«Що робити і кому?»

Сакраментальне внутрішнє прагнення індивідуума до того, аби наблизити життя до ідеального уявлення про щастя (а яке воно?) наштовхується на соціальну байдужість переважної більшості пересічних мешканців території на якій ми живемо, тобто – громади. Поняття «громада» на стільки ж розмите як «щастя» або «мораль» та індиферентне у своїй суті. Розмите і незрозуміле. А от що таке влада – знають всі! Нас (вас) цьому навчили за часи незалежності!

Ми живемо. Хтось – в цьому звичайному районному центрі на східній півночі України. Хтось – за кордоном, проте залишаючись в душі дитиною, бо пам’ятає себе бігаючим по літнім вулочкам Кролевця років 20-30 тому, можливо й більше...

Але ж ми – кролевецька громада! Так, ми дуже різні і зовсім не бажаємо бути однаковими. Ми – вільні робити так, як того прагне наша свідомість, сумління. Ми не гірші за тих, хто вже чогось досяг в цьому житті. А може ми є тими, що досягли навіть більше за інших! Нам ще жити (в середньому 35-45 років) з мріями про краще життя, а можливо – навпаки – з думками про те, що все краще вже позаду…
Все це так. Але чи небайдужі ми? Чи є такими, що мають чітку систему цінностей? Чи розуміємо ми те, на що здатні в цьому житті? Чи маємо досвід успішного реагування на нестандартні ситуації (навіть критичні, з ризиком для життя)? Скоріше – ні. Ми – просто квіти (дерева), які не знають, що таке торнадо. Ми – звірі, які не пам’ятають боротьби за виживання і страху через перспективу бути з’їденими. Бо ми – розумні, та все ж – дурні…

Що ми (ви) можемо? Що ви (ми) змогли зробити протягом останнього року? Які цілі вдалося досягти? Чим ви (ми) сприяли вирішенню соціально-громадських проблем в місті, де живемо, чи то колись жили?

Жаль, що пасивність вражає й молодь, яка вже сьогодні мріє про те, а би виїхати на захід та влаштувати своє життя деінде, в більш комфортному суспільному середовищі, там, де краще. На жаль, у нас (тут) жити не дуже приємно. Через багато факторів. Але, люди, які тут (в цьому місті) живуть навряд чи зрозуміють прагнення щось змінити. Бо не можуть сформулювати мети, до якої може прагнути громада як певна соціальна абстракція, яка державою ідентифікована, виокремлена та якій надається дотація (за потреби) для виживання. Не більше. Для того, щоб отримати більше – потрібно працювати. Щоденно. Цілеспрямовано. Доводити, що варті жити краще через свій вклад в суспільне (громадське).

Ми слідкуємо за тим, що робить влада. Часто не ідентифікуємо її з персонами (так само як і громада, влада – пусте, (але чи індиферентне?) поняття). Чи розуміємо, що все що робиться тут – результат в переважній більшості зусиль владних підрозділів (керівників, чиновників, які утворюють армію, що веде боротьбу за краще життя у спосіб, що дуже рідко обговорюється з народом, громадою)? Ми (ви, громада) не можемо конкурувати з владою. Влада досить ревниво стежить за кожним рухом громади. І не звикла вітати успіхи, які не погоджувались у вигляді, так би мовити, "співпраці". Ми не бажаємо критикувати владу через власну байдужу позицію і упереджене сприйняття дій влади як негативну спробу піару інституції суспільної та забезпечення її самозбереження (обрання на новий термін) і (що не дивно) збагачення. Цими характеристиками влада більше, аніж громада нагадує бізнес. У громади, здається, практично відсутній ресурс для збагачення, оскільки «народне багатство» протягом 80-ти років зводилось і врешті сьогодні звелось до «0». Індивідуальне багатство – ніщо, бо його, як відомо, не візьмеш у домовину (за класиком).

Якщо гіпотетично спробувати визначити (порівняти) здобутки влади та здобутки громади, то ми побачимо значний масив добрих (і недобрих), вдалих (і не дуже вдалих) досягнень, зроблених владою на благо громади. А що конкретно? Навряд чи влада веде такий реєстр. Звіти за інерцією нагадують компартійні доповіді на з’їздах багаторічної давнини. Не цікаво!

Чи може громада перерахувати, що нею зроблено для розвитку території? Навряд чи, бо громада звикла, щоб працювали на неї. Громада – паразит з великими очима, в яких гірке сподівання на вічне утримування.
Все це безперспективно. Бо не веде до єдності та спільного прагнення краще організувати життя, зробити його передбачуваним та комфортним (з чистими вулицями та затишними зонами відпочинку щонайменше).

У нас не люблять тих, хто чогось досяг у житті, бо часто не вірять, що багатство може бути результатом виснажливої праці, а не корупції. Проявом результативності інтелекту та підприємливості, а не наслідком системи злочинних дій.

«Громада» і «влада». Пан та слуга. Згадується один з соціальних проектів в країні ЄС під девізом «Активна громада – багатий регіон». Там активність громадських об’єднань стимулюється через запрошення до участі в конкурсах на кращий проект по вирішенню того чи іншого питання організації життєдіяльності на відведеній території. У нас же влада самотужки відпрацьовує наданий шанс керувати з боку вищого керівництва (самоврядування, як результат місцевих виборів, – лише вчиться бути владою, бо йому не дають зараз «рулювати»), при цьому часто-густо не враховуючи настрій та прагнення населення.

Не існує простих і прозорих механізмів співпраці. Паблік-рілейшнз (нерозвинута тут, у нас, сфера соціального управління та маркетингу) зовсім не діє як головна умова забезпечення порозуміння влади та громади.

Так що робити і кому? На жаль, поки що – безперспективно в цьому напрямку. Бо ми не чуємо того, що говорить ближній. Мовляв, час ще не прийшов дослухатись…

Інвестиційний реквієм: 41 місяць тому назад і сьогодні…

В цьому році відсвяткували 410 річницю міста Кролевець. Чудова дата, яка ставить в один ряд Кролевець (відносно часу заснування: 1601 рік) з першими поселеннями європейців у Північній Америці (форт Джеймстаун, наприклад, засновано в 1605 році, а місто Санта-Фе, столицю штату Нью-Мексико, США, у 1609 році).
Тому, люди, що живуть у місті з такою значною історією, мають всі підстави аби претендувати на успішне використання надбань людства в сенсі організації ведення місцевої економіки, шукаючи відповіді на виклики сучасності. Аби бути вірно зрозумілим, пояснимо, що мова йде про використання цивілізаційного досвіду у створенні продуктивної (а отже – виробничої) економічної системи території, що забезпечує своїх мешканців на 100% всім необхідним у вигляді бюджетних надходжень.
Сорок один місяць тому назад, а саме 11 червня 2008 року в місто Кролевець на запрошення Кролевецької міської ради прибули фахівці з економічного розвитку міжнародної установи USAID (Агентство США з міжнародного розвитку) на чолі з Петром Кошуковим (радником з економічних питань) з одноденним візитом, що був присвячений проведенню навчального семінару «Місцевий економічний розвиток та залучення прямих іноземних інвестицій». Семінар пройшов за активної участі місцевих фахівців владних підрозділів міського та районного рівня, представників громадськості, керівників міста.

Якщо тезисно, то мова йшла про те, як створювати «грін-філди» (вільні земельні ділянки з підготовленою інфраструктурою та документацією) для того, аби пропонувати такий «продукт» потенційним іноземним (великим вітчизняним) інвесторам з метою розміщення виробництва та створення нових якісних робочих місць. Реалії такі, що місту (району) конче потрібні 2-3 тисячі вакансій у виробничій сфері. І не лише тому, що ринок праці відчуває вакуум і змушений працювати «на експорт», тобто – відбувається міграція трудова (хто рахував, скільки кролевчан та жителів району працює в Росії, Європі тощо?), а й тому, що конче не вистачає податкових надходжень для того, аби не бути дотаційним (а значить – депресивним регіоном) та повністю забезпечувати власні потреби за свій рахунок, більше того – вкладати кошти місцевого бюджету в розвиток (капітальне будівництво, соціальна сфера, реформи різних сфер життя громади Кролевецького району тощо)…
Сорок один місяць минув. Фахівці з USAID, базуючись на досвіді Чехії, Польщі, красномовно і аргументовано доводили, що іншого способу змінитись просто не існує. Дехто послухав і зробив висновок, що це – фантастика. Дехто продовжив пошук світла в кінці тунелю. Чи буде воно?

Відповідь ствердна, оскільки зрозумілим є той факт, що всяка територія перш ніж претендувати на залучення стратегічного інвестора потребує в створенні (чи відновленні, ребрендингу) бренду – маркетингового сприйняття (бачення) особливостей та переваг території, яку бренд представляє. У Кролевецькому районі (завдячуючи порозумінню в цьому питанню місцевих керівників, що приємно відмічати) плідно працюють над тим, аби відновити бренд «Кролевецький рушник» та просувати (здійснювати брендинг) його не лише на території України, а й за кордоном (США, Канада, Польща та інші). Затрати, що мають бути витрачені на цей процес, з лихвою компенсуються через поєднання з класичними заходами створення сприятливого інвестиційного клімату, про які йшлося 41 місяць тому в м. Кролевець в новому конференц-залі Центру занятості, який на той час тільки-но розпочав роботу в новій сучасній будівлі на пр. Миру.

…Син звертається до татка: «Татусь, а у тебе на роботі є фантастика чи містика, щоб почитати?». «Так, є, – відповідає батько, – річний звіт мого бухгалтера!» Анекдот в тему, який просто кричить – маємо змінювати підхід до пошуку вирішення проблемних питань функціонування соціально-економічної системи нашої території.

Переконання щодо того, що рано чи пізно бажане відбудеться, залишає стримане відчуття оптимізму, адже лише ті, що прагнуть – обов’язково досягають мети, якщо бачать її чітко і не мають сумніву щодо її реалістичності.

Має бути (стати) набагато більше, тих, хто вірить в економічні (інвестиційні) перспективи Кролевецького району.