Материнська вірність...

    Вже багато років щовесни на обійсті Марченків, що  на Довгалівці, в райцентрі оселяються лелеки. Давно вони тут звели гніздо. Завжди прилітають сюди, на своє облюблене місце.

   Так було і цієї ранньої весни… Після шлюбного ритуалу з’явилося кілька яєчок. То самець, то самка по черзі висиджували їх. В чеканні потомства. минув довгий місяць. Ось і побачили світ  крихітні, безпомічні лелеченята...

    А за кілька хвилин страшні язики полум’я, що виповзли з сусіднього двору ,  почали діставатися старелезного стовбуру дерева, на якім було звите лелечине гніздо…

     Розхвилювалась молода мати, зовучи свого журавля, сильно клацала дзьобом. Нагодився  старший лелека. У клюві почав носити воду з ремзаводівського ставка,. аби врятувати подругу та лелеченят .І заливав вже тліючу „домівку”. Багато разів здіймався і мерщій летів до водойми, а тоді поспішав до коханої, щоб зупинити біду. А вогонь все ближче і ближче підкрадався до птахів. Лелека поливав водою свою журавочку, її обпечені лапки, крила і своїх  журавлят. Кружляв і курликав біля їх. Розуміючи непоправне, він звав свою половиночку , прохаючи залишити палаюче гніздо і безнадійних малих. Та не піднялася, не залишила своїх діточок лелека - мама. До останньої миті побивалася, благаючи допомоги…

   Погасили пожежу. Проте не судилося жити птахам…

   Потому минуло кілька тижнів, та мало не щодня самотній, згорьований лелека прилітає на те місце, де не так давно його чекала дружня „родина.” Постоїть у задумі на одній нозі, то покружляє – покружляє, сумно покурликає… Скільки болю й печалі в отім пташинім „плачі”!

…Й досі тужить журавель за своєю коханою, якій разом з малюками вготовано загинуть, яка до останнього подиху, прикриваючи тілом, захищала від лиха своїх діточок й залишилася з ними назавжди. Назавжди, бо вона – мати…

Світлана Малиношевська

 

„Мужність” гартує юних

Вже вдруге через Кролевеччину проходив традиційний історико-патріотичний похід по місцям бойової слави "Шлях мужності 2010.", організаторами якого виступили Клуб «Мужність», відділ сім'ї та молоді Глухівської міськради, Камінська сільська рада , Кролевецька районна організація Партії регіонів та незмінний натхненник, народний депутат України Андрій Деркач.

Цьогоріч цей захід відбувся неподалік мальовничого с.Камінь і зібрав майже сотню небайдужих молодих людей, віком від 8 до 35 років. Протягом тижня в польових умовах три команди з Глухова, Путивля, Кролевця гартували свій вишкіл.

Ось що про це говорить учасник походу , вихованець ЗОШ №4 Владислав Козак:

- Спершу ми впорядкували пам’ятник загиблих воїнів в роки Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років., встановлювали загальний табір, збирали дрова та будували „піонерське вогнище”, змагались у військовій прикладній естафеті та між загонами. Але найбільше запам’яталася мені і всім учасникам походу воєнізована гра «Зірниця»: Проходила вона досить цікаво та напружено. Ми робили засідки та атаки, захищали свої табори, виконували оперативні завдання, маскувалися під місцевих мешканців, щоб не- помітно пройти пости супротивників. На мою думку, перебування в поході дало нам можливість наблизитися до реальної історії, ознайомитись з основами тактики бойових дій та спробувати себе в екстремальних умовах.. За «дублони” (похідні гроші) отримані під час військово - прикладної гри «Зірниця», особисті досягнення під час «військових дій» купували солодощі та фрукти. Всіх вразив візит ”кавеешників”, коли на святковий вечір та „мирний концерт” до учасників походу завітав КВК гурт «Чілі Пеперс»,який подарував веселі номери та святкову дискотеку. Ніколи не забути святковий феєрверк, концерт загонів, різноманітні конкурси та ігри. Вже зараз я і мої товариші мріємо про нові походи.

Під час „мирного концерту” відбулась презентація поезії репера Олександра Кугаяша. Автор і виконавець майстерно в стилі РЕП виконав свою пісню-посвяту походу.

Найбільш відзначився у поході і вийшов переможцем загін «Омега» - командир якого Олексій Ковальчук. В змаганнях у прикладній полосі перешкод першість здобув загін „Альфа” – командир Олександр Бойко.

Найбільш відзначились та отримали грошові винагороди: Сергій Толковець, Віталій Єфремов, Руслан Захарчук На згадку про незабутні дні загартування кожен учасник одержав сувеніри.

Юні вояки вдячні за спонсорську допомогу приватним підприємцям Віктору Лехману та Віктору Бику і всім причетним до даного заходу.

Голова клубу „Мужність” Олег Лапа наголосив, що такі походи долучають молодь до здорового способу життя, фізично загартовують юних, виховують здорову і всебічно розвинену особистість, захисника Вітчизни й гідного громадянина держави. Безперечно , це була особлива подія в житті молодих людей, коли вони стояли на землі війни, коли самі діставали артефакти з рясно политої кров’ю визволителів землі наших батьків, коли бачили, як близько була смерть. Саме тоді і починали усвідомлювати міцність колективу, родини, Батьківщини, силу того, задля чого потрібно жити. Власне, такі походи і є одним з альтернативних форматів роботи з молоддю.

А ще керівник клубу запросив спортсменів і талановиту молодь до активного відпочинку влітку, який, як я дізналася, проходитиме в горах та біля моря. Тож, хто не боїться труднощів телефонуйте: 0666679573, 0504631345
 

Світлана Малиношевська

ДОЛУЧАЙТЕСЬ! "Калинова гілка" - акція на підтримку української мови

Не секрет, що значна частина наших співвітчизників мусить щодня долати мовний бар'єр, розмовляючи українською мовою в українських містах.

Можна назвати силу причин, чому люди не наважуються починати розмову українською. Хтось переймається, що його вважатимуть ,,селюком'', хтось боїться виглядати білою вороною чи ультранаціоналістом, інші відчувають цілком природний психологічний дискомфорт, коли співрозмовник відповідає російською мовою.

Своєю чергою, у робочих стосунках україномовний працівник зазвичай переходить на російську мову, коли клієнт звертається до нього російською, хоч насправді кожний із них залюбки спілкувався б українською.

Ми пропонуємо перервати це порочне коло й долучитися до громадянської акції

Детальніше - тут: http://kalynovahilka.org.ua
та тут: http://community.livejournal.com/kalynovahilka/

Без вас життя не було б і весни

      Після  помпезних урочистостей з нагоди славного  65 літнього  ювілею Великої Перемоги 9 травня  керівництво Кролевеччини в невимушеній обстановці зустрілося з фронтовиками, учасниками бойових дій та ветеранами Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років.

      Про немеркнучий подвиг в ім’я життя на землі, побажання здоров’я та довголіття, найсвятіший день  говорили у своїх виступах перед шанованим і поважним загалом чільники району та міста О.О.Шприндель, В.В.Сенько, О.І.Фролов. Вони запевнили ветеранів, що і надалі робитимуть все належне, аби увагою  і  теплом зігріти тих, хто не шкодуючи сил захистив Батьківщину від фашистської нечисті.

      Голова районної ради ветеранів І.В.Балабон назвав це” свято зі сльозами на очах” найбільшим з державницьких свят і закликав керівництво і в майбутньому так опікуватися нашими переможцями.

      Районний військовий комісар С.І.Харченко  зазначив, що всі ми у великім боргу перед героями – визволителями.

       Голова міської партійної організації Партії Регіонів О.К.Наумов передав найкращі вітання від депутата українського парламенту  Андрія  Деркача, сказавши, що вже в дванадцяте фронтовики Кролевеччини отримують від нього  святкові подарунки. Андрій Леонідович прихильно ставиться до колишніх воїнів – визволителів і своїми конкретними справами , роботою над законопроектами, прийняттям у Верховній Раді України відповідних законів сприяє соціальному захисту даної категорії.

      Подячні слова на адресу влади звучали з вуст тих, хто здобув перемогу і подарував нам сьогодення  Почесного громадянина Кролевеччини Я.І.Зайцева, педагогів – фронтовиків М.П.Трембицького, А.І.Линника.

    Традиційно за фронтовими 100 грамами, солдатським кулішем йшла дружня бесіда про життя – буття, питання, котрі найбільше хвилюють ветеранів. Були уважно вислухані всі побажання щодо життєдіяльності району. А далі під акомпанемент Леоніда Гришка  линула задушевна пісня про фронтові дороги, кохання, любов до Вітчизни й нашу світлу перемогу.

  Всі з ким довелося спілкуватися відзначали високу цьогорічну організованість, масовість, різноманітність проведених заходів, які ще раз засвідчили шану й повагу тим, без яких життя не було б і весни…

Світлана Малиношевська

Цвіте черемха

Учора вперше осідлав свого алюмінієвого коня! Проїхався до села Грузьке, далі до Типки і - повз зупинки "Реть" - додому.

Друзі! Як тільки пахне черемхою у лісі! Як співають солов'ї!..

Я вже навіть не рекомендую - прошу вас - виїжджайте на природу! Просто поїдьте увечері за місто! На пів-годинки. Повернетеся іншою людиною - звеличеною, спокійною!

Зараз цвіте черемха, потім - бузок, конвалії вигулькують. Весна - лікар душі...


---
Запрошую кролевчан приєднатися до велисопедних прогулянок навколо Кролевця та по району.
Докладніше дивіться тут: http://forum.krolevets.com/viewforum.php?f=35

Також приєднуйтеся до кролевецької групи у Фейсбуці. Там ми будемо робити оголошення про заплановані поїздки. Є також наміри, наприклад, гайнути до Батурина, Спащанського лісу тощо.

---
І ось фотодоказ про черемуху та велосипедні поїздки:

Біля села Грузьке по дорозі до урочища "Типка"

Проводи зими у Кролевці. 14 лютого 2010. Стрітення. Арка "жовтню". Партизани

На цих "проводах" не був. Бо був у церкві, де святкували Стрітення.

Коли повертався через парк, пройшов через "проводи". Здалося, що народу було небагато.
Чи то через глибокі сніги, чи то через холод, чи то через вибори, що минули...

Як би то не було, мені здається, що не можна робити свято у той час, коли люди мають іти до церкви.
Також не треба суміщати у часі свято та... базар (!). А базар - з церквою!

Коли б зробили свято хоча б з 13-тої години - люду було б більше! Підтягнулося б базарне товариство з покупцями, ті, що були в цервкі заглянули б на вогника та і я прийшов би з фотоапаратом.

Місцева владо! Вам - порада! ;)

P.S. Коли на майдані коло арки смажили млинці, їли шашлики, лазили на стовпа, пили горілку, коло церкви святили воду...

P.P.S. До речі, всі кролевчани знають, що на місці арки колись стояла красуня-церква. А чи всі знають, що під час окупації Кролевця фашистами у 1941-1943 рр. на цьому місці вішали партизан?

От і виходить, що співаємо, танцюємо, горланимо, скалимо зуби на святому й, водночас, трагічному місці...

Проводи зими у Кролевеці. 28 лютого 2009

Дивіться нову фото серію з проводів зими у Кролевці, що були минулого року!

Про те, як навіть у холод ми, кролевчани, уміємо веселитися, їсти млинці, пити горілку на бордюрах у парку, лазити на стовпа, розбирати-збирати "калаша", піднімати пудові гирі, слухати та співати пісень!

Цього року, до речі, проводи зими будуть 14 лютого, у неділю. Паска рання, тому й проведемо зимоньку під шашликове-самогонне булькотіння зарані. Хоча, кінця зими ще й на нюх не чути. Морози - тому доказ!

Разом з тим і Валентина святого свято!

Також і день пам'яті Олександра Михайловича Ринді, славетного кролевецького поета-пісняра, що трагічно пішов з життя цього дня три роки тому...

***

Будьмо, кролевчане!

Всі на каток!

Пам'ятаєте, в дитинстві на нашому стадіоні заливали каток, і все місто ходило кататися на ковзанах. Потім це перестали робити, і я страшенно заздрила людям з інших міст, які могли взяти ковзани і піти на ковзанку. А якщо по телевізору ще й показували американське різдвяне кіно, де були кадри з Рокфеллер-центром... Тисячі веселих людей...
Цього року міська влада, мабуть, вирішила зробити всім кролевчанам подарунок. Тепер нам не треба заздрити буржуїнам - у нас все місто велика ковзанка. До речі, актуальною стала фраза з анекдоту: "Навіщо тобі чоботи, ти ще ковзани не зносила". Навіть вибори не спонукали комунальні служби до очистки доріг та тротуарів. А навіщо? Хіба стареньким людям не краще сидіти вдома, аніж швендяти по місту, та ще й по такому морозу? Турбуємося за людей, не інакше! Ми ж не в якійсь там Америці, де людина може подати до суду і - о диво! - навіть виграти позов проти муніципальних служб, якщо вони не виконують свої обов'язки. Сумно, панове, на все це дивитися, сумно кожного ранку дибати по слизькій дорозі на роботу, ще сумніше повертатися увечорі, тому що не видно, куди ступаєш. Сьогодні взагалі почула страшну новину - на т.зв. Шанхаї чоловік впав і вбився. Скільки ще крові треба, щоб наші очільники побачили, що коїться в місті? З жахом чекаю весни, коли всі ці кучугури розтануть.
До речі, у кого є рибацькі чоботи на продаж чи хоча б в оренду? Куплю навіть дорого.

Про вшанування кролевчанами пам'яті жертв Голодомору 1932 - 1933 років в Україні

Учора був визначний день для українців - День вшанування пам'яті жертв Голодомору
1932 - 1933 років в Україні.

По-перше, запрошую вас переглянути невеличку серію фото з офіційної частини вшанування у Кролевці: фото

І друге...

Щось у нас, мабуть, шановні кролевчани, з серцями не те...
Чи все приїлось? Чи замучив побут?
Чи у серці - мало святого? Чи пам'ятати про покоління, що вимирало, чи пережило муки голоду не варто?
Чи, може, я панікую?

Чому?

Увечері пройшовся містом. Приблизно о 21.30. З усього проспекту і аж до арки "октябрю" у вікнах я нарахував аж 3 (!) свічки!!! Не приєдналися ми з вами до всеукраїнської ації "Запали свічку" вшановучи невинних...

Звичайно, я міг помилитися у кількості, я міг пізно вийти, але ж все-таки...

Чому???


***

P.S. For English-speaking "Krolevets Diary" blog followers:

A photo from the Day of Commemorating the Famine in Ukraine 1932-1933. Krolevets, Sumy province

View the full serious here

Листопад у Кролевці

Сьогодні на базарі почув фразу - "Небо немов провалилося". Дійсно, дощ, дощ і дощ...

По-моєму, листопад - найсумніша пора у Кролевці: багнюка, сірість, волога усюди, голі дерева, мокрі похнюплені собаки,  люди з кам'яними обличчями, що поковтали свої посмішки...

Скоріше б снігу - рипучого, веселого, повітря - дзвінкого, настрою - аж до неба!

Новий рік, морози, а за тим - і Весна-красна й життя нове!

***

Завжди у нас, в Кролевці, гарно, за винятком цього НУДНОГО листопада! Чи не так?

Роздуми на тему "Шпигачок" Миколи Лукаша

Бувають же такі дебіли –

Не зна, де чорне, а де біле!

Мабуть, це – прокляття всіх видатних людей: бути використаним будь-ким з будь-якою метою. Якби Пушкін, наприклад, побачив т.зв. "розтяжки" в Москві до свого 200-річчя на кшталт "Пушкин – это наше все", то він не став би чекати Дантеса, а застрелився б сам. Думаю, Шевченко не раз перевертався в своїй труні, коли його слова лунали з високих партійних трибун, а його самого називали "провісником Жовтневої революції".

***

Краще чужість, байдужість, ненависть,

І презирство, і глум, і злоба,

Ніж ця панська лукава ласкавість,

Що увічнює рабство раба!

 

Чомусь люди думають, що якщо вони на свій копил витлумачать слова Генія, чи будуть розповідати про Нього на кожному кроці, то наблизяться до нього. Як каже в таких випадках народ: "Дурень думкою багатіє". Читайте, перечитуйте и ще раз читайте твори Геніїв. І повірте – сказати краще, ніж сказали Вони – неможливо! Переповідати їх своїми словами – все одно, що танцювати про архітектуру.

***

Жаба ж ти колодязна!

Що ти про море знаєш?..

 

         Коли я виявляю, що до 90-річчя нашого земляка Миколи Лукаша за часи Незалежності видано лише один (!) його масштабний переклад – "Декамерон" Д.Боккаччо і декілька віршів різних поетів, то мені стає не сумно, а гірко.

***

Мені сказали, що я зайвий.

А хто сказав? Надзайвий зам.

 

         Справжньою відрадою стало видання "Шпигачок", які розповідають про Лукаша, може, більш, ніж всі його твори, разом взяті.

***

Голим родився, голим лишився

Все вакурат – ні зиску, ні втрат.

 

З іншого боку, я розумію, що важливо дослідити творчість Генія, зробити висновки, систематизувати тощо. Але інколи варто прочитати пару Його рядків і стає зрозуміло, що вони варті десятків томів критики.

***

З мосту в воду – це дурниці!

Спробуй із води на міст…

 

Виявляється, для того, щоб освідчитись в коханні своїй Батьківщині, зовсім не обов’язково писати поему. Можна написати всього декілька рядків.

***

Її історія ганебна, і однобокий її цвіт,

І роль при братові служебка десятки літ і сотні літ

А я люблю її, люблю, люблю її, аж серце мліє

І за ганьбу її болію,

І за красу її хвалю,

Бо я люблю її, люблю!

 

А також – пояснити, в чому сенс кохання.

***

Хто більше, хто менше – ми всі Дон Кіхоти,

Самі собі творим своїх Дульсіней.

Хоч це нас вганяє в сердечні сухоти,

Зате піднімає над рівнем свиней.

 

Загалом, щоб не вподоблятись до тих дебілів, про яких написано вище, скажу коротко: читайте. Читайте переклади Миколи Олексійовича, читайте його "Шпигачки", щоб ніхто не зміг про вас сказати:

***

Коли якась душа німа,

То значить – вже її нема.

 

І на закінчення – рецепт від Миколи Лукаша.

***

Не перероджуйтесь в людей,

Що скаженіють від ідей!

 

 

*В ессе використані "Шпигачки" Миколи Лукаша.

 

У вас якийсь паскудний звих.

Що голову морочите:

Я пам’ятник собі воздвиг!

А ви собі – як хочете.

 

 

 

Кролевецька зима російською

Одна людина щойно сказала, що, на жаль, російськомовні читачі не зможуть оцінити в повному обсязі мої твори, тому викладаю ессе, написане для одного російськомовного сайту.

Зима - это "Времена года" Вивальди, запах мандаринов, елки и маминой выпечки, это толстый белый свитер, связанный на длинных звенящих спицах, снегири за окном, блестящий до боли в глазах снег, мороз, от которого щеки делаются холодные, упругие и красные, как будто их натерли свеклой. И еще зима - это невероятной красоты звезда на западе. Я иду из музыкальной школы, папка с нотами хлопает по ногам и зачерпывает снег (учительница завтра будет ругаться, что все ноты "поплыли"), а я иду домой и смотрю на небо. Там горит звезда Арктур. От этого названия, от твердого "к" сладко замирает сердце и верится в чудо. Как называется эта звезда, мне объяснил папа. Папе много лет, но он тоже верит в чудо. В его детстве не было новогодних елок, поэтому он компенсирует эту недостачу сейчас. Наряжать елку его прерогатива, и даже если я повешу на ветку (скраешку) хотя бы маленький шарик, он его снимет, внимательно посмотрит, и повесит сам. Пусть даже на то же место. Поэтому в гостиной мне делать нечего, я иду на кухню. Там мама печет пироги. "Смотри, как я делаю, потом сама будешь печь". Но печь пироги мне не охота и я ухожу в свою комнату, включаю Вивальди, достаю вязание (белый свитер, "рисовая" вязка, толстые косы - самое то) и... просто смотрю в окно на снегирей вместе с кошкой, которая нервно перебирает лапами и дергает хвостом. Снегири ее нервируют. Завтра будем встречать Новый год, послезавтра идем в лес на лыжах, потом каникулы. Красота! Как хорошо жить на свете, как хорошо, что есть такой изумительный праздник - Новый год!...... 
Уже 12 лет нет папы, почти столько же нету зимой снега, уже несколько лет не долетают в наши края снегири. Я забыла, когда последний раз стояла на лыжах. Но по-прежнему, наряжая елку, я включаю Вивальди, думаю, куда бы повесил этот шарик папа, внимательно смотрю, как мама печет пироги, чтобы уметь самой, вяжу в подарок друзьям белые свитера к зиме ("рисовая" вязка, толстые косы) и обязательно, вечером, когда смотрю на звездное небо, ищу на нем свою любимую звезду Арктур.