ТСН та пропаганда звірства

Вчорашній репортаж, який вийшов на каналі «1+1» в програмі ТСН у вечірньому ефірі (20.01.11, випуск о 19.30), в якому йшлося про халепу, що сталася в одному з зоопарків (чи іншій зоо-установі), а саме: крокодил якимсь чином проковтнув мобільний телефон, незвично обурив. Не змогла не відреагувати як небайдужа людина, громадянка, мати. Взагалі то, українське телебачення вже давно смакує всім, що межує з дозволеним, виходячи з етично-моральних норм. І це проблема не лише каналу «1+1», до речі те, що я дивлюсь новини на цьому каналі говорить, що є певний кредит довіри і до тематики, форми висвітлення новин так і до якості журналістської роботи, персонально до журналістів. Останнім часом відчувається, що на каналі проходить певна ротація серед журналістської братії. Багато відомих облич залишило канал, на то мість прийшли нові, не зовсім ще фахові журналісти. Можливо, саме через це «цензура» і редактори каналу дещо поблажливо, якщо не сказати халатно, ставляться до того, що подається в ефір, на всю країну.
Отож, до вчорашнього сюжету, який став, на мою думку, пропагандою звірства. У крокодила, внаслідок випадку з ковтанням мобільного телефону, з’явились проблеми з травленням харчів. Персонал закладу оточив басейн, в якому перебував крокодил і почав кидати до води живих перепілок, попередньо ввівши шприцом до їхнього тільця вітаміни. Крокодил якось мляво реагував на «ласощі», лише раз клацнув пащею. Хтось із персоналу не втримався і видав емоцію, щось на зразок: «О, пішла перша!..». Але пташка знову з’явилась у воді. Почала плавати, бо рептилії не реагували на неї, навіть клюнула крокодила… Дійсно, крокодилу було мабуть дуже боляче від того, що телефон застряг десь у шлунку. А як би було (і стало врешті решт, бо далекий від того, що персонал подоставав пташок з басейну і відвіз до Таращанського лісу) перепілці? Чи подумали про це люди, в тому числі й журналісти ТСН, які безпосередньо споглядали все це дійство? Мало того, вони, журналісти, ще й репортаж зробили «сенсаційний» та на всю країну пустили це неподобство. Біля екранів були маленькі діти і мабуть дорослі, які не зовсім зрозуміли дії людей, які зкормлювали перепілок крокодилам. Так, останні діяли як науковці-лікарі, що намагаються врятувати рептилію, але ж навіщо видавати репортаж про те, як гинуть нізащо перепілки? Чи не можна було обмежитись тим, щоб показати крокодила-невдаху, взяти інтерв’ю у ветеринарів тощо… Зрозуміло, світ тварин хижий та жорстокий. Таким його створила природа, Бог. Все це можна побачити на каналі «Нейшнл джеографік», оскільки всесвітній канал спеціалізується на такій тематиці. Та чи потрібні такі лаври «ТСН»? Пригадую літній репортаж з каналу «1+1» про те, як водій десь на периферії задавив випадково кошеня, яке підлізло під колесо. Скандал видався великий! Тому, що журналісти так відреагували. Тому, що стався прикрий випадок на очах у дітей, що декілька хвилин перед цим бавились з тваринкою. Шофер тоді був висвітлений чи не вбивцею…
Щось тут не так. Мені здається, що має бути певна морально-етична послідовність. Шановні журналісти каналу «1+1», будьте уважні до того, що ви виробляєте, які сюжети йдуть до українців, серед яких є маленькі діти. Вони ж сприймають все живе як самих себе, як братів чи сестер. І як пояснити трирічній дитині (наприклад, моїй доньці) чому пташку кидає дядя в басейн, де хиже чудовисько ковтає її, клацнувши зубами? Любіть не лише себе в професії, а й професію, тоді й робота буде професіональною без таких прикрих огріхів, які нагадують пропаганду звірства.
І на кінець слова власниці телефону, які пролили світло на мету репортажу про проковтнутий крокодилом мобільний телефон (дуже близько до прямої мови): «Мені байдуже, що буде з крокодилом та моїм телефоном. Мені потрібна SIM-карта…». Слів немає. Але ж є свобода слова.

Декілька слів про формулу щастя

(введення до соціального проекту «Цикл бесід: Здоров’я як основна суспільна цінність»)

Альберт Швейцер, великий німецький філософ та гуманіст, якось сказав, що щастя – це гарне здоров’я та погана пам'ять. Виходячи з тієї позиції, що пошук щастя в житті є його сенсом, дозволю собі дещо поміркувати саме про можливість реалізації теорії щастя на практиці. Чи існує алгоритм щасливого життя? Чи справді запропонована формула щастя носить близький до універсального характер?

Якщо повернутись до слів Швейцера, то зрозуміло, про яку пам'ять йдеться, а саме: мова про те, що не потрібно тримати в собі зла та образ на будь-кого, будь-що. Той, хто вміє прощати – знає все! Недаремно вважається, що люди, які шукають можливості помсти (а отже – добре пам’ятають образи і т.п.) довго не живуть. Саме тут прослідковується взаємозв’язок зі здоров’ям, найбільшою людською цінністю. В переважній більшості люди народжуються здоровими. Але протягом життя набувають ознак нездорової особи внаслідок порушення (навмисного чи несвідомого) певного алгоритму саморегуляції організму, закладеного в нас Природою або Богом. Здоров’я є безумовною суспільною цінністю. Здоров’я індивідуальне, здоров’я нації як певний показник рівня розвитку суспільства.
…Отже, здоров’я є своєрідною причинною першоосновою (сенсом) щастя. Щастя – конкретна етична категорія, яка може бути розповсюджена за межі родинних зв’язків. Але все таки існує сенс говорити про щастя нації (на згадку приходить пісня «Happy nation» відомого шведського гурту, яка в 90-х була незаперечним хітом в Європі), але навряд чи знайдеться будь-який сенс в словосполученні «щастя громади» (міста, села, району, області, держави), оскільки проміжні ланки самоусуваються через цивілізаційний досвід розвитку людства.
Щодо пам’яті в розумінні вислову Швейцера, то це всілякі види мотивації до активної дії з боку особи, родини, громади, нації. Пам'ять отримує можливість ставати рушійною силою лише через різноманітні форми та способи спілкування (комунікації всередині суспільства), громадські зв’язки. Завдання полягає в тому аби розробити механізми найбільш успішного спілкування між людьми, які дозволять не породжувати стресові ситуації і як наслідок – втрату здоров’я. Люди мають знати про необхідність проведення щоденної профілактики здоров’я та пам’яті…

Підводячи підсумок під введенням в тему «Формула щастя», повторю, що щастя – це здоров’я і правильний спосіб спілкування в поєднанні з можливістю повної реалізацією особистості. Щастя носить індивідуальний характер, оскільки досягнення мети однією людиною не передбачає безумовного щастя з боку того, хто поруч. Проте, через поєднання загальноприйнятних стандартів комфорту та гармонії життєвих відносин, утворення комплексної системи взаємодії всередині суспільства, виникає реалістична перспектива громадянського щастя (щастя родини, громади, нації) як національної ідеї.
І головне, без чіткого почуття бажання бути щасливим всяка теоретична канва втрачає сенс та вірогідність втілення її на практиці. Давайте зважати на це…

(До вашої уваги в подальшому цикл бесід на тему щастя, здоров’я та комунікації між людьми.)

Четвертий день січня 2011-го. Затемнення.

Місто цього дня вражало своїм невимушеним мерехкотінням . У вікно готелю все було настільки ж казковим, на скільки і звичайним проявом зимового креативу. Залитий сонячним сяйвом ранок змушував вийти на вулицю. Робив це досить наполегливо, не зважаючи на те, що на письмовому столі парувала бажана чашка кави, а поруч – новий тижневик «Коментарі». Врешті решт виходжу на вулицю.
І ось люди, що зустрічаються. Незнайомі, але усміхнені. Біля бібліотеки дві молоді жінки б’ють пляшку з під «Шампанського». В руці однієї з них так звана «рожа»… Дивно. Навіщо? Не наважуюсь запитати. Йду далі. Біля магазину будівельних матеріалів знову ватага старшокласниць з маскою зварювальника в руках. Поруч господар магазину. Щось напружено з’ясовують…
Десь біля одинадцятої ранку небо немов би затуманюється. Ось і розгадка – сонячне затемнення. І в Кролевці на четвертий день нового 2011 року.

102 річниця з Дня народження Степана Бандери в Сумах

Джерело: http://maidanua.org/static/news/2010/1293927028.html

Святкові заходи по всій Україні на честь вшанування славного сина українського народу Степана Бандери відбулися в усіх регіонах України.

[Á³ëüøå...] У трьох західноукраїнських землях це свято відзначили під протекторатом місцевої влади – це Івано-Франківська, Львівська й Тернопільська області – їм легше. А от у решті областей, а особливо на сході України, це свято місцеві можновладці взагалі не святкують, бо вони дуже вже переймаються політичними тлумаченнями найпрогресивнішої політички пані Наталі Вітренко, котра домагається в Київському Адміністративному суді дискредитації самої ідеї української незалежності, бо не визнає взагалі існування незалежної України, а особливо вкладу українських націоналістів під проводом Степана Бандери в боротьбу за незалежність України в ХХ столітті.

Та якби там не було та як би не відносилась до цього Сумська обласна місцева влада на чолі з паном Юрієм Чмирьем, а громадськість обласного центру 1 січня достойно відзначила цю знаменну дату в історії України. Кілька сотень активістів Сумщини пройшли смолоскипною ходою центральними вулицями міста й влаштували велелюдний мітинг з цієї нагоди біля меморіальної дошки, яка встановлена на Покровській площі в честь пам’яті про боротьбу націоналістів Сумщини проти фашистської окупації краю. Голова Сумської обласної організації Української Національної Асамблеї (УНА) пан Микола Сурженко відкрив мітинг на якому взяли слово відомі особистості обласного центру.

Цікаво було відзначити, що націоналістичні організації Сумщини об’єдналися перед черговою загрозою незалежності України, яку провокує саме нинішня влада на чолі з Прем’єр-міністром України.

Конгрес Українських Націоналістів, Всеукраїнське об’єднання «Свобода», Українська Національна Асамблея (УНА) та ряд інших політичних й громадських організацій під егідою Громади Сумщини продемонстрували, що націоналістичні сили в області набирають широкого розмаху та, що цікаво, це підтримується пересічними мешканцями краю.

Вогненне смолоскипне коло учасників мітингу вражало своєю символічністю. Національним гімном "Ще не вмерла Україна" мітинг завершився. Люди ще довго не розходилися, бо події в країні спонукають їх обговорити як бути надалі.

Ось це саме й підказує панові Президентові України, аби він розігнав своє нікчемне оточення й опирався надалі саме на націоналістичні сили в Україні, бо коли вже на Сумщині націоналістичний рух крокує потужною ходою, то що вже говорити про решту регіонів. Отож, варто було б для України скористатися непересічною енергією нашого Президента для впровадження в життя дійсно корисних для народу ідей – ідей Степана Бандери, а не якихось космополітичних ідей азаровщини й табаковщини.

То допоможемо ж нашому Президенту?

Петро Перепуст. Українська Національна Асамблея, місто Суми.

http://www.unso.sumy.ua