Молодь Кролевеччини на міжнародному рівні. NGO-2012.

... Останнім часом досить багато уваги в Кролевецькому районі приділяється молодіжній політиці. Що це - спроба заглянути в майбутнє, чи побачити нові можливості для розвитку вже зараз, не чекаючи 10-15 років? Скоріш за все - істина десь з боку. Як завжди. Не помітити дій теж саме, що не відповісти на вітання. Спробуємо проаналізувати ситуацію. Існує чітка логіка проекту, який ініційований молоддю в наслідок досвіду отриманого від участі в міжнародному проекті «Євроавтобус-4: молодь Європи українським громадам» у травні 2011 року. Робота над проектом NGO-2012, проведена під час підготовки, не завершиться виконанням поїздки в Польщу (травень 2012 року), оскільки існує амбітна мета – створити систему Євроклубів Кролевецького району як форму учнівського самоврядування. Завдання (як ми його розуміємо), яке ставиться перед педагогами, задіяними в проекті, полягає у формуванні ефективної моделі набуття досвіду роботи органів самоврядування дітей та учнівської молоді, удосконалення методологічних підходів щодо змісту їх роботи, заохочення педагогів і дітей до активізації та вдосконалення діяльності органів учнівського самоврядування, лідерства в формі Євроклубів. Проект ініційовано в рамках Угоди про побратимську співпрацю з Гміною Мальборк. Його ідея була обговорена керівництвом району з членами польської делегації під час офіційного перебування в м. Кролевець 23-24.09.2011 р. (під час підписання Угоди про міжнародну співпрацю) і є результатом спільного розуміння того, що саме молодіжна ініціатива може стати запорукою створення стійкої і ефективної системи співпраці між побратимами. Склад делегації. ФОРМУВАННЯ молодіжної частини має носити природний характер, який виходить з участі особи в процесі діяльності КЦЄ «Pu-Re» (ініціатора проекту) при Кролевецькому районному Будинку дітей та юнацтва (директор Ільтяй Алла Олексіївна). Діяльність молоді є віддзеркаленням проекту «Євроавтобус-4» – рух делегації в зворотному напрямку. «Не вони до нас, а ми до них!». Саме в цьому взагалі має бути природа активності з боку місцевої молоді. Як утворювалось неформальне молодіжне об’єднання у вигляді гуртка БДЮ? Заглянемо в історію (сучасний розвиток позашкільної освіти в районі). В наборі була запропонована участь школярам всіх шкіл міста (в т.ч. і №7 і №4, а не лише великим школам). Це інформація від організатора об'єднання (Любивий Володимир). Будемо вірити. Поінформовано про можливість долучення до ініціативи у вигляді навчання за авторською методичною програмою діяльності Євроклубів понад 300 старшокласників (8-10 класи). Виявили добровільне бажання брати участь в роботі КЦЄ близько 30 осіб. 50% - активні члени. З яких ще 50% - сформоване ініціативне ядро. Саме ці 7-9 осіб формують імідж неформального об’єднання, приймають активну участь в заходах та в навчальному процесі. Фактично, вони є носіями ідеї та місії, які зможуть передати знання, досвід та вміння іншим кролевчанам під час виконання повного проекту, який завершується у 2013 році. На 23.03.12 року, п’ятниця, (інформація з офіційних джерел Кролевецького району) призначено проведення молодіжного конкурсу «На кращий публічний виступ «Оратор і я» *ORATORIA, в якому планується запропонувати участь учасникам делегації (які на той час уже будуть мати мандлат на участь в делегації проекту NGO-2012) та іншим старшокласникам, які виявлять бажання продемонструвати власні здібності та навички публічного виступу. Місце проведення заходу: Кролевецький районний Будинок дітей та юнацтва. Історично саме цей позашкільний навчальний заклад є флагманом реалізації молодіжних ініціатив, пов'язаних з вихованням лідерів.

Сподіваємось, що цей молодіжний конкурс стане своєрідним лакмусом на фактичну здатність нашої молоді бути публічно успішними, тобто – лідерами. Цей захід сплановано в рамках діяльності КЦЄ по підготовці до виконання проекту «Нова генерація: відкриття молодіжної ініціативи в рамках побратимської співпраці» (NGO-2012). Десь там, посеред учасників, шукайте харизматичних лідерів, які через 20-25 років будуть формувати політику розвитку Кролевецького району. Привіт вам, наше майбутнє 2037-2040 років! Отже, квота КЦЄ "Pu-Re" в делегації, яка здійснить поїздку до Польщі навесні 2012 року,має становити щонайменше 7 осіб (мінімум). Інші 4-5 вакансій – представникам навчальних закладів району відповідно до відбору та рекомендайцій районного відділу освіти. Кролевецький район має достатню практику участі в різних проектах (від конкурсу на кращі проекти (програми) органів місцевого самоврядування до неофіційних соціальних акцій, пов’язаних з виконання тематичних заходів). Завжди існує принцип співфінансування. Даний молодіжний проект є спільним, оскільки витрати на перебування на території Польщі та підготовка і реалізація програми перебування протягом 10 днів фінансується повністю польською стороною (від 10 до 20 тисяч євро). Приблизний баланс співфінансування 30х70. Існує думка, що потрібно включати до складу делегації лише тих молодих людей, які беруть участь в програмі КЦЄ (Координаційний центр Євроклубів "Pu-Re", до речі: членами цього молодіжного органу шкільного самоврядування позашкільного рівня є учасники Євроклубу СШ № 3, керівник - Вєльська Лілія Юріївна, натхненний вчитель з величезним успішним досвідом роботи зі шкільною молоддю). Однак потрібно поважати позицію керівництва района, яка полягає в тому, що в делегації мають бути представлені також кращі представники кролевецької молоді. Погодимось, що місією перебування в Польщі є представлення громади Кролевецького району і до цього також необхідно готуватись (презентації, друковані матеріали, відеофільми, подарунки тощо). Просування бренду Кролевецького району та створення умов для максимальної самореалізації молоді задля розвитку району в цілому. Справжнім полігоном з безмежними можливостями для виявлення та спільної реалізації ініціативи є побратимські взаємостосунки між Кролевецьким районом та Гміною Мальборк. Гроші вкладаються в молодь, в майбутнє, яке має забезпечити ефективний розвиток території Кролевецького району. Це наша спільна справа (від латинського res publica — громадська справа)! Молодь Кролевеччини має можливість заявити про себе в європейському вимірі. І це - добре.

«Сумщина у пошуку. Картина поки що не маслом…»

Саме таким виразом можна охарактеризувати результати оприлюдненого тижневиком «Коментарі» (№ 46 від 02 грудня 2011 року) рейтингу областей України. І пошук цей, варто відзначити, достатньо динамічний. Рівень зростання навряд чи можливо назвати сталим, оскільки коливання допускаються значні і не факт, що викликано це об’єктивними чинниками, а не хитрощами такої науки як статистика, адже розрахунки проводились виходячи з даних Державної служби статистики. 27 регіонів отримували оцінки від -13 до 13 (з нулем – якраз 27 оцінок, тобто для кожного з учасників рейтингу). За І півріччя Сумщина досить не очікувано опинилась на високому 12 місці. Як з’ясувалось з часом, за підсумками ІІІ кварталів, наш регіон знову в нижній частині таблиці (24 місце).

Варто більш детально проаналізувати результати, аби з’ясувати вузькі місця та зосередитись на виправленні ситуації, аби 12 місце не здавалось таким незвичним для нас. За економічними показниками Сумщина здатна тримати конкуренцію на рівні 10 місця. А це вже об’єктивне підґрунтя для сталого зростання всіх інших показників розвитку області та рівня життя населення.
Згідно зведеної таблиці область перебуває на останніх місцях по таких показниках: фінансування субсидій (тобто – надання державою коштів підприємствам ЖКГ для відшкодування субсидій малозабезпеченим громадянам) – «мінус 13»; народжуваність – «мінус 13»; смертність – «мінус 9»; виплата зарплат – «мінус 8»; динаміка будівництва – «мінус 8»; ставки нижчі за мінімум (рівень зарплат) – «мінус 6,5»; динаміка роздрібної торгівлі – «мінус 5». Серед перерахованих показників найбільш складнішим є «динаміка будівництва», оскільки для того аби розпочати масштабні зрушення в цій сфері економіки потрібно створити необхідний інвестиційний клімат (фактично, дівелоперський бум), такі умови для інвесторів, що вкладають кошти в житлове (і не тільки) будівництво, від яких навряд чи відмовляться як наші так і іноземні інвестори. В питаннях виплати субсидій – це пряма відповідальність губернатора, оскільки його адміністративного ресурсу має вистачати для того, щоб вийти бодай на «0» (тобто – бути в середині таблиці). Динаміка роздрібної торгівлі очікувано покращиться за підсумками року. Про це ми дізнаємось вже у лютому 2012 року. Те, що губернатор не може кардинально змінити, так це – народжуваність та смертність. Тут важко реалізувати якусь унікальну соціально-економічну програму аби отримати в результаті швидкий та позитивний ефект. Проте, простіше підігнати народжуваність (з останнього місця бодай до 20-го), аніж зупинити старіння та смертність області (значний вплив екологічного та ментального факторів).
Отож, загальний бал Сумської області за ІІІ квартали 2011 року – «мінус 30». Після нас лише Запорізька, Луганська та Чернігівська області. Фактично, за потенціалом Сумщина є середняком і її природним місцем в рейтингу має бути перебування в коридорі від 12 до 15 місця. Як результат ефективного менеджменту губернатора може бути показник на рівні 10-7 місця. Ну і як регіональна мрія – потрапляння в «п’ятірку» кращих областей України. Сьогодні у п’ятірці: Вінницька область (53 бали), Київська область (50), Івано-Франківська (39,5), Дніпропетровська (36), Полтавська (36).

Кого посунемо? На 12 місці – Хмельницька область та м. Київ (8 балів). Чесно кажучи, дивно вести мову про доречність оцінювання м. Києва та м. Севастополя за критеріями «динаміка сільського господарства». Автори рейтингу (журналісти тижневика «Коментарі») обмовилися, що «Києву та Севастополю умовно ставилися бали, що відповідають нульовій динаміці», що й зумовило останні місця в рейтингу цих суб’єктів…

Що таке «мінус 30»? За умови, коли відняти «народжуваність, смертність, то матимемо вирівнювання позиціонування Сумської області. А коли підчистити заборгованість по субсидіям (про цю проблему говорять люди в селах Кролевецького району, бо не можуть отримати гарантовану державну допомогу на комунальні послуги та паливо) до кінця року, то однозначно область перейде до розряду регіонів з позитивною кількістю балів рейтингу «Порівняльна картина розвитку регіонів у І-ІІІ кварталах 2011 року», а це, щонайменше 14 місце…

І тоді буде картина маслом! Сумська область має бути серед кращих, бо Ми тут живемо.

«Що робити і кому?»

Сакраментальне внутрішнє прагнення індивідуума до того, аби наблизити життя до ідеального уявлення про щастя (а яке воно?) наштовхується на соціальну байдужість переважної більшості пересічних мешканців території на якій ми живемо, тобто – громади. Поняття «громада» на стільки ж розмите як «щастя» або «мораль» та індиферентне у своїй суті. Розмите і незрозуміле. А от що таке влада – знають всі! Нас (вас) цьому навчили за часи незалежності!

Ми живемо. Хтось – в цьому звичайному районному центрі на східній півночі України. Хтось – за кордоном, проте залишаючись в душі дитиною, бо пам’ятає себе бігаючим по літнім вулочкам Кролевця років 20-30 тому, можливо й більше...

Але ж ми – кролевецька громада! Так, ми дуже різні і зовсім не бажаємо бути однаковими. Ми – вільні робити так, як того прагне наша свідомість, сумління. Ми не гірші за тих, хто вже чогось досяг в цьому житті. А може ми є тими, що досягли навіть більше за інших! Нам ще жити (в середньому 35-45 років) з мріями про краще життя, а можливо – навпаки – з думками про те, що все краще вже позаду…
Все це так. Але чи небайдужі ми? Чи є такими, що мають чітку систему цінностей? Чи розуміємо ми те, на що здатні в цьому житті? Чи маємо досвід успішного реагування на нестандартні ситуації (навіть критичні, з ризиком для життя)? Скоріше – ні. Ми – просто квіти (дерева), які не знають, що таке торнадо. Ми – звірі, які не пам’ятають боротьби за виживання і страху через перспективу бути з’їденими. Бо ми – розумні, та все ж – дурні…

Що ми (ви) можемо? Що ви (ми) змогли зробити протягом останнього року? Які цілі вдалося досягти? Чим ви (ми) сприяли вирішенню соціально-громадських проблем в місті, де живемо, чи то колись жили?

Жаль, що пасивність вражає й молодь, яка вже сьогодні мріє про те, а би виїхати на захід та влаштувати своє життя деінде, в більш комфортному суспільному середовищі, там, де краще. На жаль, у нас (тут) жити не дуже приємно. Через багато факторів. Але, люди, які тут (в цьому місті) живуть навряд чи зрозуміють прагнення щось змінити. Бо не можуть сформулювати мети, до якої може прагнути громада як певна соціальна абстракція, яка державою ідентифікована, виокремлена та якій надається дотація (за потреби) для виживання. Не більше. Для того, щоб отримати більше – потрібно працювати. Щоденно. Цілеспрямовано. Доводити, що варті жити краще через свій вклад в суспільне (громадське).

Ми слідкуємо за тим, що робить влада. Часто не ідентифікуємо її з персонами (так само як і громада, влада – пусте, (але чи індиферентне?) поняття). Чи розуміємо, що все що робиться тут – результат в переважній більшості зусиль владних підрозділів (керівників, чиновників, які утворюють армію, що веде боротьбу за краще життя у спосіб, що дуже рідко обговорюється з народом, громадою)? Ми (ви, громада) не можемо конкурувати з владою. Влада досить ревниво стежить за кожним рухом громади. І не звикла вітати успіхи, які не погоджувались у вигляді, так би мовити, "співпраці". Ми не бажаємо критикувати владу через власну байдужу позицію і упереджене сприйняття дій влади як негативну спробу піару інституції суспільної та забезпечення її самозбереження (обрання на новий термін) і (що не дивно) збагачення. Цими характеристиками влада більше, аніж громада нагадує бізнес. У громади, здається, практично відсутній ресурс для збагачення, оскільки «народне багатство» протягом 80-ти років зводилось і врешті сьогодні звелось до «0». Індивідуальне багатство – ніщо, бо його, як відомо, не візьмеш у домовину (за класиком).

Якщо гіпотетично спробувати визначити (порівняти) здобутки влади та здобутки громади, то ми побачимо значний масив добрих (і недобрих), вдалих (і не дуже вдалих) досягнень, зроблених владою на благо громади. А що конкретно? Навряд чи влада веде такий реєстр. Звіти за інерцією нагадують компартійні доповіді на з’їздах багаторічної давнини. Не цікаво!

Чи може громада перерахувати, що нею зроблено для розвитку території? Навряд чи, бо громада звикла, щоб працювали на неї. Громада – паразит з великими очима, в яких гірке сподівання на вічне утримування.
Все це безперспективно. Бо не веде до єдності та спільного прагнення краще організувати життя, зробити його передбачуваним та комфортним (з чистими вулицями та затишними зонами відпочинку щонайменше).

У нас не люблять тих, хто чогось досяг у житті, бо часто не вірять, що багатство може бути результатом виснажливої праці, а не корупції. Проявом результативності інтелекту та підприємливості, а не наслідком системи злочинних дій.

«Громада» і «влада». Пан та слуга. Згадується один з соціальних проектів в країні ЄС під девізом «Активна громада – багатий регіон». Там активність громадських об’єднань стимулюється через запрошення до участі в конкурсах на кращий проект по вирішенню того чи іншого питання організації життєдіяльності на відведеній території. У нас же влада самотужки відпрацьовує наданий шанс керувати з боку вищого керівництва (самоврядування, як результат місцевих виборів, – лише вчиться бути владою, бо йому не дають зараз «рулювати»), при цьому часто-густо не враховуючи настрій та прагнення населення.

Не існує простих і прозорих механізмів співпраці. Паблік-рілейшнз (нерозвинута тут, у нас, сфера соціального управління та маркетингу) зовсім не діє як головна умова забезпечення порозуміння влади та громади.

Так що робити і кому? На жаль, поки що – безперспективно в цьому напрямку. Бо ми не чуємо того, що говорить ближній. Мовляв, час ще не прийшов дослухатись…

Інвестиційний реквієм: 41 місяць тому назад і сьогодні…

В цьому році відсвяткували 410 річницю міста Кролевець. Чудова дата, яка ставить в один ряд Кролевець (відносно часу заснування: 1601 рік) з першими поселеннями європейців у Північній Америці (форт Джеймстаун, наприклад, засновано в 1605 році, а місто Санта-Фе, столицю штату Нью-Мексико, США, у 1609 році).
Тому, люди, що живуть у місті з такою значною історією, мають всі підстави аби претендувати на успішне використання надбань людства в сенсі організації ведення місцевої економіки, шукаючи відповіді на виклики сучасності. Аби бути вірно зрозумілим, пояснимо, що мова йде про використання цивілізаційного досвіду у створенні продуктивної (а отже – виробничої) економічної системи території, що забезпечує своїх мешканців на 100% всім необхідним у вигляді бюджетних надходжень.
Сорок один місяць тому назад, а саме 11 червня 2008 року в місто Кролевець на запрошення Кролевецької міської ради прибули фахівці з економічного розвитку міжнародної установи USAID (Агентство США з міжнародного розвитку) на чолі з Петром Кошуковим (радником з економічних питань) з одноденним візитом, що був присвячений проведенню навчального семінару «Місцевий економічний розвиток та залучення прямих іноземних інвестицій». Семінар пройшов за активної участі місцевих фахівців владних підрозділів міського та районного рівня, представників громадськості, керівників міста.

Якщо тезисно, то мова йшла про те, як створювати «грін-філди» (вільні земельні ділянки з підготовленою інфраструктурою та документацією) для того, аби пропонувати такий «продукт» потенційним іноземним (великим вітчизняним) інвесторам з метою розміщення виробництва та створення нових якісних робочих місць. Реалії такі, що місту (району) конче потрібні 2-3 тисячі вакансій у виробничій сфері. І не лише тому, що ринок праці відчуває вакуум і змушений працювати «на експорт», тобто – відбувається міграція трудова (хто рахував, скільки кролевчан та жителів району працює в Росії, Європі тощо?), а й тому, що конче не вистачає податкових надходжень для того, аби не бути дотаційним (а значить – депресивним регіоном) та повністю забезпечувати власні потреби за свій рахунок, більше того – вкладати кошти місцевого бюджету в розвиток (капітальне будівництво, соціальна сфера, реформи різних сфер життя громади Кролевецького району тощо)…
Сорок один місяць минув. Фахівці з USAID, базуючись на досвіді Чехії, Польщі, красномовно і аргументовано доводили, що іншого способу змінитись просто не існує. Дехто послухав і зробив висновок, що це – фантастика. Дехто продовжив пошук світла в кінці тунелю. Чи буде воно?

Відповідь ствердна, оскільки зрозумілим є той факт, що всяка територія перш ніж претендувати на залучення стратегічного інвестора потребує в створенні (чи відновленні, ребрендингу) бренду – маркетингового сприйняття (бачення) особливостей та переваг території, яку бренд представляє. У Кролевецькому районі (завдячуючи порозумінню в цьому питанню місцевих керівників, що приємно відмічати) плідно працюють над тим, аби відновити бренд «Кролевецький рушник» та просувати (здійснювати брендинг) його не лише на території України, а й за кордоном (США, Канада, Польща та інші). Затрати, що мають бути витрачені на цей процес, з лихвою компенсуються через поєднання з класичними заходами створення сприятливого інвестиційного клімату, про які йшлося 41 місяць тому в м. Кролевець в новому конференц-залі Центру занятості, який на той час тільки-но розпочав роботу в новій сучасній будівлі на пр. Миру.

…Син звертається до татка: «Татусь, а у тебе на роботі є фантастика чи містика, щоб почитати?». «Так, є, – відповідає батько, – річний звіт мого бухгалтера!» Анекдот в тему, який просто кричить – маємо змінювати підхід до пошуку вирішення проблемних питань функціонування соціально-економічної системи нашої території.

Переконання щодо того, що рано чи пізно бажане відбудеться, залишає стримане відчуття оптимізму, адже лише ті, що прагнуть – обов’язково досягають мети, якщо бачать її чітко і не мають сумніву щодо її реалістичності.

Має бути (стати) набагато більше, тих, хто вірить в економічні (інвестиційні) перспективи Кролевецького району.

Молоді потрібна правда

Будь-яка ініціатива потребує мотивації для тих, хто долучається до її реалізації. Спочатку людина приймає рішення спробувати: а що ж воно таке, чи є від цього який-небудь зиск? Зрозуміло, що персональний, індивідуальний і бажано – матеріальний. Помилково? Не факт, бо всяка інша користь не є відчутною одразу, на жаль. Все ж, помилково, більш за все. Бо ініціатива опирається на добровільну участь в її реалізації з боку представників громади. Добровільну діяльність, яка не має іншого мотивування як бажання учасників сприяти досягненню суспільно-корисного результату, тобто – внести свій особистий вклад в конкретну справу, вважають базисом соціальної відповідальності.
Яка користь особисто для учасника? Знову ж про те ж саме… Користь не вимірюється кілограмами цукерок або кількістю подарунків від яких ніякої користі (тим більше – грошима). Користь – в додаткових можливостях самореалізації та визначення власного шляху до успіху у житті.

Мова про соціальне підприємництво як явище, що стає все більш актуальним. Про соціальну активність з боку молоді, як ефективну рушійну силу загальної активності громади, говориться багатьма з різних трибун та ЗМІ.
Чи можливо створити такі умови, щоб молоді було цікаво займатись такою діяльністю? Чи реально забезпечити відвідуваність заходів (навчальних занять, волонтерських акцій, публічних змагань тощо), масовість прояву соціальної активності? Що грає роль мотиватора для добровільної участі в подіях, які не нагадують з першого погляду необхідну для життя річ чи знання, досвід, проте потребують затрат сил, енергії та інтелекту?

Лише розуміння законів життя, розуміння формули успіху. Життя – гра. Відомий вислів. Але чи правильно ми розуміємо його? Життя – не футбол і не віртуальна гра-симулятор. Життя – це тривалий в часі та просторі процес, пов'язаний зі свободою, бар’єрами та цілями. І все це може бути ефективно вибудуваним за умови правильної орієнтації при необхідності вчинити вибір (свобода вибору). Ми граємось з життям, а маємо грати в життя. Кожний день як виклик тим, хто прагне досягти успіху. Який він? Чи має смак та розміри? А чим, власне, успіх відмінний від щастя? Щастя – це ланцюг, що складається з індивідуальної системи успішного рішення проблем, які виникають в просторі та часі протягом всього життя.

Особисті якості людини – це критерій, який визначає можливості (вірогідність) досягнення успіху. Успішними не народжуються, ними стають. Хтось любить говорити про те, що лише одиниці здобувають успіх, стають впливовими та владними людьми. Багатими і водночас бідними. Бідними і водночас багатими. Чи може зрозуміти сутність такого явища, як успіх, людина в віці 14-18 років? Так, безумовно, бо вона навіть приклади приведе власного успіху: перемоги у спортивних та навчально-розважальних заходах. І буде права. Але ж чи впливають ці приклади на подальше життя? Залежить від того, чи вірно молода людина визначиться при обранні професії. Відповідь проста, бо той, хто приречений на успіх (в суспільно-корисному розумінні) навряд чи буде працювати машиністом електропотяга, або токарем. Навряд чи зупиниться у власному розвитку на рівні учителя місцевої школи. Успіх – це природа життєдіяльності лідера.

Щоб стати успішним, потрібно проявити та закріпити лідерські якості в молодої людини. Іншого способу окрім практики не існує. Є пропозиція взяти участь в збірній команді КВК (з числа школярів шкіл району) – зголошуйся на неї! Не бійся, бо незамінних не існує. Пропозиція – це шанс для тебе, якщо тобі 14-18 років. Відмовившись ти втратиш більше, ніж отримаєш від звичного дозвілля, про яке мрієш ( комп’ютер, телевізор, книга, друзі) під час канікул. Тобі здається, що тобі час відпочити від школи? Так от – участь в КВК і є тим відпочинком! Ти познайомишся з новими друзями (ровесниками з інших шкіл), отримаєш чудове відчуття від виявленого креативу, популярності та успіху в разі перемоги в районному КВК! Чи це не цікаво? Чи це не корисно для ТЕБЕ?

Успіх – квінтесенція людського життя, яка притаманна лише тим, хто пізнав його сутність на власному досвіді. В молодому віці людині конче потрібний педагог, який вкаже на той, шлях, який дозволить максимально розкрити власні здібності та таланти, повністю самореалізуватись у дорослому житті. Отримати таку професію, яка буде запорукою щасливого та успішного життя.
Юначе! Дівчино! Що ти маєш робити самостійно? Гарно вчитись. Бути спортивно розвинутим (-ою) (лижні гонки, легка атлетика, танці тощо). Навантажувати і розвивати інтелект (здатність мозку приймати правильні рішення в складних ситуаціях та уникати замішання, знати як з ним боротись). Володіти практичними знаннями та навичками (користування комп’ютером, знання іноземних мов, володіння словом та досвідом успішних публічних виступів). І головне – вміло вибудовувати особисті та службові ланцюги спілкування. Комунікаційні здібності набуваються під час конкретних занять ( в рамках школи, позашкільної роботи, в родині та серед друзів). Головне – знати основні правила та не нехтувати ними ні за яких обставин! Успіх – відчуття радості від позитивного сприйняття реальності та спілкування за умови досягнення визначених особисто цілей, досягнення мети.

Молоді люди, не вірте тому, хто скаже, що успіх – це легко. Не вірте тому, хто каже, що успіх – це складно! Не вірте тому, хто каже, що незамінних людей немає, навіть тоді, коли вас приведуть до кладовища з тим, щоб переконати в зворотному. Ви можете (маєте) залишити чіткий слід на цій планеті. На ваше щастя, поруч з вами існують люди, які прагнуть допомогти вам в цьому. Подумайте і не поспішайте відмовлятись від добровільної участі в волонтерській діяльності. Вступіть до громадського об’єднання (організації), яка має світлу мету та всіма силами допомагайте досягненню цієї соціальнозначущої мети. Отриманий результат на сто відсотків перевершить ваші очікування. І тоді ви відчуєте щастя.

А воно є. В цьому правда.

Парад позитиву

Ми звикли до критичного ставлення до життя, особливо, коли мова заходить про ініціативи, або взагалі про роботу (реальні справи). Часто й густо - шукаємо негатив, насолоджуючись при цьому духмяним ароматом скепсису у власному виконанні. А можливо, що така позиція - результат небажання щось зробити самому? Не для себе, а для суспільства. Тільки не говоріть про те, що безсилі... Просто, не до снаги.
Тому й маємо - переважно негативне ставлення до рівня та якості життя. Зважте - мова не про рівень доходів та його відповідність затратам для комфортного життя. Мова про те, що досить чекати, що хтось зробить кращим життя за тебе. Особливо бридко, коли знову й знову кивають на владу. Немов би вона - чарівник. Та все одно: влада є влада. Її головне завдання - не заважати прояву ініціативи громади. Допомагати реалізовувати наміри, що ведуть до вирішення проблем території...
Головне в житті - свобода. Свобода - бути ,відповідальним не лише за себе, а й за частину суспільного. Насправді, ми здатні вирішувати власні проблеми. Тому так багато містян, які навіть не знають, що існує міська рада. Не знають прізвища мера або голови райдержадміністрації... Добре це, чи погано? Думаю, що ліпше не знати, аніж перекладати свої проблеми на плечі чиновників, що мають вирішувати загальногромадські проблеми, а не бути "швидкою психдопомогою" та таким собі "Стариком Хаттабичем", що може все.
Парад позитиву триває. Порахуйте, скільки гарних нових справ зроблено за останні два місяці. А за літо? Стало краще? Авжеж, бо позитивне сприйняття життя робить людину щасливою.
Розуміємо себе, та тих, хто такий як ми.
На фото (сайт "Фототелеграф") "Титанік", 1911 рік.

Свята, що блукають слідом...

Ви чекали свят. Ви готувались до свят. І ось вони минули.
Якось сумно... Пусто. А десь в лісі поки ще тепло, але птахи вже мовчать, бо чекають холодної осені і трохи дивуються, що ще не прийшла вона - з дощем та холодом в обнімку. Осінь.
Хрестовоздвиженський Ярмарок став справжнім апогеєм боротьби між літом та осінню. В кожному курені відчувалось бажання тепла як того, що є в собі, так і того, що в гостях. Гості заходять, їх частують смаженим салом та млинцями, наливають горілки, вигнаної тільки но. Разом випивають. Весело! Добре! Тепло! Тільки все це мине. Так, не зараз, але вже за тиждень, два. На те воно й Ярмарок, щоб порадувати та підготувати до зими. Морально, бодай.
Поні - така маленька конячка, лагідна і мовчазна. Коні не риби, але виховані людиною так, щоб мовчати. Рисаки без кутніх зубів, з'їдених металевою збруєю, звична справа. А от поні...
Діти чекають іграшок. Одна з них просто супер: літаюча тарілка, яка запускається з руки спеціальним пристроєм. Тягнеш за мотузку і мигаючий діодними лампочками овал летить до неба метрів на 20-30. Вночі - справжнє диво! Купували й ласощі, якщо можна такими назвати цукрову вату та поп-корн.
Багато людей було. Це добре, бо не лише злиднями та проблемами! Свято є свято, тим більше в Кролевці, якому - 410 років! То ж келих за мера, що думає про людей! Келих за голів районного рівня, щоб завдячуючи ним знали про Кролевецький район не лише в Сумській області! Так і житимемо, бо ми - мріємо про свято! А воно - минає.

Діти в Нідерландах створюють нові умови для дозвілля

До вашої уваги тема, яку було розпочато на сторінці "Кролевець-Facebook". Ініціатором обговорення теми стала пані Надія Кірієнко (Гронінген, Нідерланди). Мова про запровадження дитячої ініціативи завдяки зусиллям громади та місцевої влади. Далі - текст від пані Надії (фактично переклад інформації про проект):

"C , большим удовольствием хочу вас познакомить с Нидерландским, телевизионным, ежедневным молодёжным - от 9 до 12 лет - журналом новостей за 18 августа 2011 года. Где я хочу обратить ваше внимание на детские общественные, социальные идеи и желания. Что и чего, ещё несколько месяцев назад, не было и казалось для детей из деревни Вилгелмина-Дорп неисполнимо, по идеи двух мальчиков из той же деревни — стало великолепной действительностью.

Приближались летние каникулы. Все годы дети этой деревни во время каникул ездили кросить на велосипедах в другое место — далеко и не удобно. В деревне кроссбана — не было. Иван и Йоди рассказывают, что они долго думали: как разрешить эту проблему? Как можно реализовать и построить им в своей деревне свой кросс-бан, ведь это стоит много денег? Решили обратиться за советом к директору одной из в местных организации. Он им посоветовал.

Иван и Йоди не пропустили не одной двери в своей деревни. Их цель всем была чётко понятна. Мальчики собрали 300 евро. Этого было ещё не достаточно. Пошли и обратились в местную муниципалитетную службу. Объяснили ихнюю идею и цэль. Их там поняли и были довольны тем , что дети вместо повседневного безделья и скуки будут иметь повседневное занятие и удовольствие. Ответсвенный чиновник службы (он показан в новостях) удвоил ихнюю уже собранною сумму. Было выделено место для кроссбана. У мальчиков стало 600 евро. Им хватило за эти деньги нанять и уплатить работу земляной машины. С помощью взрослых и сильногоковша машины , мечта и идея Ивана и Йоди стала действительностью - в деревне появился свой кроссбан (місце для того, аби кататись на велосипеді - N.L.). Дети чувствуют себя очень здорово. На вопрос как отнеслись к ихней идее местные жители? - дети ответили: начальные реакции были разные. Преимущественно позитивные реакции. На те мы и опирались и реагировали. С помощью взрослых у нас получилось. Сейчас каждый скажет: всё таки получилось. Мы, думаем - воу! У нас это получилось! В тот же день , после обеда, кроссбан получил своё новое имя, название Полдербан.

Таким способом в Нидерландах и в других Европейских странах можно построить и привести в действительность многие социальные проэкты. Мечты - при желании- могут стать действительностью. Такие не большие, контролируемые проэкты вы также сможете успешно развивать у себя по месту жительства. Успеха! Смотри мою ссылку (внизу) NOS Jeugdjournaal -18-8-2011-TVblik

Цікава інформація від пані Надії Кирієнко (Нідерланди). Вона ділиться досвідом роботи тамтешних дітей та молоді по розвитку дозвілля та комунікаційно-інформаційного простору. http://tvblik.nl/nos-jeugdjournaal/18-augustus-2011

Дощ як привід зупинитись...

Другий день погода просто вбиває... Таке скиглення чути звідусиль, чи не так, шановні читачі "Кролевецького щоденника"? Мабуть і Ви вже засумували за яскравим сонцем та теплою морською водою. Киньте це заняття! Воно не приведе до кращого. Найліпший вихід - спробувати занятись корисною справою. Американці, наприклад, завершили спектакль під назвою "Дефолт США" і весь світ перконався, які вони розумні. Та хто сумнівався в тому, що дефолту не буде? Тільки не я, бо маю певний досвід кулуарних та ПР-технологій.

Приємно, що в Україні починають розумітися на піарі. Не на чорному, який дуже часто використовується під час виборчої кампанії, а цивілізована діяльність за принципами науки "Паблік рілейшнз - громадські зв'язки". До речі, якщо колись вам нестерпно забажається успіху, то спочатку вивчить закони ПР. Якось Біл Гейтс промовив: "Якщо в мене залишиться один долар, то я витрачу його на піар". Хто такий Біл Гейтс нагадувати не буду, бо Microsoft знають всі, навіть діти.

Тижневик "Коментарі" (останнє число від 29.07.11 № 30-31) розпочало піар-компанію корпорації D.ТЕК (Україна). Цікавий підхід - друкування інформаціного тексту на нижній лівій частині лівої полоси. Стильно і зрозуміло, але ж потріббно вказувати, що матеріал проплачений, так званий Advertorials. Читачу потрібно про це чесно казати... Існує Кодекс чесного піару, так треба його дотримуватись, особливо таким виданням, як "Коментарі", які люблю і поважаю і Вам того бажаю, шановний читачу!
Дощ минає, як і все...

«Про чесність з точки зору ПР (паблік рілейшнз)»

Коли потрібно досягти результату, то першою проблемою є врахування інтересів всіх учасників процесу. Безпосередніх і опосередкованих. Переступити через те, що може стати фатальним з точки зору можливості досягати нової мети – помилка, яка вартує життя. Так само як і переступити через подібного тобі (людину, або групу). І вибачення будуть ні до чого…
В продовження теми витяг зі «Щоденника для обраних» Анатолія Стріляного (тижневик «Коментарі»):
«З листа: «Ви знаєте, скільки взято кредитів на плазми, дорогущі авто та інше? Живемо химерами. західна людина колись знала, що вона може собі дозволити, а чого не може. Вона пишалася, що все обдумала і не вийшла зі свого бюджету. А ось і головна західна цінність: рівність самому собі похитнулась, якщо не зламалась. Західна людина залізла в борги, щоб вийти за власні межі. І за нею вийшов весь світ із нами в пристяжку. Таким чином хоч би на одному помирились: я можу собі дозволити не лише те, що можу, але і те, що не можу, але хочу. Химерна реальність перемогла товарно-грошову. Світ прийняв російську філософію з її презирством до «скнарості, що принижує людину». І котиться відомо куди: у ж… Це – філософія хама. Ось у чому фатальна каверза сучасності. Вже немає самого поняття «мінімум». А немає мінімуму, немає і максимуму. Замість кордону – горизонт. Це, звичайно, свобода, але самогубна. Та і поняття свободи теж постійно перезавантажується людиною так, як їй зараз вигідно. А все від духовної убогості. Усередині ж немає нічого, а зовні стільки всього красивого!» Про російську філософію, звичайно, правильно, але товарний фетишизм, престижне споживання, споживче суспільство, конс’юмеризм – ці поняття виникли і увійшли до наукового обігу на Заході. Чванлива поведінка і побут, життя напоказ осмислювали Маркс і до Маркса. Mehr scheinen, als sein. Здаватися важливіше, ніж бути. Гете. У чому сенс? Хто ж його знає…
Химери – так, це все від духовного убозтва, але якою потужною продуктивною силою вони виявляються на повірку! Більше того, рушійною силою історії… Престижне споживання (ПС) погнало колумбів у солоні води. Інакше не було б великих географічних відкриттів, земляни загиналися б розрізненими стадами, не знаючи про існування один одного. Якби шаровари запорожців були трохи вужчі за Чорне море, Військо не так високо цінувало б дороге сукно, яким його ублажала Москва, і доля України могла б скластися інакше (не обов’язково краще).»
Кого ми обдурюємо? Самих себе. Через те, що не відчуваємо мінімуму та максимуму. Потрібен час для навчання. Повторного навчання. Але чи можливо навчитись бути щасливим? А бути успішним? Або – бути лідером? На жаль, цього в аудиторіях не прищеплюють. Цим розпоряджається Бог. Але спробувати варто. Бодай, спланувати докладання власних зусиль задля успіху аж зовсім не заборонено, скоріше навпаки – заохочується!
Життя прекрасне, бо воно одне! Живи та люби сьогодні!

«Відбувся районний конкурс «Кролевецька красуня-2011»

Чудового червневого суботнього дня в Кролевці відбувся конкурс «Кролевецька красуня-2011». Участь в конкурсі, який щорічно організовується відділом спорту та молоді Кролевецької райдержадміністрації за підтримки місцевих підприємців та активної частини громади, взяли шестеро чарівних дівчат віком від 15 до 17 років. Журі оцінювало не лише зовнішні якості учасниць, а в переважній мірі – таланти та інтелектуальні здібності дівчат. В чесній боротьбі титул «Кролевецька красуня-2011» виборола учениця 10 класу Кролевецької Спеціалізованої школи № 1 Анна Кулик. Першою віце-міс стала Яна Хальоса, яка представляла ЗОШ № 4, честь бути другою віце-міс виборола Юлія Макаровець з СШ № 3.

Приємно відмітити, що цей конкурс вирізнявся започаткуванням нового титулу – «Міс «Тіффані» (за ініціативою виробничого підприємства «Студія «Стиль Тіффані» концерну «Укрросметал», президентом якого є Григорій Кирик, депутат Сумської обласної ради). Відповідні дипломи та подарунки, надані для двох дівчат, що стали володарками титулу «Міс «Тіффані» (Ірина Самойленко, СШ № 3 та Яна Хальоса, СШ № 4) вручив член журі, представник Сумського обласного фонду в Кролевецькому районі «Благовіст» Володимир Любивий.

Село Мутин Кролевецького району Сумської області

Мутин – село, яке розташоване на правому березі ріки Сейм, в південно-східній частині Кролевецького району на відстані 19 км від райцентру. Населення села – 1430 осіб. Органі місцевого самоврядування Мутинська сільська рада. Сільський голова – Марія Григорівна Халецька.

За розповідями старожилів, записаними в І-й половині ХVIII століття, встановлено, що Мутин в 30-40 роках XVII століття належав польському магнату Пісочинському, але був заснований раніше – в кінці XVI сторіччя, як поселення при переправі через ріку Сейм. Назва села, як говорить народне повір’я, походить від прізвища козака Мута, який заснував поселення.

Перша школа в селі була відкрита в 1863 році.

Сьогодні в с. Мутин живе та працює громада, представники якої славляться на весь район. Серед кращих працівники культури: директор сільського будинку культури Віра Василівна Литвиненко, бібліотекар Тетяна Володимирівна Демченко.
За минулий рік працівниками культури та громадськими активістами села проведено понад 150 культурно-масових та розважальних заходів. Цей показник вражає навіть по міським міркам, а отже можна зробити висновок, що в селі вміють не лише працювати, а й відпочивати. Будинок культури великий та затишний, має актовий глядацький зал на 750 місць. В закладі культури функціонують сім клубних формувань (3 з них – дитячі, один – народний: аматорський фольклорний колектив Мутинського сільського будинку культури, керівник Віктор Іванович Зінченко).

Щорічно проводиться День села, який буде відзначатись 24 вересня 2011 року.

Серед славетних людей, які народились в селі: Самко Володимир Георгійович (1925-1984) – кавалер трьох орденів Слави. Серед сучасників – відомий науковець та педагог, ректор Глухівського національного педагогічного університету Олександр Іванович Курок, почесний громадянин села. В 80-х роках ХХ століття місцевий колгосп очолював Анатолій Миколайович Петрусенко, нині – віце-президент концерну «Укрросметал».

У селі функціонує Мутинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт. Поля обробляються сільськогосподарськими підприємствами, з яким місцева влада співпрацює з метою вирішення нагальних проблем території та громади села. Діють сільгоспвиробничі кооперативи тощо.