовження комунікативного діалогу та дружніх стосунків після дводенного перебування делегації в Кролевці.

З метою визначення стартових позицій протягом трьох тижнів (з 26.03 по 15.04) ініціативною групою було проведене анкетування старшокласників м. Кролевець, що складалось з питань, орієнтуючих на потенційну можливість особистого долучення до участі в проектній програмі, яка має на меті здійснення ініційованих кролевецькою молоддю міні-проектів, вирішення місцевих проблемних питань (благоустрій, мобілізація соціальної активності задля створення умов для самореалізації та удосконалення умов проживання і місті тощо).

Приводимо результати:
Загальна кількість учасників анкетування: 154

Готові до участі на 100 %: 32 осіб
з них дівчата – 21 (66%)

Готові до участі на 50%: 53 осіб
з них: дівчата – 28 (53%)

Готові на 0% (неготові): 69 осіб;
з них: дівчата – 35 (51 %)

До прибуття міжнародної молодіжної делегації «Євроавтобус-4» в Кролевець залишилось 39 днів. До нас приїдуть 12 представників молоді Євросоюзу:

1. Андре Сіда Мокану (Румунія)
2. Блазей Заяц (Польща)
3. Денес Пал (Угорщина)
4. Федеріко Поццоні (Італія)
5. Язепс Круковскіс (Латвія)
6. Катерина Кравчук (Україна)
7. Лукаш Цудни (Польща)
8. Мартіна Кюнер (Німеччина)
9. Маттео Каццулані (Італія)
10. Ніка Фарнворс (Великобританія)
11. Вероніка Сенкуте (Литва)
12. Урбан Якса (Словенія)
Як ставляться до проекту місцеві студенти буде визначено протягом наступного тижня. Нам же залишається очікувати позитивних вражень від учасників після проведення проектних заходів 24-26.05.11.

День народження генія

2011-04-01T23:50:00.003+03:00

Саме 1 квітня народився Олекса Грищенко - визнаний майстер, геніальна особистість, бо мав талант, доведений до досконалості в багатьох сферах мистецтва. 1887 рік - рік народження нашого видатного земляка, людини, яка своєю творчістю та громадською позицією наближає сьогоднішню Україну до Європи.

Олекса Грищенко народився в Кролевці, як художник сформувався в Росії. Став всесвітньо відомим майстром у Франції. Його картини прикрашають колекції (музейні та приватні) по всьому світу. 128 років з дня народження Олекси Грищенка. Маємо про це знати. Розуміти. Пам'ятати, аби з впевненістю дивитись у майбутнє України. Зі святом!

На фото: робота Олекси Грищенка "Морський краєвид Ліль Рус", 60-ті роки ХХ сторіччя (виставка картин в "Українському Домі", м. Київ, 2009 рік).

Чи здатна наша молодь бути соціально активною?

2011-03-27T14:30:00.002+03:00

Молодь складає третю частину громади. Вона генерує та реалізує ідеї. Рух притаманний саме молодим. Волонтерський рух, як ініціатива та спосіб виявлення соціальної активності, сприймається як додаткове безоплатне навантаження, яке навряд чи здатне бути насправді суспільно корисним. Зрозуміло, що активно діяти в цьому напрямку здатні лише соціально відповідальні люди, які ставлять громадські проблеми на одному щаблі з проблемами родинними. Зовсім не обов’язково мати значні статки для того, аби брати участь в громадському житті через участь в волонтерському русі, підтримувати ту чи іншу громадську організацію. Навпаки, більшу активність проявляють або студенти, або пенсіонери, тобто люди, які не відносяться до заможних. Чи можливий успіх через громадську роботу, як головний мотиваційний чинник соціальної активності?

Справа мотивації до волонтерства, участі в діяльності громадянського суспільства через членство або підтримку певної (певних) громадської організації складна, потребує розвинутого лідерства як соціального феномена, тобто – наявності когорти людей, що можуть покликати за собою власним прикладом, власною ініціативою-дією. «Роби як я!» - гасло, яке діяло в минулі часи, має діяти і сьогодні. Мотивацією стає розуміння того, що без належного сприйняття та спільної підтримки ідеї розвитку території, на якій живеш, через постійну участь у поступальному вирішенні проблем громади внаслідок добровільної діяльності неможливо бути успішним. Людиною (молодою людиною) рухає потреба в самореалізації та необхідність забезпечення виживання особисто себе та своєї родини. Таким є правило цивілізації, що розвинута тисячоріччями існування людства. Чи можливе поєднання якісних умов життя та активної участі в громадській роботі? Безперечно, так за умов функціонування ефективного сектору недержавних громадських організацій.

Як сформулювати п’ять (сім, десять, дев’яносто три) проблем, які має вирішити молодь Кролевця з цією метою?
Перша – організаційна, полягає в тому, що молодіжний громадський рух в місті та районі фактично розвивається в рамках учбових закладів, в яких навчаються молоді люди. Це добре, але соціальний ефект від діяльності вузьких громадських об’єднань низький та не розвинутий по формі до рівня загальногромадського. Низький рівень активності діючих місцевих молодіжних організацій, відсутність ефективно діючих представництв (осередків) неполітичних громадських організацій в місті (районі) є проявом організаційної проблеми в молодіжному середовищі громади.
Друга – особистісна, зводиться до здатності окремою молодою особою проявити в собі лідерські якості, стати прикладом соціально відповідальної свідомої людини молодого віку. Чи можемо сьогодні стверджувати, що місто наповнене молодими лідерами? Хто знає про те, що поруч з ним є молодий лідер (лідерка)?
Третя – орієнтаційна, вказує на складність визначення пріоритетів в системі цінностей, формуючих мету соціальної активності. Політична діяльність, пов’язана з отриманням владних ресурсів, не завжди орієнтована на суспільний розвиток, зазвичай політичні цілі передбачають захват (прихід до) влади та її утримання в результаті демократичного вибору більшості громадян. Така мета як основна серед молодіжного середовища навряд чи доцільна для локального рівня організації суспільства. Громада потребує розвитку та зростання соціальних стандартів. Хто перебуває при владі для громади не головне, головне – якість життя в результаті діяльності влади, що набуває зазвичай чітко визначеного партійного спрямування в наслідок перемоги у демократичному змаганні різних політичних платформ суспільства. Тому, політична активність молоді не може бути головним показником розвитку соціальної відповідальності та активності загалом. Потрібно вказувати інший шлях для реалізації намірів створення якісних умов проживання на території, де народився, отримав освіту, де живуть твої батьки, народжуються діти. Це – справа для реалізації молодіжними лідерами, якщо такі існують в місті (районі).
Четверта – конкретна, що пов’язана з тим чи іншим сектором громадської інфраструктури (від функціонування тих чи інших суспільних інституцій громади до стану екології, економіки, місцевого самоврядування, житлово-комунального господарства, умов для дозвілля тощо). Тут – скільки людей, стільки й думок, тому перераховувати існуючі проблеми в цьому сенсі просто безглуздо. Ми бачимо, що живемо не в кращих умовах, які потребують докладання зусиль для суспільних трансформацій здатних вирішувати проблему на причинному, а не наслідковому рівні. Розпочати потрібно з себе: що я можу? Чому зроблю саме це? Чи підтримає мене ближній? Від індивідуальної ініціативи до співпраці в рамках невеликої групи небайдужих представників громади. З цього починається активний суспільно-громадський рух.
П’яте – проблема зворотної комунікації, публічності та інформаційного обміну в середині громади. Мають бути створені формально-матеріальні умови забезпечення висвітлення корисних дій, кращих практик в межах вузьких молодіжних груп, підтримка та пропаганда молодих лідерів та активістів. Громадські зв’язки як наука вчать ефективним методикам та механізмам забезпечення просування по цьому складному шляху (PR-технології зі знаком «+» та знаком «-»).

І на останок. Громадський молодіжний рух (участь в роботі молодіжних організацій, волонтерстві) – не бізнес. Але в ньому можуть брати участь бізнесмени. Громадський молодіжний рух – не політика, але підтримувати його можуть політики. Громадський молодіжний рух – це не ти, але без тебе та твоїх друзів він не стане ефективним. Молодіжний громадський рух – найефективніший спосіб активізації громадянського суспільства окремо взятої території. Розвинути його неможливо без двох речей – спільного фінансування заходів (проектів, акцій тощо) та волонтерства. Способи пошуку формування фондів фінансових та людських ресурсів загально відомі. Америки в цьому напрямку не відкриєш, але місце для особливого креативу є завжди. Залишається мати лише бажання та певний хист (талант) для того, аби розпочати і стати ефективним.
Можливо, лідер саме ти? Не втрачай шанс! Починай вже з понеділка!

До нас їде "Євроавтобус"!

2011-03-12T18:25:00.002+02:00

Проект, ініційований Міжнародним фондом "Відродження", представництвом Євросоюзу в Україні, завітає до міста Кролевець в травні цього року. Місцевий координатор проекту, представник Сумського обласного благодійного фонду "Благовіст" Володимир Любивий повідомив про те, що в результаті конкурсного відбору до участі в проекті "Євробас-4" заявка Кролевця увійшла до числа восьми населених пунктів, що будуть приймати міжнародну делегацію молоді з Євросоюзу.

В кожному населеному пункті на маршруті пербування в Україні автобус пробуде два дні, протягом яких буде організовано проведення культурно-навчальних та комунікаційних заходів, спрямованих на встановлення дружніх відносин молоді міста та делегації. Ночувати гості (15 осіб) будуть в сім'ях кролевчан, які мають бути визначені окремо робочою групою по підготовці до зустрічі Євроавтобуса та проведення Дня Європи в місті Кролевець в травні 2011 року. Базовою установою визначено: Кролевецьке ВПУ. Залишається сподіватись на те, що контакти будуть встановлені якісні та продуктивні, враження та спогади будуть яскравими та незабутніми!
Додаткова інформація за адресою http://eurobus.org.ua/

Прийдешній травень

2011-03-12T16:30:00.002+02:00

Весна бере своє і нам залишається лише дочекатись того часу, коли зацвітуть каштани, а сонце з самого ранку буде теплим та лагідним. Немов подарунок, немов шанс на те, щоб бути вартим права на життя. Сьогодні вночі йшов сніг. Дванадцятий день березня все ще більше нагадує про зиму, аніж про омріяну весну в зелених шатах та в ароматі первоцвіту. Метелик долі. Коротке життя на долоні минулого. Дочекаємося, бо маємо право на життя!

Шевченко був Людиною...

2011-03-09T19:35:00.003+02:00

Сторінка зі щоденника Т.Г. Шевченка за 1858 рік, квітень місяць (8, 9 та 10 квітня):
«8. Воспользовавшись хорошею погодою, пустился я пешком в Семеновский полк искать квартиру Олейникова. Квартиру нашел, а хозяина не нашел и пришел в … (?) к Кокареву. И сего откупщика-литератора не нашел дома. По дороге зашел на литейную (?) к Василию Лазаревскому, отдохнул немного и пустился пешком же на Большую Подьяческую (?) к Семену обедать. После обеда вышли на улицу и случайно зашли к бывшему батальонному генералу Корбе (?). Плачет бедный не о том, что из службы выгнали, а том, что …(?) не были. Бедный несчастный человек!
Вечером зашел к Крожевичу (?), к моему соизгнаннику, и между многими поляками встретил у него и людей русских, между которых и был знаменитый Григорий Толстой (?), автор солдатской севастопольской песни. И защитника Севастополя генерала Крулева (?). Последняя знаменитость мне показалась приборканою (?).
9. Квитался за неумеренный ужин Крожевича (?).
10. Посетил московского знакомого…»

Переклад не претендує на історичну точність (цінність), оскільки деякі слова важко ідентифікувати через нерозбірливий почерк Кобзаря. Цікавим є те, що щоденник (монографія друкована) перебуває в Кролевецькому краєзнавчому музеї і кожен бажаючий може доторкнутись до думок та записів поета. Знаком (?) позначені місця, переклад яких викликає питання, неточний. Що може бути ціннішим за можливість доторкнутись до життя Шевченка через його щоденник?

А це одна з попередніх сторінок книги-щоденника Т.Г. Шевченка, яка вказує на рік ведення записів: 1858 рік, січень місяць та передостанній день (30) 1857 року.«30. Я все еще не могу придти в нормальное состояние от волшебного очаровательного видения. У меня все еще стоят перед глазами Городничий, Матриз, Михайло Чупрун и любимый Торцов. Но ярче и лучезарнее великого артиста стоит великий человек, кротко улыбающийся друг мой единый, мой искренний, мой незабвенный Михайло Семенович Щепкин.
1 января 1858 года. Дружески весело встретили Новый год в семействе Н.И. Брилкина (?).
Как же весело встретили мы Новый год, а придя домой, мне скучно сделалось. Поскучавши немного, отправился в очаровательное семейство мадам Гульбы (?). Но скука и там меня нашла. Из храма …(?) пошел … (?), еще хуже, девочки с … (?) так раздирательно пели, что я заткнул уши и вышел вон из церкви. Придя домой, я нечаянно взялся за Библию. Раскрыл и мне попался лоскуток бумаги, на котором Олейников записал басню со слов Михаила Семеновича (Щепкина?). Эта находка так меня обрадовала, что я сейчас же принялся переписывать. Вот она:
На улице и длинной и широкой,
И на большом дворе стоял богатый дом,
И со двора разносится далеко
Зловоние кругом…»

Цей день минає...

2011-03-08T19:52:00.002+02:00

Шановні жінки! 8 Березня - всього лише привід бути в центрі уваги. Не дивно, що більшість чоловіків з розумінням ставиться до необхідності бути незвичними саме в цей день. Пробують перевершити себе, здійснити певною мірою громадянський подвиг. Не протсо так, а заради Жінки! Мрії, якщо вони існують, народжуються у святкові дні. Літають у повітрі, спорять з птахами та комахами, які намагаються не заважати, звільняючи повітряний простір. Мабуть і ви маєте мрію. Яка вона? Однозначно - ваша, не така, як у вашої сусідки. Любіть себе, бережіть власну здатність мріяти! Цінуйте людей, що поруч, бо саме вони здатні реалізувати ваші найсокровенніші мрії! Зі святом, що минає, любі жінки! Мрії обов'язково збудуться!

Бульваром Шевченка до садиби Огієвських…

2011-03-04T20:42:00.004+02:00

Пролог
Кролевець є містом, яке багато кому відоме тим, що неодноразово його відвідував Тарас Шевченко. Невипадковим видається те, що люди з різних кінців України та світу цікавляться цим фактом і навіть просять надати світлини місць, де бував великий український поет, мріють особисто відвідати славетні місця, пов’язані з перебуванням в місті Кобзаря. Бульваром Шевченка, що обрамлений алеєю старих лип, які уберігають від палючого сонця влітку і роблять затишнішим простір в зимову пору, можна потрапити до садиби Огієвських. Маєток, збудований у ХІХ сторіччі, нині є історично-архітектурною пам’яткою, місцем одвічних спогадів та сподівань на майбутнє. Біля входу на територію парку садиби Огієвських стоїть могутня сосна, яка немов сторож одразу кидається в очі, змушує спинитись, підняти голову догори і довго вдивлятись у височінь крізь гілля багаторічного дерева…

Перший серед науковців родини Огієвських
Родина Огієвських унікальна не лише для кролевчан, а й для України, бо уособлює в собі зразок національного масштабу інтелігентного служіння загальнолюдським духовним та моральним цінностям. Огієвські – представники корінного дворянського роду, для яких непорушними життєвими цінностями є віра та честь.
Зрозуміло чому в Кролевці з іменем Огієвських асоціюються шевченківські місця, адже саме Глафіра Матвіївна Огієвська (сестра друзів Шевченка братів Лазаревських) та її чоловік Дмитро Петрович Огієвський неодноразово гостинно приймали поета в родовій садибі за часів його подорожей до Москви та Петербургу. А у травні 1861 року Кролевець в останній раз бачив Т.Г. Шевченка: через місто провозили труну з прахом поета. Процесія зупинялась в садибі Огієвських…
Чим же цікава родина Огієвських безпосередньо? Приводом для написання статті стало те, що серед Огієвських значних успіхів в науці змогли досягти одразу представники декількох поколінь. Про найяскравіші епізоди життя цих людей і піде мова.
Нещодавно відбулась неординарна подія, пов’язана з родиною Огієвських часів Шевченка. Цього року святкувався 150-річний ювілей вченого-лісівника зі світовим ім’ям Василя Дмитровича Огієвського, бо саме 1861 року, 11 лютого, у Глафіри Матвіївни та Дмитра Петровича (служив в той час судовим засідателем в Глухові) Огієвських народився син – Василь, який своєю визначною долею дав початок плеяді науковців з роду Огієвських.

Історична довідка:
Василь Дмитрович Огієвський (11.ІІ. 1861, м. Кролевець, тепер Сумської області — 1.VI 1921, м. Київ) — вітчизняний вчений-лісівник, один з основоположників лісової дослідної справи в Росії. У 1886 закінчив Петербурзький лісовий інститут. З 1912 — професор цього ж інституту, з 1919 — професор Київського політехнічного інституту. Научно-дослідницькі роботи Огієвський проводив на організованих ним у Європейській частині Росії опорних пунктах, серед яких основні були у Собицькому і Микільському лісництвах колишньої Чернігівської губернії і в Тульських засіках. Вивчав плодоношення сосни, її природне поновлення, випробовував різні способи й агротехніку сівби та садіння сосни й дуба. В Собицькому лісництві (нині Шосткінський район Сумської області) збереглися закладені Огієвським посадки сосни різного географічного походження. В лісовому господарстві застосовують розроблений Огієвським гніздовий спосіб сівби дуба, так званий густий посів жолудів місцями. В 1909 Огієвський організував у Петербурзі першу в Росії Контрольну і дослідну станцію лісового насіння.

В місті відомими є дві сосни, які були посаджені Огієвським: вже згадувана біля входу до садиби Огієвських (на бульварі Шевченка), та на вул. Комсомольській, біля військкомату. Життєвий шлях вченого з Кролевця нерозривно пов’язаний з Собицьким лісництвом Шосткінського району. Наукові експерименти Огієвського В.Д. були спрямовані на дослідження насіннєвих можливостей сосни. Відомі результати, досягнуті вченим, стали можливими внаслідок організації Огієвським в Петербурзі першої в Росії контрольно-дослідницької станції лісового насінництва. На ініціативу Огієвського В.Д. відгукнулися сотні лісівників, які надіслали соснове насіння зі своїх господарств професорові. Саме з цього садивного матеріалу Огієвський протягом 1910-1916 років створив кілька пробних ділянок у Собицькому та інших лісництвах. За величчю, різноманітністю, зразковим станом культур лісовий масив біля Собича й досі не має собі рівних…

Естафета поколінь родини Огієвських
Двоє синів Василя Дмитровича Огієвського, Володимир (народився в 1890 році) та Василь (в 1893-му), зуміли стати гідними продовжувачами династії Огієвських-вчених, досягнувши при цьому значних, визнаних в науковому середовищі, успіхів.
Володимир Васильович Огієвський (28 квітня 1890 року – 26 лютого 1979 року) став фахівцем у галузі радіотехніки. Був професором та деканом радіотехнічного факультету Київського політехнічного інституту, заслуженим працівником вищої школи УРСР.
Навряд чи можна краще розповісти про Вчителя, ніж це зробив його учень, М.Ю.Ільченко, випускник кафедри ТОР КПІ 1964 року. Приводжу уривки з його розповіді:
«Українські корені
Батько Володимира Васильовича, Василь Дмитрович Огієвський, народився в 1861 р. у м. Кролевець на Сумщині. Середню освіту здобув у Полтавській військовій гімназії, вищу – в С.-Петербурзькому лісовому інституті. В 1888–1892 рр. він був помічником лісничого Одоєвського лісництва Тульської губернії й водночас викладав у місцевій лісовій школі. Саме тоді, а точніше 10 травня 1890 р., в м. Крапивна у нього народився син Володимир. Усе своє життя Василь Дмитрович присвятив лісовій справі, став відомим вченим. У 1912–1918 роках В.Д. Огієвський був професором Петербурзького лісового інституту. В 1920–1921 рр. – професором кафедри лісівництва Київського політехнічного інституту.
Через відсутність школи в тих місцях, де працював батько, Володя Огієвський отримав початкову освіту вдома. В 1903 р. родина переїжджає до Києва, де мешкає в основному взимку, а все літо дорослі й малеча живуть у лісництві. В цьому ж році Володя поступає до 4-го класу Київського реального училища. Вчився він добре. З атестаційного листа видно, що за результатами навчання в 4-му класі його назвали «Першим учнем». Восени 1905 р. за участь у страйку його виключають з училища. Через це навесні 1907 р. випускний екзамен Володя здає екстерном. У цьому ж році вступає на механічне відділення Київського політехнічного інституту. Його навчання в КПІ тривало протягом 1907–1914 рр. з перервою в два роки, тому що у 1911–1912 рр. він проходив військову службу в 4-й Іскровій роті в м. Києві, де вперше познайомився з радіозв’язком. Після проходження військової служби, одержавши звання «прапорщик запасу», Володимир повертається до рідного інституту.
З початком Першої світової війни Огієвського мобілізують до діючої армії. Вже 26 липня 1914 р. Володимир призначений помічником начальника 3-ї Польової іскрової станції. 6 серпня 1914 р. у складі роти виступає в похід, а 12 вересня стає помічником начальника станції при штабі Головнокомандуючого арміями Південно-Західного фронту. Військова кар’єра Володимира Васильовича стрімка: 22 вересня 1914 р. був призначений начальником станції при штабі Головнокомандуючого арміями Південно-Західного фронту.

Засновник радіоспеціальності в КПІ
У 1921 р. В. Огієвського було переведено до Києва на посаду начальника військової радіостанції. У цьому ж році він починає викладати в Київському військовому училищі зв’язку та на електротехнічному факультеті КПІ. Заснований восени 1918 р. електротехнічний факультет почав одним із перших швидко набирати обертів, незважаючи на те, що коштів на облаштування нових лабораторій і аудиторій не було.
Радіоспеціалізація в Київському політехнічному інституті зародилася саме на електротехнічному факультеті. В 1921 р. В.В.Огієвський організовує радіолабораторію, що стала базою для розвитку радіотехнічної спеціальності, а в подальшому – радіотехнічного факультету. Тут була побудована короткохвильова установка для магістрального радіозв’язку Південно-Західної залізниці, яка експлуатувалася там кілька років. Враховуючи зростання інтересу студентів і співробітників КПІ до радіосправи, в 1924 р. у стінах радіолабораторії Володимир Васильович організовує радіогурток, а в 1925 р. виходить в ефір перша в СРСР аматорська колективна радіостанція R1KPI (Росія–Перша–Київський політехнічний інститут). Вся її приймально-передавальна апаратура була виготовлена членами гуртка. В.Огієвський сам працював з достатньою швидкістю на ручному ключі і саме йому було довірено провести перший сеанс двостороннього радіозв’язку з позивним “R1KPI”.
Організацією радіолабораторії на електротехнічному факультеті КПІ в 1921 р. В.В.Огієвським було розпочато читання загального курсу радіотехніки. В 1928 р. на електротехнічному факультеті було виокремлено спеціалізацію «Радіотехніка». На всіх курсах були сформовані групи студентів за радіоспеціалізацією. Майстерні радіолабораторії, пов’язуючи педагогічний персонал та студентів із виробництвом і допомагаючи поповнювати обладнання радіолабораторії, відіграли велику роль у розвитку радіоспеціальності в інституті.
У 1930 р. на базі електротехнічного факультету КПІ було створено Київський енергетичний інститут, що мав радіотехнічний факультет і кафедру радіотехніки (зав. кафедри і декан радіотехнічного факультету – В.В.Огієвський). З 1931 р. цей інститут регулярно випускає радіоінженерів. У ході подальших реорганізацій з 1934 р. радіоспеціальність існує самостійно, з 1938 р. – у складі спеціального факультету, а з 1944 р. – знову у складі радіотехнічного факультету КПІ, деканом якого призначають професора В.В. Огієвського.
У 1962 р. Володимир Васильович йде з посади декана, залишаючись при цьому завідувачем кафедри теоретичних основ радіотехніки (ТОР) і членом Вченої ради факультету.
Кількість працівників науково-дослідного сектору кафедри, що виконувала зазначені завдання уряду, упродовж кількох років сягнула за сотню. Сьогодні я пригадую, як у день свого 80-річчя професор В.В.Огієвський розпочав свій виступ перед колективом кафедри словами: «Головним завданням свого життя я вважав, що не треба заважати людям жити і працювати…» Ці слова були перервані тривалими і щирими оплесками. Адже за всі довгі роки своєї наукової та педагогічної діяльності він заклав високі принципи та традиції працелюбності, принциповості та поваги до людей як на кафедрі, так і на факультеті, завдяки чому мав надзвичайно високий авторитет серед колег. А учні В.В.Огієвського в 1960-х роках лагідно і з глибокою пошаною називали його між собою «дід».

Визнання та вдячна пам’ять
У 1948 р. Київському політехнічному інституту виповнилося 50 років. Згідно з наказом міністра вищої освіти СРСР за успішну роботу у справі підготовки інженерно-технічних кадрів для народного господарства СРСР у зв’язку з п’ятдесятиріччям з дня заснування КПІ було оголошено подяку багатьом співробітникам інституту, в тому числі і професору, декану радіотехнічного факультету Володимиру Васильовичу Огієвському. 27 жовтня 1953 р. В.В. Огієвського нагороджено орденом Леніна. Професора В.В. Огієвського було нагороджено також орденом Трудового Червоного Прапора, багатьма медалями, Грамотою Президії Верховної Ради СРСР. Він мав звання «Заслужений працівник вищої школи», «Почесний радист».
Не стало Володимира Васильовича 26 лютого 1979 р., він не дожив до свого 90-річчя декілька місяців. Сьогодні справу його життя з підготовки радіоінженерів продовжує радіотехнічний факультет, у корпусі № 17 є навчальна лабораторія імені професора В.В. Огієвського, кращі студенти отримують стипендію імені професора В.В.Огієвського. Підготовку фахівців-зв’язківців, започатковану ще в 20-х роках В.В.Огієвським, відновлено у 1993 р. при організації за моєї ініціативи нової кафедри засобів телекомунікацій, яка стала базовою при створенні у 2002 р. Інституту телекомунікаційних систем. Радіоаматорську справу свого Вчителя сьогодні продовжує М.І.Сергієнко – керівник активно працюючого радіоклубу «Політехнік». У Державному політехнічному музеї знаходяться унікальні радіоекспонати і документи професора В.В.Огієвського, які недавно передала його донька Ія Володимирівна Огієвська, кандидат мистецтвознавства.
…Знайти платан (дерево з листям подібним до листя клену, яке вчений посадив у 1965 році) професора В.В. Огієвського серед безлічі дерев, що ростуть сьогодні на території університету, можна так. На пагорбі за корпусом № 12 є сходи, які ведуть до корпуса Воллернера. Платан росте ліворуч від сходів. На його стовбурі, що біля землі, є хворобливі нарости, потім стовбур платана очищується від зеленувато-сірої кори і вже блискучий жовто-коричневий спрямовується до неба. В цьому спрямуванні є щось символічне: справа всього життя Вчителя В.В. Огієвського продовжується його учнями.»

Продовжуючи батьківську справу - І
Василь Васильович Огієвський (1893-1983) продовжив батьківську справу – став лісівником. На початку кар’єри працював у Брянську таксатором польового будівельного загону (1918), потім - в Тамбовській губернії - лісничим Гагарінського лісництва (1918-1920) і викладачем Зубово-Полянської лісової школи (1920-1921). Потім доля закинула Василя в Ташкент, де він став фахівцем з лісових культур управління «Лістуркестан» (1921-1923). Після чого повернувся в Україну, працював в Київській області на посаді головного лісничого Городищенського укрупненого лісництва (1924-1928). Далі – знову Середня Азія, в Ашхабаді – працює директором і старшим науковим співробітником Туркменської лісової дослідної станції (1928-1933). Тривалий час довелось Василю Васильовичу попрацювати в Москві - старшим науковим співробітником і завідувачем кабінету пісків ВНІАЛМІ (1933-1938). Був доцентом Воронезького лісотехнічному інституті (1938-1942). Певний час працював у Поволзькому лісотехнічному інституті в м. Йошкар-Олі доцентом, професором (1943-1947). У Ленінграді довгий час трудився в Ленінградської лісотехнічної Академії: був деканом лісогосподарського факультету, завідувачем кафедри лісових культур (1947-1970); професором кафедри лісових культур (1970-1976). До речі, цікавий факт (а разом з ним і експонат у Кролевецькому краєзнавчому музеї у вигляді фото вченого та тексту оголошення) про скромність Огієвського В.В., який попросив помічників напередодні свого 75-річного ювілею вивісити наступне оголошення: «В січні 1968 року виповнюється 75 років з дня народження та 50 років виробничої та науково-педагогічної діяльності завідуючого кафедрою лісних культур Ленінградської ордена Леніна лісотехнічної академії, професора, доктора сільськогосподарських наук Василя Васильовича Огієвського. Офіційне вшанування ювіляра у відповідності до його бажання проводитись не буде. Поздоровлення приймаються у письмовому вигляді за адресою: м. Ленінград, К-18, Інституцький провулок, 5, Лісотехнічна академія, кафедра лісних культур».
Огієвським Василем Васильовичем підготовлено і опубліковано близько 130 наукових робіт, серед них: «Піски Кара-Богаз» (1931), «Лісове господарство Туркменії» (1932), «Піски, їх закріплення і господарське освоєння» (1937), «Технічні та харчові лісові дерева і чагарники» (1949), «Вказівки по закладці постійних лісонасіннєвих ділянок» (1958). Огієвський В.В. є автором і редактором трьох видань підручника для вузів по лісовим культурам і меліорації (1949, 1970, 1974). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1961) та багатьма медалями…

Продовжуючи батьківську справу – ІІ
Але це ще не все, шановний читачу, бо Василь Васильович Огієвський у 1926 році, перебуваючи на службі в Київській області, отримав щасливу звістку про те, що в нього народився син! І назвали його – Василем! Ось так з’явився на світ Василь Васильович Огієвський (молодший). Третій представник династії лісівників - онук, Василь Васильович ще з дитинства виявив велику зацікавленість до роботи батька, супроводжуючи його на всіх ділянках великого лісового господарства. Після 7 років служби в армії та участі у війні, Василь (молодший) закінчив Всесоюзний заочний лісовий інститут у Ленінграді. Кілька років працював на Кримської гірської лісової дослідної станції УкрНДІЛГА, був навіть заступником директора станції з науки. Однак основну свою наукову діяльність він присвятив лісовим культурам в Західному Сибіру, працюючи в 1957-1964 роках науковим співробітником в системі Інституту лісу і деревини Сибірського відділення наук (Красноярський край і Читинська область) у м. Красноярську. Він вперше узагальнив досвід штучного лісовідновлення в Західному Сибіру, зробив районування лісовідновлення в цьому регіоні, вивчив формування, хід росту та продуктивність культур в різних умовах місцезростання з побудовою таблиць ходу росту культур, розробив і обґрунтував основні способи створення і вирощування лісових культур сосни (посадковий матеріал), кедра (посадковий матеріал), модрини (посадковий матеріал)та інших порід у цьому регіоні.
За результатами досліджень Василь Васильович Огієвський (молодший) опублікував ряд монографій: "Штучне лісорозведення в Сибіру" (Держлісбуміздат, 1962); "Штучне відновлення в Забайкаллі" (Держлісбуміздат, 1963); "Лісові культури в Іркутській області" (Красноярськ, 1961); "Лісові культури Західної Сибіру" (видавництво "Наука", 1966).

Замість епілогу
Дивовижна історія, яка не має завершення, бо життя продовжується. Іншим випаде писати про нові досягнення представників родини Огієвських, коріння якої знаходяться на Кролевецькій землі. Але вже сьогодні можна говорити про величезне значення наведеного прикладу наполегливої праці, потягу до знань та науки, чесне та самовіддане служіння обраній справі представниками славетної кролевецької родини для нового покоління, що тільки-но бере життєвий старт. І як результат такого підходу – великі шанси на успішне та щасливе життя, не зважаючи на труднощі та примхи долі.

Відкриті двері до інтернету

2011-02-28T22:22:00.002+02:00

В Європі стартувала акція долучення до можливостей інтернету. Так, для того, хто вже "в темі" питання (акція) просто смішна. Проте, подивись поруч і ти знайдеш декого, хто ще не в темі. Допоможи йому, дай можливість бути більш мобільним та комунікативним. Адже в цьому живе відчуття щастя!
Організатори (серед яких "Майкрософт") акції ведуть підрахунок тих, хто долучився до акції. Рейтинг ведеться серед країн Європи. Майже як на "Євробаченні". Думаю, що й тобі не завадить прийняти участь в акції, заповнити маленьку анонімну анкету та додати балів УКРАЇНІ, як частині Євроспільноти. А там ще й місце посядемо! А це вже певний міжнародний престиж. Думаю, що поганого в цьому немає нічого, навпаки!

Отже, слово координатору:
Відкрийте Двері в Інтернет!

• Побачити співрозмовника, де б він не знаходився
• Безкоштовно спілкуватися по електронній пошті або програмах миттєвих повідомлень
• Знайти кращу роботу
• Дізнатись останні новини
• Знайти нові ідеї, захоплення та нових друзів
• Підтримувати зв’язок з родичами, однокласниками та старими друзями
• Отримати освіту та навчатися
Все це і багато іншого модна знайти та робити в Інтернеті, не виходячи з дому. На жаль в Україні близько 80% населення навіть не підозрюють про ті можливості, які може відкрити комп’ютерні навички та вміння користуватися Інтернетом. Тому....

З 28 лютого по 5 березня 2011 року в Україні проходитиме спільно-європейська ініціатива «Тиждень відкритих дверей в Інтернет» при підтримці компанії «Майкрософт Україна» в партнерстві з проектами IDEA «Відкритий світ інформаційних технологій» та «Бібліоміст».

Ми запрошуємо всіх активістів та громадян долучитись до акції та підтримати ініціативу з метою залучення людей, які ніколи або дуже мало користувалися Інтернетом, а також для того, щоб показати переваги та можливості всесвітньої мережі, розказати громадськості про можливості отримання ІТ знань та навичок.

Обмежень щодо формату заходів немає! Це можуть бути будь-які заходи, які розкажуть вашим друзям, партнерам, родичам, мешканцям вашого міста про ІТ та можливості Інтернет. Ви можете провести відкриті семінари, короткі тренінги, навчальні збори, круглі столи, обговорення, зустрічі за кавою , презентації для партнерів, тощо.

- Ви член громадської організації? Проведіть захід для членів організації та тих, для кого і з ким ви працюєте!
- Ви працюєте в приватній або державній установі? Організуйте разом з колегами заходи: тімбілдінг (с творення команди-друзів) в мережі, соціальні мережі і корпоративний етикет, Інтернет як каталізатор ефективності роботи тощо
- У Вас є родичі, батьки, дідусі та бабусі? Розкажіть їм про Інтернет, чому це цікаво, як здорово не чекати на дзвінок раз в місяць, а спілкуватися з онуками кожного дня через Інтернет!

Впродовж тижня буде працювати спеціальний лічильник користувачів, що залучаються до заходів, і відповідно кінцевий результат визначить активність країн учасниць! Супер-коротка анкета для всіх, хто приєднався до ініціативи: http://www.ebaltics.lv/onlineweek2011/counter (сама анкета на сторінці – англійською, тому в кінці даного документа – переклад та пояснення)

Якщо Ви приєднаєтесь до акції – розкажіть нам про це, заповніть !
Сторінка IDEA: www.facebook.com/ideaukraine - приєднуйтесь та розкажіть нам про свої заходи і успіхи 

І вигравайте призи від Майкрософт Україна: http://gagadget.com/promo/getonlineweek

Якщо Ви представник громадської організації чи благодійного фонду, приєднуйтесь до мережі центрів IDEA в Україні! http://www.idea-ukraine.org/join/3/ або пишіть на oleg.davydenko@ph-int.org та дзвоніть (050) 676 3231.

...........................................................................................................................................................
Проект «Відкритий світ інформаційних технологій» IDEA (Information Dissemination and Equal Access) створений та адмініструється американською некомерційною організацією PH International за підтримки Програми «Світ безмежних можливостей» (Unlimited Potential Program) корпорації Microsoft для розвитку інформаційної грамотності населення регіонів України, підвищення якості освіти та рівня соціального і культурного розвитку, а також поліпшення якості життя людей, що потребують соціальної підтримки. З моменту відкриття в 2008 році мережа IDEA допомагла майже 100 000 українців, з яких 75% відмічають, що нові знання допоможуть або вже допомогли в професійному розвитку або працевлаштуванні.
www.idea-ukraine.org // www.facebook.com/ideaukraine

Давиденко Олег
Директор проекту IDEA в Україні
044 246 7213/05
oleg.davydenko@ph-int.org

Онлайн лічильник
Коротка інструкція

Даний онлайн лічильник створений задля можливості виміряти участь країн у заході «Тиждень відкритих дверей в Інтернет». Це означає, що всі учасників заходів мають зайти на сайт www.telecentre-europe.org та клікнути на банер "I am Get Online Week participant" (Я є учасником «Get Online Week»), або напряму за посиланням http://www.ebaltics.lv/onlineweek2011/counter заповнити міні-анкету та натиснути кнопку ОК ( ). Поруч в таблиці можна побачити, що даний учасник зарахований та відповідно загальну кількість учасників по країнах.

Це дуже важливо, і організатори ініціативи Telecentre-Europe, дуже вдячні нам в Україні за приєднання до заходу!

Переклад міні-анкети:
1. Country (країна) – Ukraine
2. Occupation (Сфера зайнятості) - Student(Студент) / Pupil(Учень) / Teacher(Педагог) / Business Executive(Бізнес) / Employed in state sector(Державний службовець) / Retired(Пенсіонер) / Unemployed(Безробітний) / other(інше)
3. Gender (Стать) - Male(Чол.) / Female (Жін.)
4. Age (Вік)
5. Are you first time user? (Ви вперше користуєтесь Інтернетом?)

Та натискайте "I have participated in Get Online Week 2011!" - Я ПРИЙНЯВ УЧАСТЬ В ТИЖНІ ВІДКТИРИХ ДВЕРЕЙ В ІНТЕРНЕТ 2011!

Розміщення банеру на вашому веб-ресурсі:

1. Банер-лічильник, який показує поточну кількість учасників «Тижня Відкритих Дверей в Інтернет». Скріпт для розміщення:

«Бути обраним: бути чи не бути?»

2011-02-06T20:57:00.002+02:00

Отже, знову про складові щастя, як основної мети життя в продовження циклу бесід «Здоров’я як основна суспільна цінність».

Ми можемо мати сумніви щодо того, чи в вірному напрямку просуваємось. Можемо недовіряти інтуїтивному баченню власної перспективи. Але ми не можемо не бути головним суб’єктом прийняття власних рішень, які торкається нашого подальшого життя. Бути обраним (в сенсі неповторним, індивідуальним) та бути обраним (обраним певною групою людей для здійснення тієї чи іншої місії) разом становить головні складові особистості, яка є лідером. Лідерські якості, як визначальна складова можливості індивіду досягати успіху в житті, не можуть бути набутими, отриманими в результаті навчання. Від кількості дипломів про здобуття вищої освіти ймовірність успіху не збільшується, скоріше навпаки. Якщо подивитись на першу десятку найбільших багатіїв світу, то лише 2-3 представника будуть мати вищу освіту, інші – досягли подібних вершин лише завдяки тому, що вірно інвестували зусилля та пішли на ризик у потрібний момент. Лідерство може лише удосконалюватись з тим, аби мати ще вищий відсоток вірогідності успіху.
Формулу щастя має обов’язково доповнювати обраність та успіх. Обраність – це скоріше як талант, аніж набута якість характеру. Тоді як успіх – є результатом життєвого досвіду та правильного докладання лідерських якостей та зусиль (ресурсів) на підставі інтуїтивного бачення перспективи життя.

Далі мова піде про ті якості, без наявності яких навряд чи є сенс сподіватися на щастя (успіх) в житті.
Вам має бути притаманна амбіційність, тобто – існує певний рівень відношення до життя, нижче якого ви не можете опуститись. Всі пропозиції, які не відповідають вашим особистим уявленням про належний вам статус відкидаються.
Без агресивності (обмеженою у формах прояву аспектами моральності та етики) при здійсненні конкретних кроків, у відповідності до розробленого плану, ви не можете бути (стати) лідером. Це не говорить про те, що вам необхідно з кулаками доводити власну правоту, проте – слідувати в фарватері іншого для вас має бути негативним явищем.
Зрозуміло – професіоналізм, тобто: досвід та наявний успішний, випробуваний часом, алгоритм дій в тій сфері, в якій вами було досягнуто успіху. Якщо ви лідер, то ви – професіонал в тій сфері, якою займаєтесь. Компроміси, як відхід від лідерства, – основна помилка людей, які потерпіли невдачі на полі бою. Бізнес – це війна. Політика – це війна. Навіть футбол – це війна.
Стресостійкість. Ви, як лідер, ведете за собою колектив, громаду. Приймаєте рішення, берете на себе всю повноту відповідальності за результат, який може бути не лише позитивним, а й негативним. І ось, коли бажаного результату немає, виникає стресова ситуація, яка виходить у колектив, за межі колективу. Головне – вміти тримати стрес під контролем, вправно поратися з ним в собі, не піддаватись емоціям, діяти розважно і впевнено. Відпочивати, аби мати достатньо сил для дій.
Признавати помилку – означає не втікати від конфлікту, а перетворювати негативну енергію невдачі в позитивну енергію конструктивної співпраці, яка рано чи пізно виводить на шлях створення уточненого плану. Бізнес-план – своєрідний потяг, який несе до мети (мрії, цілі, бажаного результату). Важко намагатися зіскочити з потягу внаслідок того, що не належним чином було зібрано інформацію та прийняте невірне рішення як наслідок цього. Нова інформація, змінені правила гри лежать у сфері компетентності інтуїції, тобто ви, як лідер (обраний) маєте інтуїтивно відчувати можливі ризики, знати як будете діяти тоді, коли виникне потреба реагувати на нові виклики. І мова не йде про вміле керівництво людьми: «Це віднеси туди. Це – не твоє діло. Чому не зробив?» і т.д. Лідерство – це перш за все точне попадання в ціль, тобто – правильно обраний вектор докладання консолідованих зусиль, обрання напрямку руху. Ресурси та знання (досвід) в цьому разі є лише допоміжною складовою.

А тепер трохи до політики, бо саме в цій сфері суспільної життєдіяльності найбільш чітко простежуються лідерські антиподи. Всі розуміють, що таке харизма. Так, це певна система якостей особистості, яка виграшно відрізняє від решти людей та тягне за собою напівбожественне поклоніння та безумовне сприйняття як лідера. Колись американський політолог Клінтон Россістор відмітив: «Нема щастя без свободи, свободи без самоврядування, самоврядування без конституційності, конституційності без моралі, і не одного з цих великих благ – без сталості та порядку». Обраність – результат певного політичного процесу (виборів), який передбачає виконання зобов’язань перед електоратом. Саме тому дуже важливо відрізняти спосіб обрання депутатів до різних рівнів законодавчої влади. Й досі йдуть дискусії щодо системи проведення виборів, що є процесом визначення відповідності дій влади, оцінки результатів (позитивні чи негативні), визначення ефективності обраного владою курсу. Можна зрозуміти ставлення населення до способу обрання через закриті партійні списки. Воно негативне, бо нагадує обрання якихось котів у мішку. Набагато прозорішим є проведення виборчого процесу з відкритим партійним списком, коли видно кожного кандидата на місію бути представником громади. Мажоритарна система найбільш відповідає лідерству та успішності, бо лише в чесній конкурентній боротьбі між декількома кандидатами можна обрати лідера (зрозуміло, з певним авансом), якому найбільш довіряє громада, частина суспільства. Не зрозумілим є те, що на останніх місцевих виборах обирали в мажоритарних округах на підставі висування кандидатів лише від партійних організацій, які є такими ж частинами організації суспільства, як вуличні комітети, або колективи підприємств, громадських організацій… Це – обмеження свободи, яке не сприяє відчуттю щастя, як видно з визначення Россістора. В цьому сенсі великі надії покладаються зараз на Виборчий кодекс України, який розробляється у парламенті. Залишається сподіватися, що новий документ найбільш повно відобразить устремління суспільства до свободного та демократичного життя з можливістю чесного вибору, повної самореалізації, досягнення успіху та щастя в житті.

Лідер завжди знайде себе, як би складно не було в конкретний проміжок життя. На жаль, своєю обраністю він залишений на одинокість, але лише в такий спосіб він може формалізувати своє інтуїтивне бачення перспективи розвитку.

ТСН та пропаганда звірства

2011-01-21T09:52:00.001+02:00

Вчорашній репортаж, який вийшов на каналі «1+1» в програмі ТСН у вечірньому ефірі (20.01.11, випуск о 19.30), в якому йшлося про халепу, що сталася в одному з зоопарків (чи іншій зоо-установі), а саме: крокодил якимсь чином проковтнув мобільний телефон, незвично обурив. Не змогла не відреагувати як небайдужа людина, громадянка, мати. Взагалі то, українське телебачення вже давно смакує всім, що межує з дозволеним, виходячи з етично-моральних норм. І це проблема не лише каналу «1+1», до речі те, що я дивлюсь новини на цьому каналі говорить, що є певний кредит довіри і до тематики, форми висвітлення новин так і до якості журналістської роботи, персонально до журналістів. Останнім часом відчувається, що на каналі проходить певна ротація серед журналістської братії. Багато відомих облич залишило канал, на то мість прийшли нові, не зовсім ще фахові журналісти. Можливо, саме через це «цензура» і редактори каналу дещо поблажливо, якщо не сказати халатно, ставляться до того, що подається в ефір, на всю країну.
Отож, до вчорашнього сюжету, який став, на мою думку, пропагандою звірства. У крокодила, внаслідок випадку з ковтанням мобільного телефону, з’явились проблеми з травленням харчів. Персонал закладу оточив басейн, в якому перебував крокодил і почав кидати до води живих перепілок, попередньо ввівши шприцом до їхнього тільця вітаміни. Крокодил якось мляво реагував на «ласощі», лише раз клацнув пащею. Хтось із персоналу не втримався і видав емоцію, щось на зразок: «О, пішла перша!..». Але пташка знову з’явилась у воді. Почала плавати, бо рептилії не реагували на неї, навіть клюнула крокодила… Дійсно, крокодилу було мабуть дуже боляче від того, що телефон застряг десь у шлунку. А як би було (і стало врешті решт, бо далекий від того, що персонал подоставав пташок з басейну і відвіз до Таращанського лісу) перепілці? Чи подумали про це люди, в тому числі й журналісти ТСН, які безпосередньо споглядали все це дійство? Мало того, вони, журналісти, ще й репортаж зробили «сенсаційний» та на всю країну пустили це неподобство. Біля екранів були маленькі діти і мабуть дорослі, які не зовсім зрозуміли дії людей, які зкормлювали перепілок крокодилам. Так, останні діяли як науковці-лікарі, що намагаються врятувати рептилію, але ж навіщо видавати репортаж про те, як гинуть нізащо перепілки? Чи не можна було обмежитись тим, щоб показати крокодила-невдаху, взяти інтерв’ю у ветеринарів тощо… Зрозуміло, світ тварин хижий та жорстокий. Таким його створила природа, Бог. Все це можна побачити на каналі «Нейшнл джеографік», оскільки всесвітній канал спеціалізується на такій тематиці. Та чи потрібні такі лаври «ТСН»? Пригадую літній репортаж з каналу «1+1» про те, як водій десь на периферії задавив випадково кошеня, яке підлізло під колесо. Скандал видався великий! Тому, що журналісти так відреагували. Тому, що стався прикрий випадок на очах у дітей, що декілька хвилин перед цим бавились з тваринкою. Шофер тоді був висвітлений чи не вбивцею…
Щось тут не так. Мені здається, що має бути певна морально-етична послідовність. Шановні журналісти каналу «1+1», будьте уважні до того, що ви виробляєте, які сюжети йдуть до українців, серед яких є маленькі діти. Вони ж сприймають все живе як самих себе, як братів чи сестер. І як пояснити трирічній дитині (наприклад, моїй доньці) чому пташку кидає дядя в басейн, де хиже чудовисько ковтає її, клацнувши зубами? Любіть не лише себе в професії, а й професію, тоді й робота буде професіональною без таких прикрих огріхів, які нагадують пропаганду звірства.
І на кінець слова власниці телефону, які пролили світло на мету репортажу про проковтнутий крокодилом мобільний телефон (дуже близько до прямої мови): «Мені байдуже, що буде з крокодилом та моїм телефоном. Мені потрібна SIM-карта…». Слів немає. Але ж є свобода слова.

Декілька слів про формулу щастя

2011-01-10T21:35:00.001+02:00

(введення до соціального проекту «Цикл бесід: Здоров’я як основна суспільна цінність»)

Альберт Швейцер, великий німецький філософ та гуманіст, якось сказав, що щастя – це гарне здоров’я та погана пам'ять. Виходячи з тієї позиції, що пошук щастя в житті є його сенсом, дозволю собі дещо поміркувати саме про можливість реалізації теорії щастя на практиці. Чи існує алгоритм щасливого життя? Чи справді запропонована формула щастя носить близький до універсального характер?

Якщо повернутись до слів Швейцера, то зрозуміло, про яку пам'ять йдеться, а саме: мова про те, що не потрібно тримати в собі зла та образ на будь-кого, будь-що. Той, хто вміє прощати – знає все! Недаремно вважається, що люди, які шукають можливості помсти (а отже – добре пам’ятають образи і т.п.) довго не живуть. Саме тут прослідковується взаємозв’язок зі здоров’ям, найбільшою людською цінністю. В переважній більшості люди народжуються здоровими. Але протягом життя набувають ознак нездорової особи внаслідок порушення (навмисного чи несвідомого) певного алгоритму саморегуляції організму, закладеного в нас Природою або Богом. Здоров’я є безумовною суспільною цінністю. Здоров’я індивідуальне, здоров’я нації як певний показник рівня розвитку суспільства.
…Отже, здоров’я є своєрідною причинною першоосновою (сенсом) щастя. Щастя – конкретна етична категорія, яка може бути розповсюджена за межі родинних зв’язків. Але все таки існує сенс говорити про щастя нації (на згадку приходить пісня «Happy nation» відомого шведського гурту, яка в 90-х була незаперечним хітом в Європі), але навряд чи знайдеться будь-який сенс в словосполученні «щастя громади» (міста, села, району, області, держави), оскільки проміжні ланки самоусуваються через цивілізаційний досвід розвитку людства.
Щодо пам’яті в розумінні вислову Швейцера, то це всілякі види мотивації до активної дії з боку особи, родини, громади, нації. Пам'ять отримує можливість ставати рушійною силою лише через різноманітні форми та способи спілкування (комунікації всередині суспільства), громадські зв’язки. Завдання полягає в тому аби розробити механізми найбільш успішного спілкування між людьми, які дозволять не породжувати стресові ситуації і як наслідок – втрату здоров’я. Люди мають знати про необхідність проведення щоденної профілактики здоров’я та пам’яті…

Підводячи підсумок під введенням в тему «Формула щастя», повторю, що щастя – це здоров’я і правильний спосіб спілкування в поєднанні з можливістю повної реалізацією особистості. Щастя носить індивідуальний характер, оскільки досягнення мети однією людиною не передбачає безумовного щастя з боку того, хто поруч. Проте, через поєднання загальноприйнятних стандартів комфорту та гармонії життєвих відносин, утворення комплексної системи взаємодії всередині суспільства, виникає реалістична перспектива громадянського щастя (щастя родини, громади, нації) як національної ідеї.
І головне, без чіткого почуття бажання бути щасливим всяка теоретична канва втрачає сенс та вірогідність втілення її на практиці. Давайте зважати на це…

(До вашої уваги в подальшому цикл бесід на тему щастя, здоров’я та комунікації між людьми.)

Четвертий день січня 2011-го. Затемнення.

2011-01-04T20:57:00.003+02:00

Місто цього дня вражало своїм невимушеним мерехкотінням . У вікно готелю все було настільки ж казковим, на скільки і звичайним проявом зимового креативу. Залитий сонячним сяйвом ранок змушував вийти на вулицю. Робив це досить наполегливо, не зважаючи на те, що на письмовому столі парувала бажана чашка кави, а поруч – новий тижневик «Коментарі». Врешті решт виходжу на вулицю.
І ось люди, що зустрічаються. Незнайомі, але усміхнені. Біля бібліотеки дві молоді жінки б’ють пляшку з під «Шампанського». В руці однієї з них так звана «рожа»… Дивно. Навіщо? Не наважуюсь запитати. Йду далі. Біля магазину будівельних матеріалів знову ватага старшокласниць з маскою зварювальника в руках. Поруч господар магазину. Щось напружено з’ясовують…
Десь біля одинадцятої ранку небо немов би затуманюється. Ось і розгадка – сонячне затемнення. І в Кролевці на четвертий день нового 2011 року.

102 річниця з Дня народження Степана Бандери в Сумах

2011-01-03T14:41:00.000+02:00

Джерело: http://maidanua.org/static/news/2010/1293927028.html

Святкові заходи по всій Україні на честь вшанування славного сина українського народу Степана Бандери відбулися в усіх регіонах України.

[Á³ëüøå...] У трьох західноукраїнських землях це свято відзначили під протекторатом місцевої влади – це Івано-Франківська, Львівська й Тернопільська області – їм легше. А от у решті областей, а особливо на сході України, це свято місцеві можновладці взагалі не святкують, бо вони дуже вже переймаються політичними тлумаченнями найпрогресивнішої політички пані Наталі Вітренко, котра домагається в Київському Адміністративному суді дискредитації самої ідеї української незалежності, бо не визнає взагалі існування незалежної України, а особливо вкладу українських націоналістів під проводом Степана Бандери в боротьбу за незалежність України в ХХ столітті.

Та якби там не було та як би не відносилась до цього Сумська обласна місцева влада на чолі з паном Юрієм Чмирьем, а громадськість обласного центру 1 січня достойно відзначила цю знаменну дату в історії України. Кілька сотень активістів Сумщини пройшли смолоскипною ходою центральними вулицями міста й влаштували велелюдний мітинг з цієї нагоди біля меморіальної дошки, яка встановлена на Покровській площі в честь пам’яті про боротьбу націоналістів Сумщини проти фашистської окупації краю. Голова Сумської обласної організації Української Національної Асамблеї (УНА) пан Микола Сурженко відкрив мітинг на якому взяли слово відомі особистості обласного центру.

Цікаво було відзначити, що націоналістичні організації Сумщини об’єдналися перед черговою загрозою незалежності України, яку провокує саме нинішня влада на чолі з Прем’єр-міністром України.

Конгрес Українських Націоналістів, Всеукраїнське об’єднання «Свобода», Українська Національна Асамблея (УНА) та ряд інших політичних й громадських організацій під егідою Громади Сумщини продемонстрували, що націоналістичні сили в області набирають широкого розмаху та, що цікаво, це підтримується пересічними мешканцями краю.

Вогненне смолоскипне коло учасників мітингу вражало своєю символічністю. Національним гімном "Ще не вмерла Україна" мітинг завершився. Люди ще довго не розходилися, бо події в країні спонукають їх обговорити як бути надалі.

Ось це саме й підказує панові Президентові України, аби він розігнав своє нікчемне оточення й опирався надалі саме на націоналістичні сили в Україні, бо коли вже на Сумщині націоналістичний рух крокує потужною ходою, то що вже говорити про решту регіонів. Отож, варто було б для України скористатися непересічною енергією нашого Президента для впровадження в життя дійсно корисних для народу ідей – ідей Степана Бандери, а не якихось космополітичних ідей азаровщини й табаковщини.

То допоможемо ж нашому Президенту?

Петро Перепуст. Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua

Новий рік як мрія

2010-12-31T16:36:00.002+02:00

Чи варто вітати з Новим роком? Мабуть, що варто. Така традиція! А я, все ж таки, вітаю всіх з тим, що минув 2010 рік. На жаль, не кращий... Вітаю тих, хто не згоджується з таким висновком. Бажаю забути все, що дратувало, всіх, хто не розумів, бо не хотів поступитись власною пихою...
Цитата від класика, якого мало хто не читав. Цитата, яка відображає відчуття сьогодення (проте написана 64 роки тому).
"Усе було добре. І те, що минуло, й те, що буде. Все його влаштовувало. А часом би настав кінець, то теж добре. Одну людину він кохав і втратив. А другу ненавидів і вбив. Обидві вони звільнили його: одна знов збудила його почуття, а друга погасила пам'ять про минуле. Не залишилося нічого не завершеного. Не було ніяких бажань, не було кого ненавидіти, не було на що нарікати. Якщо має початися щось нове, то нехай починається, хоч очікування, яке зміцнює і проганяє всі сумніви, вже не буде. Згарище розчищено, змертвілі місця ожили, цинізм обернувся в силу. Це добре."
За це й вип'ємо! Зі святами!

«Винтаж»

2010-12-22T21:44:00.000+02:00

Если есть любовь, то она между строчек.
Я люблю так тебя и твоих милых дочек!
Я люблю и тогда, когда не понимаю,
Почему ты – звезда, а тебя обнимают?

Почему, если дождь, то стучится по крыше?
Почему, если зверь, то крадется все тише?
И в прыжке настигает… И утро приходит.
Жизнь – чужая игра. И не по погоде

Я сегодня одет. Значит – лету кончина.
Сомневаться, чтоб жить, оставаться мужчиной.
Не сдаваться, не плакать. Казаться добрее…
Удивиться могла бы. Жаль, что я не умею…

Быть как ветер незнанным, не похожим на утро.
По карнизу дождинки побегут, чтоб кому-то
Показаться слезами… Я терпеть не умею.
Если вышел не с вами, то петлею на шею

Ожидание краха, а быть может – спасенье.
Жизнь – для вора рубаха. Для меня – воскресение.
После выхода к плахе, после выстрела в спину.
Если любишь – быть птахой. Если бьешься – мужчиной!

Удивительно просто быть улыбчивым маме.
Неудавшийся ростом – эпилог в чьей-то драме.
Обещание нищим – назидание в смуте.
Вера – не пепелище, возродится. Забудет

Обо всем на рассвете злой пастух. Сплюнет в воду.
Разгулявшийся ветер подтолкнет к тому входу,
Где найду смысл едва ли. Но спасение манит…
Вы снимите медали в ожиданьи взысканий.

Представляться не стоит. Все скрижали пустые.
Отсырели патроны. Были бы холостые…
Так чего же взгрустнулось? Отпечатки – не факты.
Под ребро друга дуло. В горло – горсть с кровью ваты…

Підприємці звертаються за підтримкою до народу України

2010-11-20T17:52:00.000+02:00

Джерело: http://maidanua.org/static/news/2010/1290257214.html

Дорогі співвітчизники!

Ми, підприємці малого і середнього бізнесу, звертаємось до Вас за загальнонаціональною підтримкою.

Нова влада виявилася ворожою до свого народу. Усі їхні передвиборні обіцянки виявилися брехнею. Вони з перших кроків своєї діяльності працюють на знищення та поработіння нашого народу. Вони посміхаються нам з телеекранів і безсоромно брешуть, що нібито піклуються про народ.

Ми – це ті ж вчителі, лікарі, інженери та робітники заводів і фабрик, які у 90-ті роки, коли країна була у глибокому дефолті, а керівники розкрадали радянське майно, із «кравчучками» вийшли на ринки, рятуючись від злиднів.

Ми – це ті, кого грабували, калічили та вбивали рекетири та бандити. Ми – це ті, хто брали кредити на кабальних умовах у вітчизняних банках. Ми ніколи не надіялись на владу і не просили допомоги. Ми просили не заважати.

В той час, коли в країні панує бідність, малі пенсії і зарплата, можновладці нав‘язують країні думку, що в цьому нібито винні саме підприємці, що насправді не відповідає дійсності. Адже малий та середній бізнес – це 1000000 самозайнятих підприємців, чесних платників податків і роботодавців та ще три мільйони робочих місць. Ми – це останній прошарок незалежних людей в Україні і саме наша незалежність лякає владу.

Прийняття податкового кодексу – це рейдерське захоплення партією влади єдиного сектору економіки, який їм ще не належить.

Тому ми звертаємось до вас не лише як підприємці, які два місяці просиділи під стінами Верховної Ради і не дочекалися відповіді від наших «народних» обранців; не як «темні» затуркані люди, які не вміють читати. Ми звертаємося до вас як такі самі громадяни нашої країни, до яких прийшла черга у «чорному» списку цієї злочинної влади. Влади, якій так вигідно ділити нас на україномовних та російськомовних, східних та західних, синіх та червоних, підприємців та пенсіонерів. Вони хочуть розділити нас, щоб кожного зокрема поставити на коліна та «приватизувати».

І тому вони спочатку поставили на коліна свободу слова, а ми не стали на її захист – і тепер вони вільно маніпулюють нашою думкою. Потім вони взяли під свій контроль судову систему, щоб позбавити нас права на захист. І ми знову промовчали. Далі вони переписали «під своє замовлення» Конституцію України і наділили себе правом робити це коли завгодно і як завгодно. І ми знову змирились з цим. А тепер їх злочинні руки піднялися не просто на малий і середній бізнес, а на той прошарок населення, який ще їм непідконтрольний. І сьогодні вони за крок до цього.

Якщо ми промовчимо знову, то вони отримають остаточно перемогу і знищать нашу свободу, знищать кількамільйонну армію людей, які здатні захистити не тільки себе, але й все громадянське суспільство. А тоді вже ніхто і ніщо не завадить їм бездумно та похапцем вирішити ще чиюсь долю: підняти пенсійний вік, зробити 12-годинний робочий день, позбавити нас права голосувати, говорити, думати. Зрозумійте, що Податковий кодекс – це лише ланка у ланцюгу їх спланованих дій по підвищенню цін, збільшенню вартості комунальних послуг, продуктів харчування та товарів, а з 1 січня – узаконеною можливістю відбирати у вас домівки. Вони готові здати не лише економічні інтереси України, але й знищити наше громадянське суспільство, знищити нас з вами.

Прийшов час сказати: «Ні свавіллю, беззаконню, бандитизму!
Так – європейським цінностям!»

Ми звертаємося до всіх людей України, яким не байдуже майбутнє своєї країни, своїх дітей!
Сьогодні не можна мовчати!
Треба діяти! Завтра буде пізно!
Єднаймося! Усі разом до Києва!
Доведемо своїми діями, що ми гідні кращої влади, кращого майбутнього!

Гуртуємося 22 листопада 2010 року
Київ, вул. Банкова
Адміністрація Президента
України

Національна координаційна рада

Кролевець зализує рани після буревію 05 листопада 2010

2010-11-09T14:05:00.001+02:00

Більше фото тут: http://krolevets.com/photo.php?bureviy_05_11_2010

Буревій, чи смерч приніс чимало неприємностей!
Багато дерев повалило у парку... Позривало дахи, побило вікна...
Але кролевчани зпрацювали оперативно. Цілу ніч ліквідовували наслідки лиха.

Відкритий Лист Президентові України та Голові Верховної Ради України з приводу проекту закону "Про мови в Україні"

2010-10-12T10:48:00.003+03:00

Президентові України Віктору Януковичу
Голові Верховної Ради України Володимиру Литвину

Відкритий Лист

Ми, вчителі, культпрацівники, краєзнавці, просвітяни, інтелігенція, молодь м. Кролевця, Сумської області безмежно обурюємося проектом закону «Про мови в Україні» Олександра Єфремова, Петра Симоненка і Сергія Гриневецького. Адже в цьому законопроекті знову пропонуються шляхи дискримінації рідної української мови.

На кого розрахований цей законопроект? На тупих, несвідомих, неосвічених людей, яким духовні цінності – ніщо в порівнянні з грошима, посадами, матеріальними вигодами. Дивує, що автори проекту ігнорують напрацювання українських мовознавців, справжніх фахівців-гуманітаріїв. Шкода, що замість них керує в Україні освітою невіглас.

Ми, рядові працівники освіти і культури північно-східної України, добре знаємо і цінуємо українську мову. Адже українська мова – це наш дім, це наша мати, це серце кожного українця. Знаємо також, що рідна мова посідає гідне місце в державотворчих процесах усього світу.

Всім відомо також, що українська мова – одна з найбагатших у світі за лексикою, фразеологією, синонімами. Вона близька для розуміння полякам, сербам, словакам, чехам та іншим слов’янам. Хоч історія розвитку української мови непроста. Війнами, голодоморами, репресіями загнали різні окупанти мільйони її носіїв у небуття.

Ми стурбовані появою таких новітніх «проектів».

Але залишаємося оптимістами. Бо живемо в незалежній Україні. І маємо Конституцію України, де Українська мова представлена як державна. За Конституцією і в реальному житті Україна – добра мати і захисниця для російськомовних її громадян і інших національних меншин. Тож і вони всі мають бути вдячними за це Україні та підтримувати державність української мови як головний фактор стабільності і взаєморозуміння в Україні.

Пишемо Вам цього листа, щоб нагадати про наші тверді переконання. А саме: як і в усіх цивілізованих країнах, очільники нашої держави мають щодня особисто демонструвати свідоме шанобливе ставлення до української мови як до найціннішого державотворчого і людинотворчого чинника. Адже керівники держави дотримуються християнських цінностей, однією з яких є настанова: «Шануй батька свого і матір свою!»

Ми впевнені, що Ви не дозволите розтоптати рідну українську мову, не дозволите використовувати демократію як вседозволеність. І тоді припиниться оця нечувана мовна агресія. І молодь наша зростатиме тоді в патріотичному середовищі і буде повноцінною.

Будьмо патріотами рідної України!

Жовтень 2010 р.

Наші підписи:

...

Світлій пам'яті Бориса Івановича Чернякова...

2010-09-17T18:31:00.001+03:00

До глибини душі вразила нас сумна звістка про кончину Бориса Івановича Чернякова, славного земляка, науковця-гуманітарія, подвижника на гуманітарному полі нашого краю. Гуманітарій – від слова «гуманізм» (людяність).

Сила творчої спадщини Бориса Івановича – надзвичайна. Вона об'єднує в спільну згуртовану громаду всіх кролевчан: молодь, учителів, культпрацівників, краєзнавців, родичів, представників влади. Об'єднує навколо проблем молоді. Об'єднує наш край, далеку східну провінцію зі столицею України Києвом. Адже останні 30 років він працював у Києві в інституті журналістики і там його високо цінують.

На наше прохання співробітники Бориса Івановича обіцяли привезти з Києва нам у Кролевець все, що можливо з його творчої спадщини. І презентувати його в рай бібліотеці, в школах, у музеї. Сподіваємося, що це буде до 65-річчя Бориса Івановича, у квітні 2011 року.

Н.П.Вітушко,
від імені Кролевецької «Просвіти»

Пам'яті журналіста, педагога, вченого, земляка

2010-09-17T17:29:00.005+03:00

На 65-му році раптово обірвалося життя Бориса Івановича Чернякова, доктора філологічних наук (1998), професора (1999), академіка АН вищої школи України (2000), завідувача кафедри електронних видань та медіадизайну Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, голови спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій.

Народився він 24 квітня 1946 року в Кролевці (Сумська область) в учительській сім'ї. Закінчив місцеву середню школу № 5. Трудову діяльність розпочав токарем (19б4) на тамтешньому арматурному заводі. На журналістський шлях ставу 19б7 році, коли його першу 17-рядкову замітку «Лижний похід агітаторів» надрукувала Сумська обласна молодіжна газета «Червоний промінь». Відтак, матеріали зарясніли на сторінках Кролевецької районної газети «Маяк комунізму»: за два роки читачі побачили майже сто публікацій Бориса Чернякова, половина з яких - фотознімки.

Фотографуванням захоплювався зі шкільних років. Це заняття привело з цеху заводу до професійного фотопавільйону райпобуткомбінату, звідти - до Республіканського заочного технологічного технікуму, а у 1971 році - на штатну роботу до рідної «районки». А далі - навчання на відділенні журналістики Одеської ВПШ (1976), аспірантура КДУ ім. Тараса Шевченка (1980), достроковий захист дисертації.

Сам Борис Іванович про свій прихід у журналістику говорив: «Хтось іде до газетних шпальт через потяг до віршування, намагання доторкнутися до таїн літературної праці, зрідка трапляються й такі, хто тягнеться до можливості отримувати гонорарні перекази, у мене ж, як і в більшості авторів газети, шлях до неї веде від бажання знайти й утвердити своє громадянське обличчя - як природне продовження суспільної діяльності».

Такого ж ставлення до професії навчав усі роки й студентів-журналістів: «Журналістська діяльність навіть початкуючого автора - це насамперед робота, служіння справі, а зовсім не можливість задоволення власних авторських амбіцій чи меркантильних інтересів».

У наукових колах його знали як носія бібліографічної культури, готового в будь-яку секунду підказати, допомогти, порадити, часом іронічно, дошкульно й водночас толерантно покритикувати. І сам він у своїх працях дотримувався точності, вимагаючи цього від студентів, аспірантів, колег. Вражав своїми джерелознавчими знаннями, вивчивши не лише наукові праці з журналістики, а й науковий доробок істориків, педагогів, філологів, соціологів, психологів, філософів, політологів, кібернетиків і представників інших наук, які досліджували дотичні до соціальної комунікації проблеми.

Коло наукових інтересів Бориса Івановича вражало широтою: історія вітчизняної преси, журналістикознавство, літературознавство, впровадження новітніх масовокомунікаційних технологій, бібліографія тощо. Він автор майже 400 наукових та науково-методичних публікацій, з яких понад 90 окремих видань, у тому числі 30 бібліографічних покажчиків і б монографій. Темою життя стали дослідження з історії й теорії зображальної журналістики та ілюстрування періодичних видань. Про це його кандидатська і докторська дисертації, монографії, навчальні програми, бібліографічні покажчики, низка наукових, науково-популярних та публіцистичних статей. Він ніколи не зупинявся на досягнутому, до останнього дня працюючи над цією темою.

На жаль, вона залишилася незакінченою. Як і роботи по укладанню краєзнавчої бібліографії Кролевця, бібліографічних покажчиків Павла Кочури, Пилипа Рудя, Олекси Грищенка, Миколи Осипенка та інших видатних уродженців рушникового краю.

Мав особливо гостре (позитивне до найменших дрібниць) відчуття земляцтва: слово Сумщина, Кролевець для нього були як пароль, як ознака родинності, як код близької душі. Саме це спонукало його брати участь у створенні (кінець 1960-х - початок 1970-х), а потім багато років у доукомплектуванні фондів Кролевецького краєзнавчого музею; допомагати укладачам енциклопедичного довідника «Сумщина в іменах»; самотужки упорядкувати бібліографічний покажчик «Микола Лукаш» на 4605 позицій. Саме код земляцтва спонукав його допомагати і методично, і науково, і добрим словом Сумському державному університету у відкритті й становленні спеціальності «Журналістика»: методичною та науковою літературою, консультаціями викладачам, які готували до захисту дисертації. Він читав лекції нашим студентам та просто підтримував добрим словом. А слово Бориса Івановича вартувало не одного карата.

... Обірвався земний шлях журналіста, педагога, вченого, доброго друга. Відійшов у вічність Борис Іванович Черняков. Пухом Вам земля, земляче.

Професорсько-викладацький склад Сумського державного університету, студенти та викладачі кафедри журналістики СумДУ.

Газета "Сумщина" від 1 вересня 2010 року

Помер Борис Іванович Черняков

2010-09-14T11:33:00.003+03:00

Сьогодні, 14 вересня 2010 року, о 14-00 год. на центральному кладовищі відбудеться поховання праху нашого земляка Бориса Івановича.
Борис Черняков народився 24 квітня 1946 року в Кролевці . 1964 року почав працювати на Кролевецькому арматурному заводі – спершу токарем, потім інженером. Із 1969 по 1970 рік Борис Іванович був фотографом Кролевецького районного побутового комбінату – саме фотографія стала одним із найбільших зацікавлень його життя. 1970 року майбутній дослідник і знавець зображальної журналістики вступив на відділення фототехніки Республіканського заочного технологічного технікуму, із відзнакою закінчив його 1973-го. Іще під час навчання в технікумі Борис Іванович прийшов у журналістику – працював кореспондентом, а потому й завідувачем відділу редакції районної газети рідного міста. У 1972-1976 роках навчався на відділенні журналістики Одеської вищої партійної школи, де також здобув диплом із відзнакою. Педагогічний шлях Бориса Івановича розпочався 1976 року саме в Одесі – викладав фотосправу, історію вітчизняної і зарубіжної преси, теорію та практику періодичної преси.
1980 року Борис Черняков пов’язав своє життя з тоді ще факультетом (нині – інститут) журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка, де навчався в аспірантурі. У 1983 році захистив кандидатську дисертацію «Становлення зображальної публіцистики в дожовтневій більшовицькій газеті». Науковим керівником Бориса Івановича був один із основоположників українського журналістикознавства професор Дмитро Михайлович Прилюк.
По захисті кандидатської Борис Черняков заступив на викладацьку стезю факультету журналістики і став його невід'ємною частиною. Звідтоді викладав дисципліни «Зображальна журналістика», «Основи журналістикознавчих досліджень», «Журналістське дослідження», «Вступ до спеціальності», «Основи наукових досліджень» та інші. 1998 року Борис Іванович захистив докторську дисертацію на тему «Зображальна журналістика в друкованих засобах масової інформації (від виникнення до середини XIX ст.)». Був професором кафедри теорії масової комунікації Інституту журналістики, також викладав в Інституті екранних мистецтв імені Івана Миколайчука, на філологічному факультеті Маріупольського державного гуманітарного університету, де завідував кафедрою соціальних комунікацій. Останнім часом Борис Іванович очолював новостворену кафедру електронних видань і медіадизайну Інституту журналістики.
Був членом Національної Спілки журналістів України (із 1975), спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій, ученим секретарем Науково-методичної комісії з журналістики Міністерства освіти і науки України, входив до президії Академії наук Вищої школи України, редколегій ряду журналістикознавчих видань. Саме Борис Іванович стояв біля витоків Національної Спілки фотохудожників України, був одним із її засновників.
Коло наукових зацікавлень і талантів Бориса Івановича – вельми розмаїте. Окрім фотографії і зображальної журналістики зокрема та бібліографії, в яких Борис Черняков був чи не найбільшим фахівцем, знавцем справді найвищого рівня, серед основних – історія молодіжної преси ХІХ-ХХ сторіч, фотокритика, літературне та історичне краєзнавство. Науковець чимало зробив і для інформаційного забезпечення журналістикознавчих досліджень у галузі зарубіжної журналістики (опублікував ретроспективний бібліографічний посібник «Засоби масової інформації зарубіжних країн»), джерелознавства історії вітчизняної молодіжної преси (покажчик «Періодичні видання учнівської і студентської молоді України XIX – початку XX ст.: Джерела дослідження»), розпочав публікацію результатів дослідження україномовної окупаційної преси 1941-1944 років.
Перу Бориса Івановича належить близько 90 окремих видань (лише із зображальної журналістики – 14 брошур із матеріалами та текстами лекцій), понад 250 наукових і науково-методичних публікацій. Його матеріали також виходили друком на сторінках фахової періодики, часописів України й зарубіжних країн. Не забував Борис Черняков і про свою малу батьківщину – систематично передавав книжкові новинки, довідкові видання зокрема, до Кролевецької районної бібліотеки, допомагав у створенні енциклопедичного довідника «Сумщина в іменах», у розгортанні журналістської освіти на Сумщині вишам області, укладав краєзнавчу бібліографію Кролевеччини, бібліографічні покажчики Миколи Лукаша, літераторів Панаса Кочури й Пилипа Рудя, завжди цікавився життям рідних міста і краю.
Окремо слід згадати про те, що саме Борис Черняков – чи не найперший і найбільший дослідник життя й творчості нашого земляка, одного з найвидатніших українських перекладачів, знаного поліглота й мовознавця Миколи Лукаша. Борис Іванович – автор численних публікацій і близько 10 видань, присвячених Лукашевій постаті. Серед них і ґрунтовне 576-сторінкове дослідження «Микола Лукаш. Бібліографічний покажчик 1953-2005» – скарб для фахівців і поціновувачів геніального перекладача. Цікаво, що 2005-го неабияку дослідницьку роботу Бориса Івановича відзначили Нагородою Ярослава Мудрого Академії наук вищої школи Росії («за створення капітального бібліографічного покажчика праць М. Лукаша, знаного перекладача»).
Борис Іванович був неабияким інтелектуалом, надзвичайно ерудованою, освіченою, мудрою, порядною людиною. Він знає все – саме таке враження про його глибину було постійним і беззаперечним. Справді міг однаково цікаво, невимушено й ґрунтовно розповісти на лекції мало не про будь-що, лишень переглянувши дипломну, поставити питання, що порушувало б її корінну проблематику. Без жодного пафосу, Бориса Чернякова можна вважати людиною, щиро відданою своїй справі, чесною перед собою та іншими, дослідником і науковцем-взірцем. Бориса Івановича не забудуть колеги, студенти, всі, хто завдяки його талантові став кращим. Вічна пам’ять…

***

P.S. Дивіться фотографії з презентації книги: Борис Черняков "Микола Лукаш. Біобібліографічний покажчик 1953-2005", що відбулася у Кролевецькій районній бібліотеці 15 грудня 2007 року.

Гілка на форумі "Борис Черняков про нові книжкові видання" також осиротіла...

ФОТО: День міста 5 вересня 2009

2010-08-17T02:29:00.002+03:00

Урочисте підняття прапора міста на площі Миру

Стадіон. Кубок ім. В.Жаркова

Засідання муніципального центру "Дороговказ"

Увечері у парку

ФОТО: Встановлення щогли на площі Миру для прапора Кролевця 1 вересня 2009

2010-08-17T02:15:00.001+03:00

Встановлення щогли на площі Миру для прапора Кролевця.

1 вересня 2009

Святкування Дня Перемоги у Кролевці. 9 травня 2009

2010-08-11T13:57:00.002+03:00

Говорять, що гарна ложка до обіду!
Вибачайте, мої дорогі кролевчани, що запізно викладаю фотки.
На жаль, в першу чергу треба заробляти на життя, а тоді займатися хобі!

Декотрих ветеранів уже нема в живих...

З урочистого мітингу у Парку Слави

Змагання шкіл Кролевця на стадіоні

Фотозвіти про велосипедні тури у липні 2010

2010-07-13T20:31:00.000+03:00

На форумі додано ФОТО про велотур по Кролевецьому району 12 липня 2010

---
Запрошуюємо кролевчан приєднуватися до велисопедних прогулянок навколо Кролевця та по району.
Докладніше дивіться тут: www.velo.krolevets.com

Також приєднуйтеся до кролевецької групи у Фейсбуці. Там ми будемо робити оголошення про заплановані поїздки. Є також наміри, наприклад, гайнути до Батурина, Спащанського лісу тощо.

Згадаймо "Кролевецькі рушники" - наш знаменитий фестиваль!

2010-07-09T13:49:00.001+03:00

"Ой літа орел", сл. Тараса Шевченка, муз. Кирила Стеценка.

Виконує самодіяльний народний чоловічий ансамбль "Будьмо" Буринського районного Будинку культури. Керівник - Петро Борщенко. Соліст - Андрій Козир.

Концерт в рамках Міжнародного літературно-мистецького фестивалю "Кролевецькі рушники", 06.12.2009. Кролевець, Сумська область, Україна

Більше відео з фестивалю можна побачити тут:
http://www.youtube.com/wwwKROLEVETScom

Фотозвіти про велосипедні тури у червні 2010

2010-06-20T01:44:00.006+03:00

На форумі додано ФОТО про велотур у Батурин 21 червня 2010

у село Камінь 13 червня 2010

та у Батурин 07 червня 2010

---
Запрошую кролевчан приєднатися до велисопедних прогулянок навколо Кролевця та по району.
Докладніше дивіться тут: http://forum.krolevets.com/viewforum.php?f=35

Також приєднуйтеся до кролевецької групи у Фейсбуці. Там ми будемо робити оголошення про заплановані поїздки. Є також наміри, наприклад, гайнути до Батурина, Спащанського лісу тощо.

Безпритульні тварини в нашому місті

2010-06-14T14:48:00.003+03:00

Рівень цивілізованості суспільства визначається по тому, як в цьому суспільстві ставляться до дітей та тварин. Що й говорити - і в тому, і в іншому випадку нам є куди рости, і що справляти, і було б дивним порівнювати дітей з тваринами, але доля правди в цьому є. Погодьтесь, що дитина, на очах якої від наглої смерті помирає тварина (яку або застрелили, або отруїли в рамках "очищення міста" від безпритульних тварин), в будь-якому випадку отримає психологічну травму. А якщо ми їй ще й розкажемо, що це неприємна, але необхідність, то нічого дивуватися, якщо з цієї дитини виросте байдужий або жорстокий дорослий. Замкнене коло. На Заході для безпритульних тварин створюють притулки, їх лікують, стерилізують (а отже, вони не зможуть примножити кількість тварин-"бомжів"). Потім їх або випускають знову на вулицю, надівши спеціальний ошийник, або прилаштовують в "добрі руки". У нас або відстрелюють, або труять. І те, і інше - зло, найстрашніше, що це не соромляться робити на очах у всіх, в тому числі, і дітей, від цього страждають домашні тварини, які випадково з'їдають отруєну приманку або потрапляють "не в те місце і не в той час".
Я розумію, що безпритульні тварини - це серйозна проблема. Собаки збиваються у зграї і становлять загрозу мешканцям міста. Коти, звісно, не будуть полювати на людей, але перенести лишай або сказ можуть.
Мене вражає інше - чому людей, які хочуть допомогти тваринам, які оббивають пороги в мерії, які підгодовують хвостатих безхатченків, у нашому суспільстві прийнято вважати несповна розуму. Звісно, набагато "розумніше" вийти на них з рушницею чи мішком отрути. Вел-ликого розуму справа!
Господарі, у яких є кішки, не завдають собі клопоту стерилізувати їх або годувати гормональними засобами, які регулюють народжуваність. Новонароджених кошенят або топлять, або просто викидають на вулицю. І я не знаю - що гірше.
У нашому дворі діти обладнали для кішки, яка народила кошенят, будиночок, годують її. Сусіди - спасибі їм велике - побурчали для годиться, та й самі почали приносити об'їдки. Каюсь - минулого тижня кількість кошенят збільшилось на одне через мене. Бо якась "добра душа" викинула крихітне кошеня на зупинці біля Центру зайнятості. Моєї байдужості не вистачило, щоб пройти мимо і не відгукнутись на відчайдушний плач. Я несла це кошеня в оберемку і картала саму себе. Дякувати сусідам - вони лише посміялися, дякувати кішці-мамі - прийняла знайду, як рідну. Але я про інше - кошенята виростуть, народять своїх і так може тривати до нескінченності. Мені б хотілося, щоб ці кошенята знайшли собі господарів. Адже багато хто з нас хоче мати пухнастого друга, але ніяк не може на це зважитись. І багато чого втрачає. Зупиніться біля кошеняти, яке викинули - дайте йому дім, їжу і турботу. Воно віддячить вам відданістю і любов'ю - тим, чого ви не купите ні за які гроші.
Напишіть мені - я допоможу знайти вам вірного друга. :)

Фотозвіти про велосипедні тури у травні 2010

2010-06-05T16:01:00.000+03:00

На форумі додано ФОТО про велотур у село Погорілівка 23 травня 2010

та до колишньої військової бази, що біля села Ретик 16 травня 2010.

Про війну - очима правди

2010-06-03T01:54:00.003+03:00

У Міжнародний день музеїв у Кролевецькому краєзнавчому музеї відбулася ще одна знакова подія - презентація книги Михайла Сереженка "Война. Записки солдата". Це вже друга опублікована книга відомого на Кролевеччині краєзнавця, педагога, громадського діяча. А загалом працівниками музею підготовлено до випуску 8 книг. І як наголосив директор музею Анатолій Карась, це - єдиний такий приклад в області.

Випуск книги, що презентувалась, здійснено за сприяння нашого земляка, Героя Російської Федерації Миколи Макаровця, який, до речі, був учнем Михайла Гнатовича. У передмові до книги М.О.Макаровець зазначив, що це, у певній мірі, - його обов'язок підкреслити повагу до пам'яті талановитого педагога, історика і громадянина великої країни, який, як і багато його ровесників, без роздумів добровольцем пішов захищати Батьківщину.

Як говорили виступаючі на заході, головний спеціаліст районного відділу культури і туризму Людмила Булах, донька автора книги працівник музею Олена Сереженко, сестри Миколи Макаровця Ольга та Лідія Срібранець, учитель історії Олександр Денисенко, член пошукового загону Кролевецького районного краєзнавчого музею, студент Олександр Лебедь, про війну потрібно знати всю правду, а особливо бачену очима рядового солдата. І треба винести основний урок з історії: з війною потрібно боротись, поки вона ще не розпочалась.

Рукописів спогадів про грізну війну у Михайла Сереженка багато, він писав для своїх нащадків і дуже не сподівався, що вони будуть опубліковані. Багато разів смерть чатувала на молодого солдата, але доля залишила його живим, мабуть, щоб став свідком тих трагічних і героїчних подій.

Завідуюча читальним залом ЦРБ (ред: Центральна Районна Бібліотека) Оксана Кравченко, яка вела захід, закликала всіх прочитати книгу, що описує правдиві будні війни.

У цей день особливо активних пошуківців Миколу Хребтова та Олександра Лебедя було нагороджено грамотами й цінними подарунками а також відзначено колектив Кролевецького районного краєзнавчого музею.

Таїса ШЕЙНА

"Кролевецький вісник"
№21, 28 травня 2010 року
---

P.S. Ви можете завантажити книгу за цією адресою: http://krolevets.com/museum.php?books#Serezhenko:_Voyna_Zapiski_Soldata

Материнська вірність...

2010-05-19T18:44:00.000+03:00

Вже багато років щовесни на обійсті Марченків, що на Довгалівці, в райцентрі оселяються лелеки. Давно вони тут звели гніздо. Завжди прилітають сюди, на своє облюблене місце.

Так було і цієї ранньої весни… Після шлюбного ритуалу з’явилося кілька яєчок. То самець, то самка по черзі висиджували їх. В чеканні потомства. минув довгий місяць. Ось і побачили світ крихітні, безпомічні лелеченята...

А за кілька хвилин страшні язики полум’я, що виповзли з сусіднього двору , почали діставатися старелезного стовбуру дерева, на якім було звите лелечине гніздо…

Розхвилювалась молода мати, зовучи свого журавля, сильно клацала дзьобом. Нагодився старший лелека. У клюві почав носити воду з ремзаводівського ставка,. аби врятувати подругу та лелеченят .І заливав вже тліючу „домівку”. Багато разів здіймався і мерщій летів до водойми, а тоді поспішав до коханої, щоб зупинити біду. А вогонь все ближче і ближче підкрадався до птахів. Лелека поливав водою свою журавочку, її обпечені лапки, крила і своїх журавлят. Кружляв і курликав біля їх. Розуміючи непоправне, він звав свою половиночку , прохаючи залишити палаюче гніздо і безнадійних малих. Та не піднялася, не залишила своїх діточок лелека - мама. До останньої миті побивалася, благаючи допомоги…

Погасили пожежу. Проте не судилося жити птахам…

Потому минуло кілька тижнів, та мало не щодня самотній, згорьований лелека прилітає на те місце, де не так давно його чекала дружня „родина.” Постоїть у задумі на одній нозі, то покружляє – покружляє, сумно покурликає… Скільки болю й печалі в отім пташинім „плачі”!

…Й досі тужить журавель за своєю коханою, якій разом з малюками вготовано загинуть, яка до останнього подиху, прикриваючи тілом, захищала від лиха своїх діточок й залишилася з ними назавжди. Назавжди, бо вона – мати…

Світлана Малиношевська

„Мужність” гартує юних

2010-05-19T18:40:00.001+03:00

Вже вдруге через Кролевеччину проходив традиційний історико-патріотичний похід по місцям бойової слави "Шлях мужності 2010.", організаторами якого виступили Клуб «Мужність», відділ сім'ї та молоді Глухівської міськради, Камінська сільська рада , Кролевецька районна організація Партії регіонів та незмінний натхненник, народний депутат України Андрій Деркач.

Цьогоріч цей захід відбувся неподалік мальовничого с.Камінь і зібрав майже сотню небайдужих молодих людей, віком від 8 до 35 років. Протягом тижня в польових умовах три команди з Глухова, Путивля, Кролевця гартували свій вишкіл.

Ось що про це говорить учасник походу , вихованець ЗОШ №4 Владислав Козак:

- Спершу ми впорядкували пам’ятник загиблих воїнів в роки Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років., встановлювали загальний табір, збирали дрова та будували „піонерське вогнище”, змагались у військовій прикладній естафеті та між загонами. Але найбільше запам’яталася мені і всім учасникам походу воєнізована гра «Зірниця»: Проходила вона досить цікаво та напружено. Ми робили засідки та атаки, захищали свої табори, виконували оперативні завдання, маскувалися під місцевих мешканців, щоб не- помітно пройти пости супротивників. На мою думку, перебування в поході дало нам можливість наблизитися до реальної історії, ознайомитись з основами тактики бойових дій та спробувати себе в екстремальних умовах.. За «дублони” (похідні гроші) отримані під час військово - прикладної гри «Зірниця», особисті досягнення під час «військових дій» купували солодощі та фрукти. Всіх вразив візит ”кавеешників”, коли на святковий вечір та „мирний концерт” до учасників походу завітав КВК гурт «Чілі Пеперс»,який подарував веселі номери та святкову дискотеку. Ніколи не забути святковий феєрверк, концерт загонів, різноманітні конкурси та ігри. Вже зараз я і мої товариші мріємо про нові походи.

Під час „мирного концерту” відбулась презентація поезії репера Олександра Кугаяша. Автор і виконавець майстерно в стилі РЕП виконав свою пісню-посвяту походу.

Найбільш відзначився у поході і вийшов переможцем загін «Омега» - командир якого Олексій Ковальчук. В змаганнях у прикладній полосі перешкод першість здобув загін „Альфа” – командир Олександр Бойко.

Найбільш відзначились та отримали грошові винагороди: Сергій Толковець, Віталій Єфремов, Руслан Захарчук На згадку про незабутні дні загартування кожен учасник одержав сувеніри.

Юні вояки вдячні за спонсорську допомогу приватним підприємцям Віктору Лехману та Віктору Бику і всім причетним до даного заходу.

Голова клубу „Мужність” Олег Лапа наголосив, що такі походи долучають молодь до здорового способу життя, фізично загартовують юних, виховують здорову і всебічно розвинену особистість, захисника Вітчизни й гідного громадянина держави. Безперечно , це була особлива подія в житті молодих людей, коли вони стояли на землі війни, коли самі діставали артефакти з рясно политої кров’ю визволителів землі наших батьків, коли бачили, як близько була смерть. Саме тоді і починали усвідомлювати міцність колективу, родини, Батьківщини, силу того, задля чого потрібно жити. Власне, такі походи і є одним з альтернативних форматів роботи з молоддю.

А ще керівник клубу запросив спортсменів і талановиту молодь до активного відпочинку влітку, який, як я дізналася, проходитиме в горах та біля моря. Тож, хто не боїться труднощів телефонуйте: 0666679573, 0504631345

Світлана Малиношевська

ДОЛУЧАЙТЕСЬ! "Калинова гілка" - акція на підтримку української мови

2010-05-17T10:31:00.002+03:00

Не секрет, що значна частина наших співвітчизників мусить щодня долати мовний бар'єр, розмовляючи українською мовою в українських містах.

Можна назвати силу причин, чому люди не наважуються починати розмову українською. Хтось переймається, що його вважатимуть ,,селюком'', хтось боїться виглядати білою вороною чи ультранаціоналістом, інші відчувають цілком природний психологічний дискомфорт, коли співрозмовник відповідає російською мовою.

Своєю чергою, у робочих стосунках україномовний працівник зазвичай переходить на російську мову, коли клієнт звертається до нього російською, хоч насправді кожний із них залюбки спілкувався б українською.

Ми пропонуємо перервати це порочне коло й долучитися до громадянської акції

Детальніше - тут: http://kalynovahilka.org.ua
та тут: http://community.livejournal.com/kalynovahilka/

Без вас життя не було б і весни

2010-05-13T14:39:00.002+03:00

Після помпезних урочистостей з нагоди славного 65 літнього ювілею Великої Перемоги 9 травня керівництво Кролевеччини в невимушеній обстановці зустрілося з фронтовиками, учасниками бойових дій та ветеранами Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років.

Про немеркнучий подвиг в ім’я життя на землі, побажання здоров’я та довголіття, найсвятіший день говорили у своїх виступах перед шанованим і поважним загалом чільники району та міста О.О.Шприндель, В.В.Сенько, О.І.Фролов. Вони запевнили ветеранів, що і надалі робитимуть все належне, аби увагою і теплом зігріти тих, хто не шкодуючи сил захистив Батьківщину від фашистської нечисті.

Голова районної ради ветеранів І.В.Балабон назвав це” свято зі сльозами на очах” найбільшим з державницьких свят і закликав керівництво і в майбутньому так опікуватися нашими переможцями.

Районний військовий комісар С.І.Харченко зазначив, що всі ми у великім боргу перед героями – визволителями.

Голова міської партійної організації Партії Регіонів О.К.Наумов передав найкращі вітання від депутата українського парламенту Андрія Деркача, сказавши, що вже в дванадцяте фронтовики Кролевеччини отримують від нього святкові подарунки. Андрій Леонідович прихильно ставиться до колишніх воїнів – визволителів і своїми конкретними справами , роботою над законопроектами, прийняттям у Верховній Раді України відповідних законів сприяє соціальному захисту даної категорії.

Подячні слова на адресу влади звучали з вуст тих, хто здобув перемогу і подарував нам сьогодення Почесного громадянина Кролевеччини Я.І.Зайцева, педагогів – фронтовиків М.П.Трембицького, А.І.Линника.

Традиційно за фронтовими 100 грамами, солдатським кулішем йшла дружня бесіда про життя – буття, питання, котрі найбільше хвилюють ветеранів. Були уважно вислухані всі побажання щодо життєдіяльності району. А далі під акомпанемент Леоніда Гришка линула задушевна пісня про фронтові дороги, кохання, любов до Вітчизни й нашу світлу перемогу.

Всі з ким довелося спілкуватися відзначали високу цьогорічну організованість, масовість, різноманітність проведених заходів, які ще раз засвідчили шану й повагу тим, без яких життя не було б і весни…

Світлана Малиношевська

Цвіте черемха

2010-05-05T07:32:00.003+03:00

Учора вперше осідлав свого алюмінієвого коня! Проїхався до села Грузьке, далі до Типки і - повз зупинки "Реть" - додому.

Друзі! Як тільки пахне черемхою у лісі! Як співають солов'ї!..

Я вже навіть не рекомендую - прошу вас - виїжджайте на природу! Просто поїдьте увечері за місто! На пів-годинки. Повернетеся іншою людиною - звеличеною, спокійною!

Зараз цвіте черемха, потім - бузок, конвалії вигулькують. Весна - лікар душі...

---
Запрошую кролевчан приєднатися до велисопедних прогулянок навколо Кролевця та по району.
Докладніше дивіться тут: http://forum.krolevets.com/viewforum.php?f=35

Також приєднуйтеся до кролевецької групи у Фейсбуці. Там ми будемо робити оголошення про заплановані поїздки. Є також наміри, наприклад, гайнути до Батурина, Спащанського лісу тощо.

---
І ось фотодоказ про черемуху та велосипедні поїздки:

Біля села Грузьке по дорозі до урочища "Типка"

Проводи зими у Кролевці. 14 лютого 2010. Стрітення. Арка "жовтню". Партизани

2010-02-19T08:41:00.014+02:00

На цих "проводах" не був. Бо був у церкві, де святкували Стрітення.

Коли повертався через парк, пройшов через "проводи". Здалося, що народу було небагато.
Чи то через глибокі сніги, чи то через холод, чи то через вибори, що минули...

Як би то не було, мені здається, що не можна робити свято у той час, коли люди мають іти до церкви.
Також не треба суміщати у часі свято та... базар (!). А базар - з церквою!

Коли б зробили свято хоча б з 13-тої години - люду було б більше! Підтягнулося б базарне товариство з покупцями, ті, що були в цервкі заглянули б на вогника та і я прийшов би з фотоапаратом.

Місцева владо! Вам - порада! ;)

P.S. Коли на майдані коло арки смажили млинці, їли шашлики, лазили на стовпа, пили горілку, коло церкви святили воду...

P.P.S. До речі, всі кролевчани знають, що на місці арки колись стояла красуня-церква. А чи всі знають, що під час окупації Кролевця фашистами у 1941-1943 рр. на цьому місці вішали партизан?

От і виходить, що співаємо, танцюємо, горланимо, скалимо зуби на святому й, водночас, трагічному місці...

Проводи зими у Кролевеці. 28 лютого 2009

2010-02-07T08:42:00.001+02:00

Дивіться нову фото серію з проводів зими у Кролевці, що були минулого року!

Про те, як навіть у холод ми, кролевчани, уміємо веселитися, їсти млинці, пити горілку на бордюрах у парку, лазити на стовпа, розбирати-збирати "калаша", піднімати пудові гирі, слухати та співати пісень!

Цього року, до речі, проводи зими будуть 14 лютого, у неділю. Паска рання, тому й проведемо зимоньку під шашликове-самогонне булькотіння зарані. Хоча, кінця зими ще й на нюх не чути. Морози - тому доказ!

Разом з тим і Валентина святого свято!

Також і день пам'яті Олександра Михайловича Ринді, славетного кролевецького поета-пісняра, що трагічно пішов з життя цього дня три роки тому...

***

Будьмо, кролевчане!

Всі на каток!

2010-01-20T14:30:00.002+02:00

Пам'ятаєте, в дитинстві на нашому стадіоні заливали каток, і все місто ходило кататися на ковзанах. Потім це перестали робити, і я страшенно заздрила людям з інших міст, які могли взяти ковзани і піти на ковзанку. А якщо по телевізору ще й показували американське різдвяне кіно, де були кадри з Рокфеллер-центром... Тисячі веселих людей...
Цього року міська влада, мабуть, вирішила зробити всім кролевчанам подарунок. Тепер нам не треба заздрити буржуїнам - у нас все місто велика ковзанка. До речі, актуальною стала фраза з анекдоту: "Навіщо тобі чоботи, ти ще ковзани не зносила". Навіть вибори не спонукали комунальні служби до очистки доріг та тротуарів. А навіщо? Хіба стареньким людям не краще сидіти вдома, аніж швендяти по місту, та ще й по такому морозу? Турбуємося за людей, не інакше! Ми ж не в якійсь там Америці, де людина може подати до суду і - о диво! - навіть виграти позов проти муніципальних служб, якщо вони не виконують свої обов'язки. Сумно, панове, на все це дивитися, сумно кожного ранку дибати по слизькій дорозі на роботу, ще сумніше повертатися увечорі, тому що не видно, куди ступаєш. Сьогодні взагалі почула страшну новину - на т.зв. Шанхаї чоловік впав і вбився. Скільки ще крові треба, щоб наші очільники побачили, що коїться в місті? З жахом чекаю весни, коли всі ці кучугури розтануть.
До речі, у кого є рибацькі чоботи на продаж чи хоча б в оренду? Куплю навіть дорого.

Про вшанування кролевчанами пам'яті жертв Голодомору 1932 - 1933 років в Україні

2009-11-29T09:40:00.009+02:00

Учора був визначний день для українців - День вшанування пам'яті жертв Голодомору
1932 - 1933 років в Україні.

По-перше, запрошую вас переглянути невеличку серію фото з офіційної частини вшанування у Кролевці: фото

І друге...

Щось у нас, мабуть, шановні кролевчани, з серцями не те...
Чи все приїлось? Чи замучив побут?
Чи у серці - мало святого? Чи пам'ятати про покоління, що вимирало, чи пережило муки голоду не варто?
Чи, може, я панікую?

Чому?

Увечері пройшовся містом. Приблизно о 21.30. З усього проспекту і аж до арки "октябрю" у вікнах я нарахував аж 3 (!) свічки!!! Не приєдналися ми з вами до всеукраїнської ації "Запали свічку" вшановучи невинних...

Звичайно, я міг помилитися у кількості, я міг пізно вийти, але ж все-таки...

Чому???

***

P.S. For English-speaking "Krolevets Diary" blog followers:

A photo from the Day of Commemorating the Famine in Ukraine 1932-1933. Krolevets, Sumy province

View the full serious here

Листопад у Кролевці

2009-11-18T14:05:00.001+02:00

Сьогодні на базарі почув фразу - "Небо немов провалилося". Дійсно, дощ, дощ і дощ...

По-моєму, листопад - найсумніша пора у Кролевці: багнюка, сірість, волога усюди, голі дерева, мокрі похнюплені собаки, люди з кам'яними обличчями, що поковтали свої посмішки...

Скоріше б снігу - рипучого, веселого, повітря - дзвінкого, настрою - аж до неба!

Новий рік, морози, а за тим - і Весна-красна й життя нове!

***

Завжди у нас, в Кролевці, гарно, за винятком цього НУДНОГО листопада! Чи не так?