середа, 19 травня 2010 р.

Материнська вірність...


    Вже багато років щовесни на обійсті Марченків, що  на Довгалівці, в райцентрі оселяються лелеки. Давно вони тут звели гніздо. Завжди прилітають сюди, на своє облюблене місце.
   Так було і цієї ранньої весни… Після шлюбного ритуалу з’явилося кілька яєчок. То самець, то самка по черзі висиджували їх. В чеканні потомства. минув довгий місяць. Ось і побачили світ  крихітні, безпомічні лелеченята...
    А за кілька хвилин страшні язики полум’я, що виповзли з сусіднього двору ,  почали діставатися старелезного стовбуру дерева, на якім було звите лелечине гніздо…
     Розхвилювалась молода мати, зовучи свого журавля, сильно клацала дзьобом. Нагодився  старший лелека. У клюві почав носити воду з ремзаводівського ставка,. аби врятувати подругу та лелеченят .І заливав вже тліючу „домівку”. Багато разів здіймався і мерщій летів до водойми, а тоді поспішав до коханої, щоб зупинити біду. А вогонь все ближче і ближче підкрадався до птахів. Лелека поливав водою свою журавочку, її обпечені лапки, крила і своїх  журавлят. Кружляв і курликав біля їх. Розуміючи непоправне, він звав свою половиночку , прохаючи залишити палаюче гніздо і безнадійних малих. Та не піднялася, не залишила своїх діточок лелека - мама. До останньої миті побивалася, благаючи допомоги…
   Погасили пожежу. Проте не судилося жити птахам…
   Потому минуло кілька тижнів, та мало не щодня самотній, згорьований лелека прилітає на те місце, де не так давно його чекала дружня „родина.” Постоїть у задумі на одній нозі, то покружляє – покружляє, сумно покурликає… Скільки болю й печалі в отім пташинім „плачі”!
…Й досі тужить журавель за своєю коханою, якій разом з малюками вготовано загинуть, яка до останнього подиху, прикриваючи тілом, захищала від лиха своїх діточок й залишилася з ними назавжди. Назавжди, бо вона – мати…

Світлана Малиношевська
 

1 коментар:

  1. Жаль птахів... Але чому ж не допомогли люди? Вистачило ж часу на довге споглядання того, як вони вмирали... Поясніть Вашу позицію з цього приводу, автор! Жаль жаллю, а факти фактами. Ви - бездіяльний споглядач, не більше! От якби в кінці йшлося про спасіння - ото був би героїзм, привід для наслідування дітьми та молоддю. А так... Краще було б зберігти жаль в своїй безпомічній душі, як на мене.

    ВідповістиВидалити