Про вшанування кролевчанами пам'яті жертв Голодомору 1932 - 1933 років в Україні

Учора був визначний день для українців - День вшанування пам'яті жертв Голодомору
1932 - 1933 років в Україні.

По-перше, запрошую вас переглянути невеличку серію фото з офіційної частини вшанування у Кролевці: фото

І друге...

Щось у нас, мабуть, шановні кролевчани, з серцями не те...
Чи все приїлось? Чи замучив побут?
Чи у серці - мало святого? Чи пам'ятати про покоління, що вимирало, чи пережило муки голоду не варто?
Чи, може, я панікую?

Чому?

Увечері пройшовся містом. Приблизно о 21.30. З усього проспекту і аж до арки "октябрю" у вікнах я нарахував аж 3 (!) свічки!!! Не приєдналися ми з вами до всеукраїнської ації "Запали свічку" вшановучи невинних...

Звичайно, я міг помилитися у кількості, я міг пізно вийти, але ж все-таки...

Чому???


***

P.S. For English-speaking "Krolevets Diary" blog followers:

A photo from the Day of Commemorating the Famine in Ukraine 1932-1933. Krolevets, Sumy province

View the full serious here

Листопад у Кролевці

Сьогодні на базарі почув фразу - "Небо немов провалилося". Дійсно, дощ, дощ і дощ...

По-моєму, листопад - найсумніша пора у Кролевці: багнюка, сірість, волога усюди, голі дерева, мокрі похнюплені собаки,  люди з кам'яними обличчями, що поковтали свої посмішки...

Скоріше б снігу - рипучого, веселого, повітря - дзвінкого, настрою - аж до неба!

Новий рік, морози, а за тим - і Весна-красна й життя нове!

***

Завжди у нас, в Кролевці, гарно, за винятком цього НУДНОГО листопада! Чи не так?

Роздуми на тему "Шпигачок" Миколи Лукаша

Бувають же такі дебіли –

Не зна, де чорне, а де біле!

Мабуть, це – прокляття всіх видатних людей: бути використаним будь-ким з будь-якою метою. Якби Пушкін, наприклад, побачив т.зв. "розтяжки" в Москві до свого 200-річчя на кшталт "Пушкин – это наше все", то він не став би чекати Дантеса, а застрелився б сам. Думаю, Шевченко не раз перевертався в своїй труні, коли його слова лунали з високих партійних трибун, а його самого називали "провісником Жовтневої революції".

***

Краще чужість, байдужість, ненависть,

І презирство, і глум, і злоба,

Ніж ця панська лукава ласкавість,

Що увічнює рабство раба!

 

Чомусь люди думають, що якщо вони на свій копил витлумачать слова Генія, чи будуть розповідати про Нього на кожному кроці, то наблизяться до нього. Як каже в таких випадках народ: "Дурень думкою багатіє". Читайте, перечитуйте и ще раз читайте твори Геніїв. І повірте – сказати краще, ніж сказали Вони – неможливо! Переповідати їх своїми словами – все одно, що танцювати про архітектуру.

***

Жаба ж ти колодязна!

Що ти про море знаєш?..

 

         Коли я виявляю, що до 90-річчя нашого земляка Миколи Лукаша за часи Незалежності видано лише один (!) його масштабний переклад – "Декамерон" Д.Боккаччо і декілька віршів різних поетів, то мені стає не сумно, а гірко.

***

Мені сказали, що я зайвий.

А хто сказав? Надзайвий зам.

 

         Справжньою відрадою стало видання "Шпигачок", які розповідають про Лукаша, може, більш, ніж всі його твори, разом взяті.

***

Голим родився, голим лишився

Все вакурат – ні зиску, ні втрат.

 

З іншого боку, я розумію, що важливо дослідити творчість Генія, зробити висновки, систематизувати тощо. Але інколи варто прочитати пару Його рядків і стає зрозуміло, що вони варті десятків томів критики.

***

З мосту в воду – це дурниці!

Спробуй із води на міст…

 

Виявляється, для того, щоб освідчитись в коханні своїй Батьківщині, зовсім не обов’язково писати поему. Можна написати всього декілька рядків.

***

Її історія ганебна, і однобокий її цвіт,

І роль при братові служебка десятки літ і сотні літ

А я люблю її, люблю, люблю її, аж серце мліє

І за ганьбу її болію,

І за красу її хвалю,

Бо я люблю її, люблю!

 

А також – пояснити, в чому сенс кохання.

***

Хто більше, хто менше – ми всі Дон Кіхоти,

Самі собі творим своїх Дульсіней.

Хоч це нас вганяє в сердечні сухоти,

Зате піднімає над рівнем свиней.

 

Загалом, щоб не вподоблятись до тих дебілів, про яких написано вище, скажу коротко: читайте. Читайте переклади Миколи Олексійовича, читайте його "Шпигачки", щоб ніхто не зміг про вас сказати:

***

Коли якась душа німа,

То значить – вже її нема.

 

І на закінчення – рецепт від Миколи Лукаша.

***

Не перероджуйтесь в людей,

Що скаженіють від ідей!

 

 

*В ессе використані "Шпигачки" Миколи Лукаша.

 

У вас якийсь паскудний звих.

Що голову морочите:

Я пам’ятник собі воздвиг!

А ви собі – як хочете.

 

 

 

Кролевецька зима російською

Одна людина щойно сказала, що, на жаль, російськомовні читачі не зможуть оцінити в повному обсязі мої твори, тому викладаю ессе, написане для одного російськомовного сайту.

Зима - это "Времена года" Вивальди, запах мандаринов, елки и маминой выпечки, это толстый белый свитер, связанный на длинных звенящих спицах, снегири за окном, блестящий до боли в глазах снег, мороз, от которого щеки делаются холодные, упругие и красные, как будто их натерли свеклой. И еще зима - это невероятной красоты звезда на западе. Я иду из музыкальной школы, папка с нотами хлопает по ногам и зачерпывает снег (учительница завтра будет ругаться, что все ноты "поплыли"), а я иду домой и смотрю на небо. Там горит звезда Арктур. От этого названия, от твердого "к" сладко замирает сердце и верится в чудо. Как называется эта звезда, мне объяснил папа. Папе много лет, но он тоже верит в чудо. В его детстве не было новогодних елок, поэтому он компенсирует эту недостачу сейчас. Наряжать елку его прерогатива, и даже если я повешу на ветку (скраешку) хотя бы маленький шарик, он его снимет, внимательно посмотрит, и повесит сам. Пусть даже на то же место. Поэтому в гостиной мне делать нечего, я иду на кухню. Там мама печет пироги. "Смотри, как я делаю, потом сама будешь печь". Но печь пироги мне не охота и я ухожу в свою комнату, включаю Вивальди, достаю вязание (белый свитер, "рисовая" вязка, толстые косы - самое то) и... просто смотрю в окно на снегирей вместе с кошкой, которая нервно перебирает лапами и дергает хвостом. Снегири ее нервируют. Завтра будем встречать Новый год, послезавтра идем в лес на лыжах, потом каникулы. Красота! Как хорошо жить на свете, как хорошо, что есть такой изумительный праздник - Новый год!...... 
Уже 12 лет нет папы, почти столько же нету зимой снега, уже несколько лет не долетают в наши края снегири. Я забыла, когда последний раз стояла на лыжах. Но по-прежнему, наряжая елку, я включаю Вивальди, думаю, куда бы повесил этот шарик папа, внимательно смотрю, как мама печет пироги, чтобы уметь самой, вяжу в подарок друзьям белые свитера к зиме ("рисовая" вязка, толстые косы) и обязательно, вечером, когда смотрю на звездное небо, ищу на нем свою любимую звезду Арктур.

Ессе на кролевецьку тему

Пори року в Кролевці

епіграф – А. Вівальді, П. Чайковський

Осінь-2005

Ніколи не була в Лондоні, але цієї осені тумани в Кролевці стояли такі, що позаздрили б навіть ті, хто жити не можуть без туманного Альбіону. Такий був імпресіонізм!

Є у нас на центральній площі кілька ліхтарів, які виконують швидше декоративну, аніж освітлювальну функцію. Так от, свою справу вони зробили – все місто ходило милуватися на їхнє світло крізь туман. Поряд з ними якась наївна душа встановила жахливий фонтан – гіпсові хлопчики під парасолькою (куди там Брюсселю!). Звісно, білий гіпс через два дні пожовтів від нашої води, що не надало привабливості даній скульптурі, але в світлі імпресіоністичних ліхтарів навіть ці нещасні хлопчики виглядали, як витвори мистецтва. А тополі навпроти першої школи звучали, неначе якісь фантастичні ще не вигадані музичні інструменти. Загадковий шурхіт, ледь чутний дзвін, здавалося, линули з-під кори. Розгадка, як завжди, виявилася до болю прозаїчною. Густий туман, осідаючи на листя (висохле, затверділе, темно-коричневе, зовсім не схоже на осіннє), конденсувався і вже водою стікав донизу. Ця вода й створювала «фантастичне» шурхотіння і дзвін.

Можна все життя прожити у Відні, і ніколи не почути, як співають у тамтешній опері, проживаючи у Петербурзі, жодного разу не зайти в Ермітаж. Я знала в Києві людей, корінних киян, які ніколи не були в Києво-Печерській Лаврі. Це я до того, що відчуття прекрасного не залежить від місця проживання чи прописки.

Не думаю, що прочитавши ці рядки, ви полишите всі свої справи і майнете в Кролевець милуватися нашими туманами, світлом ліхтарів чи слухати фантастичні тополі. Але, може, оглянетеся довкола і побачите витвір мистецтва в тому, мимо чого ходите вже багато років, чи підете до художнього музею дізнатися, що це за звір такий – імпресіонізм. В такому випадку передавайте мої вітання Клоду Моне…

Вітаємо всіх!

Вітаємо у Кролевецькому щоденнику!