пʼятниця, 31 грудня 2010 р.

Новий рік як мрія


Чи варто вітати з Новим роком? Мабуть, що варто. Така традиція! А я, все ж таки, вітаю всіх з тим, що минув 2010 рік. На жаль, не кращий... Вітаю тих, хто не згоджується з таким висновком. Бажаю забути все, що дратувало, всіх, хто не розумів, бо не хотів поступитись власною пихою...
Цитата від класика, якого мало хто не читав. Цитата, яка відображає відчуття сьогодення (проте написана 64 роки тому).
"Усе було добре. І те, що минуло, й те, що буде. Все його влаштовувало. А часом би настав кінець, то теж добре. Одну людину він кохав і втратив. А другу ненавидів і вбив. Обидві вони звільнили його: одна знов збудила його почуття, а друга погасила пам'ять про минуле. Не залишилося нічого не завершеного. Не було ніяких бажань, не було кого ненавидіти, не було на що нарікати. Якщо має початися щось нове, то нехай починається, хоч очікування, яке зміцнює і проганяє всі сумніви, вже не буде. Згарище розчищено, змертвілі місця ожили, цинізм обернувся в силу. Це добре."
За це й вип'ємо! Зі святами!

середа, 22 грудня 2010 р.

«Винтаж»

Если есть любовь, то она между строчек.
Я люблю так тебя и твоих милых дочек!
Я люблю и тогда, когда не понимаю,
Почему ты – звезда, а тебя обнимают?

Почему, если дождь, то стучится по крыше?
Почему, если зверь, то крадется все тише?
И в прыжке настигает… И утро приходит.
Жизнь – чужая игра. И не по погоде

Я сегодня одет. Значит – лету кончина.
Сомневаться, чтоб жить, оставаться мужчиной.
Не сдаваться, не плакать. Казаться добрее…
Удивиться могла бы. Жаль, что я не умею…

Быть как ветер незнанным, не похожим на утро.
По карнизу дождинки побегут, чтоб кому-то
Показаться слезами… Я терпеть не умею.
Если вышел не с вами, то петлею на шею

Ожидание краха, а быть может – спасенье.
Жизнь – для вора рубаха. Для меня – воскресение.
После выхода к плахе, после выстрела в спину.
Если любишь – быть птахой. Если бьешься – мужчиной!

Удивительно просто быть улыбчивым маме.
Неудавшийся ростом – эпилог в чьей-то драме.
Обещание нищим – назидание в смуте.
Вера – не пепелище, возродится. Забудет

Обо всем на рассвете злой пастух. Сплюнет в воду.
Разгулявшийся ветер подтолкнет к тому входу,
Где найду смысл едва ли. Но спасение манит…
Вы снимите медали в ожиданьи взысканий.

Представляться не стоит. Все скрижали пустые.
Отсырели патроны. Были бы холостые…
Так чего же взгрустнулось? Отпечатки – не факты.
Под ребро друга дуло. В горло – горсть с кровью ваты…

субота, 20 листопада 2010 р.

Підприємці звертаються за підтримкою до народу України

Джерело: http://maidanua.org/static/news/2010/1290257214.html

Дорогі співвітчизники!

Ми, підприємці малого і середнього бізнесу, звертаємось до Вас за загальнонаціональною підтримкою.

Нова влада виявилася ворожою до свого народу. Усі їхні передвиборні обіцянки виявилися брехнею. Вони з перших кроків своєї діяльності працюють на знищення та поработіння нашого народу. Вони посміхаються нам з телеекранів і безсоромно брешуть, що нібито піклуються про народ.

Ми – це ті ж вчителі, лікарі, інженери та робітники заводів і фабрик, які у 90-ті роки, коли країна була у глибокому дефолті, а керівники розкрадали радянське майно, із «кравчучками» вийшли на ринки, рятуючись від злиднів.

Ми – це ті, кого грабували, калічили та вбивали рекетири та бандити. Ми – це ті, хто брали кредити на кабальних умовах у вітчизняних банках. Ми ніколи не надіялись на владу і не просили допомоги. Ми просили не заважати.

В той час, коли в країні панує бідність, малі пенсії і зарплата, можновладці нав‘язують країні думку, що в цьому нібито винні саме підприємці, що насправді не відповідає дійсності. Адже малий та середній бізнес – це 1000000 самозайнятих підприємців, чесних платників податків і роботодавців та ще три мільйони робочих місць. Ми – це останній прошарок незалежних людей в Україні і саме наша незалежність лякає владу.

Прийняття податкового кодексу – це рейдерське захоплення партією влади єдиного сектору економіки, який їм ще не належить.

Тому ми звертаємось до вас не лише як підприємці, які два місяці просиділи під стінами Верховної Ради і не дочекалися відповіді від наших «народних» обранців; не як «темні» затуркані люди, які не вміють читати. Ми звертаємося до вас як такі самі громадяни нашої країни, до яких прийшла черга у «чорному» списку цієї злочинної влади. Влади, якій так вигідно ділити нас на україномовних та російськомовних, східних та західних, синіх та червоних, підприємців та пенсіонерів. Вони хочуть розділити нас, щоб кожного зокрема поставити на коліна та «приватизувати».

І тому вони спочатку поставили на коліна свободу слова, а ми не стали на її захист – і тепер вони вільно маніпулюють нашою думкою. Потім вони взяли під свій контроль судову систему, щоб позбавити нас права на захист. І ми знову промовчали. Далі вони переписали «під своє замовлення» Конституцію України і наділили себе правом робити це коли завгодно і як завгодно. І ми знову змирились з цим. А тепер їх злочинні руки піднялися не просто на малий і середній бізнес, а на той прошарок населення, який ще їм непідконтрольний. І сьогодні вони за крок до цього.

Якщо ми промовчимо знову, то вони отримають остаточно перемогу і знищать нашу свободу, знищать кількамільйонну армію людей, які здатні захистити не тільки себе, але й все громадянське суспільство. А тоді вже ніхто і ніщо не завадить їм бездумно та похапцем вирішити ще чиюсь долю: підняти пенсійний вік, зробити 12-годинний робочий день, позбавити нас права голосувати, говорити, думати. Зрозумійте, що Податковий кодекс – це лише ланка у ланцюгу їх спланованих дій по підвищенню цін, збільшенню вартості комунальних послуг, продуктів харчування та товарів, а з 1 січня – узаконеною можливістю відбирати у вас домівки. Вони готові здати не лише економічні інтереси України, але й знищити наше громадянське суспільство, знищити нас з вами.

Прийшов час сказати: «Ні свавіллю, беззаконню, бандитизму!
Так – європейським цінностям!»

Ми звертаємося до всіх людей України, яким не байдуже майбутнє своєї країни, своїх дітей!
Сьогодні не можна мовчати!
Треба діяти! Завтра буде пізно!
Єднаймося! Усі разом до Києва!
Доведемо своїми діями, що ми гідні кращої влади, кращого майбутнього!

Гуртуємося 22 листопада 2010 року
Київ, вул. Банкова
Адміністрація Президента
України

Національна координаційна рада

вівторок, 9 листопада 2010 р.

Кролевець зализує рани після буревію 05 листопада 2010


Більше фото тут: http://krolevets.com/photo.php?bureviy_05_11_2010

Буревій, чи смерч приніс чимало неприємностей!
Багато дерев повалило у парку... Позривало дахи, побило вікна...
Але кролевчани зпрацювали оперативно. Цілу ніч ліквідовували наслідки лиха.

вівторок, 12 жовтня 2010 р.

Відкритий Лист Президентові України та Голові Верховної Ради України з приводу проекту закону "Про мови в Україні"


Президентові України Віктору Януковичу
Голові Верховної Ради України Володимиру Литвину

Відкритий Лист


Ми, вчителі, культпрацівники, краєзнавці, просвітяни, інтелігенція, молодь м. Кролевця, Сумської області безмежно обурюємося проектом закону «Про мови в Україні» Олександра Єфремова, Петра Симоненка і Сергія Гриневецького. Адже в цьому законопроекті знову пропонуються шляхи дискримінації рідної української мови.

На кого розрахований цей законопроект? На тупих, несвідомих, неосвічених людей, яким духовні цінності – ніщо в порівнянні з грошима, посадами, матеріальними вигодами. Дивує, що автори проекту ігнорують напрацювання українських мовознавців, справжніх фахівців-гуманітаріїв. Шкода, що замість них керує в Україні освітою невіглас.

Ми, рядові працівники освіти і культури північно-східної України, добре знаємо і цінуємо українську мову. Адже українська мова – це наш дім, це наша мати, це серце кожного українця. Знаємо також, що рідна мова посідає гідне місце в державотворчих процесах усього світу.

Всім відомо також, що українська мова – одна з найбагатших у світі за лексикою, фразеологією, синонімами. Вона близька для розуміння полякам, сербам, словакам, чехам та іншим слов’янам. Хоч історія розвитку української мови непроста. Війнами, голодоморами, репресіями загнали різні окупанти мільйони її носіїв у небуття.

Ми стурбовані появою таких новітніх «проектів».

Але залишаємося оптимістами. Бо живемо в незалежній Україні. І маємо Конституцію України, де Українська мова представлена як державна. За Конституцією і в реальному житті Україна – добра мати і захисниця для російськомовних її громадян і інших національних меншин. Тож і вони всі мають бути вдячними за це Україні та підтримувати державність української мови як головний фактор стабільності і взаєморозуміння в Україні.

Пишемо Вам цього листа, щоб нагадати про наші тверді переконання. А саме: як і в усіх цивілізованих країнах, очільники нашої держави мають щодня особисто демонструвати свідоме шанобливе ставлення до української мови як до найціннішого державотворчого і людинотворчого чинника. Адже керівники держави дотримуються християнських цінностей, однією з яких є настанова: «Шануй батька свого і матір свою!»

Ми впевнені, що Ви не дозволите розтоптати рідну українську мову, не дозволите використовувати демократію як вседозволеність. І тоді припиниться оця нечувана мовна агресія. І молодь наша зростатиме тоді в патріотичному середовищі і буде повноцінною. 

Будьмо патріотами рідної України!

Жовтень 2010 р.

Наші підписи:
...

пʼятниця, 17 вересня 2010 р.

Світлій пам'яті Бориса Івановича Чернякова...

До глибини душі вразила нас сумна звістка про кончину Бориса Івановича Чернякова, славного земляка, науковця-гуманітарія, подвижника на гуманітарному полі нашого краю. Гуманітарій – від слова «гуманізм» (людяність).

Сила творчої спадщини Бориса Івановича – надзвичайна. Вона об'єднує в спільну згуртовану громаду всіх кролевчан: молодь, учителів, культпрацівників, краєзнавців, родичів, представників влади. Об'єднує навколо проблем молоді. Об'єднує наш край, далеку східну провінцію зі столицею України Києвом. Адже останні 30 років він працював у Києві в інституті журналістики і там його високо цінують.

На наше прохання співробітники Бориса Івановича обіцяли привезти з Києва нам у Кролевець все, що можливо з його творчої спадщини. І презентувати його в рай бібліотеці, в школах, у музеї. Сподіваємося, що це буде до 65-річчя Бориса Івановича, у квітні 2011 року.

Н.П.Вітушко,
від імені Кролевецької «Просвіти»







Пам'яті журналіста, педагога, вченого, земляка


На 65-му році раптово обірвалося життя Бориса Івановича Чернякова, доктора філологічних наук (1998), професора (1999), академіка АН вищої школи України (2000), завідувача кафедри електронних видань та медіадизайну Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, голови спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій.


Народився він 24 квітня 1946 року в Кролевці (Сумська область) в учительсь­кій сім'ї. Закінчив місцеву середню шко­лу № 5. Трудову діяльність розпочав то­карем (19б4) на тамтешньому арматур­ному заводі. На журналістський шлях ставу 19б7 році, коли його першу 17-рядкову замітку «Лижний похід агітаторів» надрукувала Сумська обласна молодіж­на газета «Червоний промінь». Відтак, матеріали зарясніли на сторінках Кролевецької районної газети «Маяк кому­нізму»: за два роки читачі побачили май­же сто публікацій Бориса Чернякова, по­ловина з яких - фотознімки.
Фотографуванням захоплювався зі шкільних років. Це заняття привело з цеху заводу до професійного фотопавільйону райпобуткомбінату, звідти - до Республіканського заочного технологі­чного технікуму, а у 1971 році - на шта­тну роботу до рідної «районки». А далі - навчання на відділенні журналістики Одеської ВПШ (1976), аспірантура КДУ ім. Тараса Шевченка (1980), достроко­вий захист дисертації.

Сам Борис Іванович про свій прихід у журналістику говорив: «Хтось іде до га­зетних шпальт через потяг до віршуван­ня, намагання доторкнутися до таїн лі­тературної праці, зрідка трапляються й такі, хто тягнеться до можливості отри­мувати гонорарні перекази, у мене ж, як і в більшості авторів газети, шлях до неї веде від бажання знайти й утвердити своє громадянське обличчя - як приро­дне продовження суспільної діяльності».

Такого ж ставлення до професії на­вчав усі роки й студентів-журналістів: «Журналістська діяльність навіть початкуючого автора - це насамперед робо­та, служіння справі, а зовсім не можли­вість задоволення власних авторських амбіцій чи меркантильних інтересів».

У наукових колах його знали як носія бібліографічної культури, готового в будь-яку секунду підказати, допомогти, порадити, часом іронічно, дошкульно й водночас толерантно покритикувати. І сам він у своїх працях дотримувався то­чності, вимагаючи цього від студентів, аспірантів, колег. Вражав своїми джере­лознавчими знаннями, вивчивши не лише наукові праці з журналістики, а й науковий доробок істориків, педагогів, філологів, соціологів, психологів, філо­софів, політологів, кібернетиків і пред­ставників інших наук, які досліджували дотичні до соціальної комунікації про­блеми.

Коло наукових інтересів Бориса Іва­новича вражало широтою: історія вітчи­зняної преси, журналістикознавство, лі­тературознавство, впровадження новіт­ніх масовокомунікаційних технологій, бібліографія тощо. Він автор майже 400 наукових та науково-методичних публі­кацій, з яких понад 90 окремих видань, у тому числі 30 бібліографічних покаж­чиків і б монографій. Темою життя ста­ли дослідження з історії й теорії зобра­жальної журналістики та ілюстрування періодичних видань. Про це його канди­датська і докторська дисертації, монографії, навчальні програми, бібліогра­фічні покажчики, низка наукових, нау­ково-популярних та публіцистичних статей. Він ніколи не зупинявся на дося­гнутому, до останнього дня працюючи над цією темою.
  
На жаль, вона залишилася незакінченою.  Як і роботи по укладанню краєзна­вчої бібліографії Кролевця, бібліографі­чних покажчиків Павла Кочури, Пили­па Рудя, Олекси Грищенка, Миколи Осипенка та інших видатних уродженців ру­шникового краю.

Мав особливо гостре (позитивне до найменших дрібниць) відчуття земляц­тва: слово Сумщина, Кролевець для ньо­го були як пароль, як ознака родинності, як код близької душі. Саме це спонукало його брати участь у створенні (кінець 1960-х - початок 1970-х), а потім бага­то років у доукомплектуванні фондів Кролевецького краєзнавчого музею; до­помагати укладачам енциклопедичного довідника «Сумщина в іменах»; самоту­жки упорядкувати бібліографічний по­кажчик «Микола Лукаш» на 4605 пози­цій. Саме код земляцтва спонукав його допомагати і методично, і науково, і до­брим словом Сумському державному університету у відкритті й становленні спеціальності «Журналістика»: методи­чною та науковою літературою, консу­льтаціями викладачам, які готували до захисту дисертації. Він читав лекції на­шим студентам та просто підтримував добрим словом. А слово Бориса Іванови­ча вартувало не одного карата.

... Обірвався земний шлях журналіста, педагога, вченого, доброго друга. Відій­шов у вічність Борис Іванович Черняков. Пухом Вам земля, земляче.

Професорсько-викладацький склад Сумського державного уні­верситету, студенти та викладачі кафедри журналістики СумДУ.

Газета "Сумщина" від 1 вересня 2010 року 

вівторок, 14 вересня 2010 р.

Помер Борис Іванович Черняков

Сьогодні, 14 вересня 2010 року, о 14-00 год. на центральному кладовищі відбудеться поховання праху нашого земляка Бориса Івановича.
Борис Черняков народився 24 квітня 1946 року в Кролевці . 1964 року почав працювати на Кролевецькому арматурному заводі – спершу токарем, потім інженером. Із 1969 по 1970 рік Борис Іванович був фотографом Кролевецького районного побутового комбінату – саме фотографія стала одним із найбільших зацікавлень його життя. 1970 року майбутній дослідник і знавець зображальної журналістики вступив на відділення фототехніки Республіканського заочного технологічного технікуму, із відзнакою закінчив його 1973-го. Іще під час навчання в технікумі Борис Іванович прийшов у журналістику – працював кореспондентом, а потому й завідувачем відділу редакції районної газети рідного міста. У 1972-1976 роках навчався на відділенні журналістики Одеської вищої партійної школи, де також здобув диплом із відзнакою. Педагогічний шлях Бориса Івановича розпочався 1976 року саме в Одесі – викладав фотосправу, історію вітчизняної і зарубіжної преси, теорію та практику періодичної преси.
1980 року Борис Черняков пов’язав своє життя з тоді ще факультетом (нині – інститут) журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка, де навчався в аспірантурі. У 1983 році захистив кандидатську дисертацію «Становлення зображальної публіцистики в дожовтневій більшовицькій газеті». Науковим керівником Бориса Івановича був один із основоположників українського журналістикознавства професор Дмитро Михайлович Прилюк.
По захисті кандидатської Борис Черняков заступив на викладацьку стезю факультету журналістики і став його невід'ємною частиною. Звідтоді викладав дисципліни «Зображальна журналістика», «Основи журналістикознавчих досліджень», «Журналістське дослідження», «Вступ до спеціальності», «Основи наукових досліджень» та інші. 1998 року Борис Іванович захистив докторську дисертацію на тему «Зображальна журналістика в друкованих засобах масової інформації (від виникнення до середини XIX ст.)». Був професором кафедри теорії масової комунікації Інституту журналістики, також викладав в Інституті екранних мистецтв імені Івана Миколайчука, на філологічному факультеті Маріупольського державного гуманітарного університету, де завідував кафедрою соціальних комунікацій. Останнім часом Борис Іванович очолював новостворену кафедру електронних видань і медіадизайну Інституту журналістики.
Був членом Національної Спілки журналістів України (із 1975), спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій, ученим секретарем Науково-методичної комісії з журналістики Міністерства освіти і науки України, входив до президії Академії наук Вищої школи України, редколегій ряду журналістикознавчих видань. Саме Борис Іванович стояв біля витоків Національної Спілки фотохудожників України, був одним із її засновників.
Коло наукових зацікавлень і талантів Бориса Івановича – вельми розмаїте. Окрім фотографії і зображальної журналістики зокрема та бібліографії, в яких Борис Черняков був чи не найбільшим фахівцем, знавцем справді найвищого рівня, серед основних – історія молодіжної преси ХІХ-ХХ сторіч, фотокритика, літературне та історичне краєзнавство. Науковець чимало зробив і для інформаційного забезпечення журналістикознавчих досліджень у галузі зарубіжної журналістики (опублікував ретроспективний бібліографічний посібник «Засоби масової інформації зарубіжних країн»), джерелознавства історії вітчизняної молодіжної преси (покажчик «Періодичні видання учнівської і студентської молоді України XIX – початку XX ст.: Джерела дослідження»), розпочав публікацію результатів дослідження україномовної окупаційної преси 1941-1944 років.
Перу Бориса Івановича належить близько 90 окремих видань (лише із зображальної журналістики – 14 брошур із матеріалами та текстами лекцій), понад 250 наукових і науково-методичних публікацій. Його матеріали також виходили друком на сторінках фахової періодики, часописів України й зарубіжних країн. Не забував Борис Черняков і про свою малу батьківщину – систематично передавав книжкові новинки, довідкові видання зокрема, до Кролевецької районної бібліотеки, допомагав у створенні енциклопедичного довідника «Сумщина в іменах», у розгортанні журналістської освіти на Сумщині вишам області, укладав краєзнавчу бібліографію Кролевеччини, бібліографічні покажчики Миколи Лукаша, літераторів Панаса Кочури й Пилипа Рудя, завжди цікавився життям рідних міста і краю.
Окремо слід згадати про те, що саме Борис Черняков – чи не найперший і найбільший дослідник життя й творчості нашого земляка, одного з найвидатніших українських перекладачів, знаного поліглота й мовознавця Миколи Лукаша. Борис Іванович – автор численних публікацій і близько 10 видань, присвячених Лукашевій постаті. Серед них і ґрунтовне 576-сторінкове дослідження «Микола Лукаш. Бібліографічний покажчик 1953-2005» – скарб для фахівців і поціновувачів геніального перекладача. Цікаво, що 2005-го неабияку дослідницьку роботу Бориса Івановича відзначили Нагородою Ярослава Мудрого Академії наук вищої школи Росії («за створення капітального бібліографічного покажчика праць М. Лукаша, знаного перекладача»).
Борис Іванович був неабияким інтелектуалом, надзвичайно ерудованою, освіченою, мудрою, порядною людиною. Він знає все – саме таке враження про його глибину було постійним і беззаперечним. Справді міг однаково цікаво, невимушено й ґрунтовно розповісти на лекції мало не про будь-що, лишень переглянувши дипломну, поставити питання, що порушувало б її корінну проблематику. Без жодного пафосу, Бориса Чернякова можна вважати людиною, щиро відданою своїй справі, чесною перед собою та іншими, дослідником і науковцем-взірцем. Бориса Івановича не забудуть колеги, студенти, всі, хто завдяки його талантові став кращим. Вічна пам’ять…

*** 

 P.S. Дивіться фотографії з презентації книги: Борис Черняков "Микола Лукаш. Біобібліографічний покажчик 1953-2005", що відбулася у Кролевецькій районній бібліотеці 15 грудня 2007 року.

Гілка на форумі "Борис Черняков про нові книжкові видання" також осиротіла...

середа, 11 серпня 2010 р.

Святкування Дня Перемоги у Кролевці. 9 травня 2009

Говорять, що гарна ложка до обіду!
Вибачайте, мої дорогі кролевчани, що запізно викладаю фотки.
На жаль, в першу чергу треба заробляти на життя, а тоді займатися хобі!

Декотрих ветеранів уже нема в живих...

З урочистого мітингу у Парку Слави



Змагання шкіл Кролевця на стадіоні


вівторок, 13 липня 2010 р.

Фотозвіти про велосипедні тури у липні 2010

На форумі додано ФОТО про велотур по Кролевецьому району 12 липня 2010


---
Запрошуюємо кролевчан приєднуватися до велисопедних прогулянок навколо Кролевця та по району.
Докладніше дивіться тут: www.velo.krolevets.com

Також приєднуйтеся до кролевецької групи у Фейсбуці. Там ми будемо робити оголошення про заплановані поїздки. Є також наміри, наприклад, гайнути до Батурина, Спащанського лісу тощо.

пʼятниця, 9 липня 2010 р.

Згадаймо "Кролевецькі рушники" - наш знаменитий фестиваль!

"Ой літа орел", сл. Тараса Шевченка, муз. Кирила Стеценка.

Виконує самодіяльний народний чоловічий ансамбль "Будьмо" Буринського районного Будинку культури. Керівник - Петро Борщенко. Соліст - Андрій Козир.

Концерт в рамках Міжнародного літературно-мистецького фестивалю "Кролевецькі рушники", 06.12.2009. Кролевець, Сумська область, Україна

 

Більше відео з фестивалю можна побачити тут:
http://www.youtube.com/wwwKROLEVETScom

неділя, 20 червня 2010 р.

Фотозвіти про велосипедні тури у червні 2010

На форумі додано ФОТО про велотур у Батурин 21 червня 2010



у село Камінь 13 червня 2010


та у Батурин 07 червня 2010



---
Запрошую кролевчан приєднатися до велисопедних прогулянок навколо Кролевця та по району.
Докладніше дивіться тут: http://forum.krolevets.com/viewforum.php?f=35

Також приєднуйтеся до кролевецької групи у Фейсбуці. Там ми будемо робити оголошення про заплановані поїздки. Є також наміри, наприклад, гайнути до Батурина, Спащанського лісу тощо.

понеділок, 14 червня 2010 р.

Безпритульні тварини в нашому місті

Рівень цивілізованості суспільства визначається по тому, як в цьому суспільстві ставляться до дітей та тварин. Що й говорити - і в тому, і в іншому випадку нам є куди рости, і що справляти, і було б дивним порівнювати дітей з тваринами, але доля правди в цьому є. Погодьтесь, що дитина, на очах якої від наглої смерті помирає тварина (яку або застрелили, або отруїли в рамках "очищення міста" від безпритульних тварин), в будь-якому випадку отримає психологічну травму. А якщо ми їй ще й розкажемо, що це неприємна, але необхідність, то нічого дивуватися, якщо з цієї дитини виросте байдужий або жорстокий дорослий. Замкнене коло. На Заході для безпритульних тварин створюють притулки, їх лікують, стерилізують (а отже, вони не зможуть примножити кількість тварин-"бомжів"). Потім їх або випускають знову на вулицю, надівши спеціальний ошийник, або прилаштовують в "добрі руки". У нас або відстрелюють, або труять. І те, і інше - зло, найстрашніше, що це не соромляться робити на очах у всіх, в тому числі, і дітей, від цього страждають домашні тварини, які випадково з'їдають отруєну приманку або потрапляють "не в те місце і не в той час".
Я розумію, що безпритульні тварини - це серйозна проблема. Собаки збиваються у зграї і становлять загрозу мешканцям міста. Коти, звісно, не будуть полювати на людей, але перенести лишай або сказ можуть.
Мене вражає інше - чому людей, які хочуть допомогти тваринам, які оббивають пороги в мерії, які підгодовують хвостатих безхатченків, у нашому суспільстві прийнято вважати несповна розуму. Звісно, набагато "розумніше" вийти на них з рушницею чи мішком отрути. Вел-ликого розуму справа!
Господарі, у яких є кішки, не завдають собі клопоту стерилізувати їх або годувати гормональними засобами, які регулюють народжуваність. Новонароджених кошенят або топлять, або просто викидають на вулицю. І я не знаю - що гірше.
У нашому дворі діти обладнали для кішки, яка народила кошенят, будиночок, годують її. Сусіди - спасибі їм велике - побурчали для годиться, та й самі почали приносити об'їдки. Каюсь - минулого тижня кількість кошенят збільшилось на одне через мене. Бо якась "добра душа" викинула крихітне кошеня на зупинці біля Центру зайнятості. Моєї байдужості не вистачило, щоб пройти мимо і не відгукнутись на відчайдушний плач. Я несла це кошеня в оберемку і картала саму себе. Дякувати сусідам - вони лише посміялися, дякувати кішці-мамі - прийняла знайду, як рідну. Але я про інше - кошенята виростуть, народять своїх і так може тривати до нескінченності. Мені б хотілося, щоб ці кошенята знайшли собі господарів. Адже багато хто з нас хоче мати пухнастого друга, але ніяк не може на це зважитись. І багато чого втрачає. Зупиніться біля кошеняти, яке викинули - дайте йому дім, їжу і турботу. Воно віддячить вам відданістю і любов'ю - тим, чого ви не купите ні за які гроші.
Напишіть мені - я допоможу знайти вам вірного друга. :)

субота, 5 червня 2010 р.

Фотозвіти про велосипедні тури у травні 2010

На форумі додано ФОТО про велотур у село Погорілівка 23 травня 2010


та до колишньої військової бази, що біля села Ретик 16 травня 2010.


---
Запрошую кролевчан приєднатися до велисопедних прогулянок навколо Кролевця та по району.
Докладніше дивіться тут: http://forum.krolevets.com/viewforum.php?f=35

Також приєднуйтеся до кролевецької групи у Фейсбуці. Там ми будемо робити оголошення про заплановані поїздки. Є також наміри, наприклад, гайнути до Батурина, Спащанського лісу тощо.

четвер, 3 червня 2010 р.

Про війну - очима правди

У Міжнародний день музеїв у Кролевецькому краєзнавчому музеї відбулася ще одна знакова подія - презентація книги Михайла Сереженка "Война. Записки солдата". Це вже друга опублікована книга відомого на Кролевеччині краєзнавця, педагога, громадського діяча. А загалом працівниками музею підготовлено до випуску 8 книг. І як наголосив директор музею Анатолій Карась, це - єдиний такий приклад в області.

Випуск книги, що презентувалась, здійснено за сприяння нашого земляка, Героя Російської Федерації Миколи Макаровця, який, до речі, був учнем Михайла Гнатовича. У передмові до книги М.О.Макаровець зазначив, що це, у певній мірі, - його обов'язок підкреслити повагу до пам'яті талановитого педагога, історика і громадянина великої країни, який, як і багато його ровесників, без роздумів добровольцем пішов захищати Батьківщину.

Як говорили виступаючі на заході, головний спеціаліст районного відділу культури і туризму Людмила Булах, донька автора книги працівник музею Олена Сереженко, сестри Миколи Макаровця Ольга та Лідія Срібранець, учитель історії Олександр Денисенко, член пошукового загону Кролевецького районного краєзнавчого музею, студент Олександр Лебедь, про війну потрібно знати всю правду, а особливо бачену очима рядового солдата. І треба винести основний урок з історії: з війною потрібно боротись, поки вона ще не розпочалась.

Рукописів спогадів про грізну війну у Михайла Сереженка багато, він писав для своїх нащадків і дуже не сподівався, що вони будуть опубліковані. Багато разів смерть чатувала на молодого солдата, але доля залишила його живим, мабуть, щоб став свідком тих трагічних і героїчних подій.

Завідуюча читальним залом ЦРБ (ред: Центральна Районна Бібліотека) Оксана Кравченко, яка вела захід, закликала всіх прочитати книгу, що описує правдиві будні війни.

У цей день особливо активних пошуківців Миколу Хребтова та Олександра Лебедя було нагороджено грамотами й цінними подарунками а також відзначено колектив Кролевецького районного краєзнавчого музею.

Таїса ШЕЙНА

"Кролевецький вісник"
№21, 28 травня 2010 року
 ---

P.S. Ви можете завантажити книгу за цією адресою: http://krolevets.com/museum.php?books#Serezhenko:_Voyna_Zapiski_Soldata



середа, 19 травня 2010 р.

Материнська вірність...


    Вже багато років щовесни на обійсті Марченків, що  на Довгалівці, в райцентрі оселяються лелеки. Давно вони тут звели гніздо. Завжди прилітають сюди, на своє облюблене місце.
   Так було і цієї ранньої весни… Після шлюбного ритуалу з’явилося кілька яєчок. То самець, то самка по черзі висиджували їх. В чеканні потомства. минув довгий місяць. Ось і побачили світ  крихітні, безпомічні лелеченята...
    А за кілька хвилин страшні язики полум’я, що виповзли з сусіднього двору ,  почали діставатися старелезного стовбуру дерева, на якім було звите лелечине гніздо…
     Розхвилювалась молода мати, зовучи свого журавля, сильно клацала дзьобом. Нагодився  старший лелека. У клюві почав носити воду з ремзаводівського ставка,. аби врятувати подругу та лелеченят .І заливав вже тліючу „домівку”. Багато разів здіймався і мерщій летів до водойми, а тоді поспішав до коханої, щоб зупинити біду. А вогонь все ближче і ближче підкрадався до птахів. Лелека поливав водою свою журавочку, її обпечені лапки, крила і своїх  журавлят. Кружляв і курликав біля їх. Розуміючи непоправне, він звав свою половиночку , прохаючи залишити палаюче гніздо і безнадійних малих. Та не піднялася, не залишила своїх діточок лелека - мама. До останньої миті побивалася, благаючи допомоги…
   Погасили пожежу. Проте не судилося жити птахам…
   Потому минуло кілька тижнів, та мало не щодня самотній, згорьований лелека прилітає на те місце, де не так давно його чекала дружня „родина.” Постоїть у задумі на одній нозі, то покружляє – покружляє, сумно покурликає… Скільки болю й печалі в отім пташинім „плачі”!
…Й досі тужить журавель за своєю коханою, якій разом з малюками вготовано загинуть, яка до останнього подиху, прикриваючи тілом, захищала від лиха своїх діточок й залишилася з ними назавжди. Назавжди, бо вона – мати…

Світлана Малиношевська
 

„Мужність” гартує юних

Вже вдруге через Кролевеччину проходив традиційний історико-патріотичний похід по місцям бойової слави "Шлях мужності 2010.", організаторами якого виступили Клуб «Мужність», відділ сім'ї та молоді Глухівської міськради, Камінська сільська рада , Кролевецька районна організація Партії регіонів та незмінний натхненник, народний депутат України Андрій Деркач.
Цьогоріч цей захід відбувся неподалік мальовничого с.Камінь і зібрав майже сотню небайдужих молодих людей, віком від 8 до 35 років. Протягом тижня в польових умовах три команди з Глухова, Путивля, Кролевця гартували свій вишкіл.
Ось що про це говорить учасник походу , вихованець ЗОШ №4 Владислав Козак:
- Спершу ми впорядкували пам’ятник загиблих воїнів в роки Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років., встановлювали загальний табір, збирали дрова та будували „піонерське вогнище”, змагались у військовій прикладній естафеті та між загонами. Але найбільше запам’яталася мені і всім учасникам походу воєнізована гра «Зірниця»: Проходила вона досить цікаво та напружено. Ми робили засідки та атаки, захищали свої табори, виконували оперативні завдання, маскувалися під місцевих мешканців, щоб не- помітно пройти пости супротивників. На мою думку, перебування в поході дало нам можливість наблизитися до реальної історії, ознайомитись з основами тактики бойових дій та спробувати себе в екстремальних умовах.. За «дублони” (похідні гроші) отримані під час військово - прикладної гри «Зірниця», особисті досягнення під час «військових дій» купували солодощі та фрукти. Всіх вразив візит ”кавеешників”, коли на святковий вечір та „мирний концерт” до учасників походу завітав КВК гурт «Чілі Пеперс»,який подарував веселі номери та святкову дискотеку. Ніколи не забути святковий феєрверк, концерт загонів, різноманітні конкурси та ігри. Вже зараз я і мої товариші мріємо про нові походи.
Під час „мирного концерту” відбулась презентація поезії репера Олександра Кугаяша. Автор і виконавець майстерно в стилі РЕП виконав свою пісню-посвяту походу.
Найбільш відзначився у поході і вийшов переможцем загін «Омега» - командир якого Олексій Ковальчук. В змаганнях у прикладній полосі перешкод першість здобув загін „Альфа” – командир Олександр Бойко.
Найбільш відзначились та отримали грошові винагороди: Сергій Толковець, Віталій Єфремов, Руслан Захарчук На згадку про незабутні дні загартування кожен учасник одержав сувеніри.
Юні вояки вдячні за спонсорську допомогу приватним підприємцям Віктору Лехману та Віктору Бику і всім причетним до даного заходу.
Голова клубу „Мужність” Олег Лапа наголосив, що такі походи долучають молодь до здорового способу життя, фізично загартовують юних, виховують здорову і всебічно розвинену особистість, захисника Вітчизни й гідного громадянина держави. Безперечно , це була особлива подія в житті молодих людей, коли вони стояли на землі війни, коли самі діставали артефакти з рясно политої кров’ю визволителів землі наших батьків, коли бачили, як близько була смерть. Саме тоді і починали усвідомлювати міцність колективу, родини, Батьківщини, силу того, задля чого потрібно жити. Власне, такі походи і є одним з альтернативних форматів роботи з молоддю.
А ще керівник клубу запросив спортсменів і талановиту молодь до активного відпочинку влітку, який, як я дізналася, проходитиме в горах та біля моря. Тож, хто не боїться труднощів телефонуйте: 0666679573, 0504631345
 
Світлана Малиношевська

понеділок, 17 травня 2010 р.

ДОЛУЧАЙТЕСЬ! "Калинова гілка" - акція на підтримку української мови


Не секрет, що значна частина наших співвітчизників мусить щодня долати мовний бар'єр, розмовляючи українською мовою в українських містах.

Можна назвати силу причин, чому люди не наважуються починати розмову українською. Хтось переймається, що його вважатимуть ,,селюком'', хтось боїться виглядати білою вороною чи ультранаціоналістом, інші відчувають цілком природний психологічний дискомфорт, коли співрозмовник відповідає російською мовою.

Своєю чергою, у робочих стосунках україномовний працівник зазвичай переходить на російську мову, коли клієнт звертається до нього російською, хоч насправді кожний із них залюбки спілкувався б українською.

Ми пропонуємо перервати це порочне коло й долучитися до громадянської акції

Детальніше - тут: http://kalynovahilka.org.ua
та тут: http://community.livejournal.com/kalynovahilka/

четвер, 13 травня 2010 р.

Без вас життя не було б і весни

      Після  помпезних урочистостей з нагоди славного  65 літнього  ювілею Великої Перемоги 9 травня  керівництво Кролевеччини в невимушеній обстановці зустрілося з фронтовиками, учасниками бойових дій та ветеранами Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років.
      Про немеркнучий подвиг в ім’я життя на землі, побажання здоров’я та довголіття, найсвятіший день  говорили у своїх виступах перед шанованим і поважним загалом чільники району та міста О.О.Шприндель, В.В.Сенько, О.І.Фролов. Вони запевнили ветеранів, що і надалі робитимуть все належне, аби увагою  і  теплом зігріти тих, хто не шкодуючи сил захистив Батьківщину від фашистської нечисті.
      Голова районної ради ветеранів І.В.Балабон назвав це” свято зі сльозами на очах” найбільшим з державницьких свят і закликав керівництво і в майбутньому так опікуватися нашими переможцями.
      Районний військовий комісар С.І.Харченко  зазначив, що всі ми у великім боргу перед героями – визволителями.
       Голова міської партійної організації Партії Регіонів О.К.Наумов передав найкращі вітання від депутата українського парламенту  Андрія  Деркача, сказавши, що вже в дванадцяте фронтовики Кролевеччини отримують від нього  святкові подарунки. Андрій Леонідович прихильно ставиться до колишніх воїнів – визволителів і своїми конкретними справами , роботою над законопроектами, прийняттям у Верховній Раді України відповідних законів сприяє соціальному захисту даної категорії.
      Подячні слова на адресу влади звучали з вуст тих, хто здобув перемогу і подарував нам сьогодення  Почесного громадянина Кролевеччини Я.І.Зайцева, педагогів – фронтовиків М.П.Трембицького, А.І.Линника.
    Традиційно за фронтовими 100 грамами, солдатським кулішем йшла дружня бесіда про життя – буття, питання, котрі найбільше хвилюють ветеранів. Були уважно вислухані всі побажання щодо життєдіяльності району. А далі під акомпанемент Леоніда Гришка  линула задушевна пісня про фронтові дороги, кохання, любов до Вітчизни й нашу світлу перемогу.
  Всі з ким довелося спілкуватися відзначали високу цьогорічну організованість, масовість, різноманітність проведених заходів, які ще раз засвідчили шану й повагу тим, без яких життя не було б і весни…

Світлана Малиношевська

середа, 5 травня 2010 р.

Цвіте черемха

Учора вперше осідлав свого алюмінієвого коня! Проїхався до села Грузьке, далі до Типки і - повз зупинки "Реть" - додому.

Друзі! Як тільки пахне черемхою у лісі! Як співають солов'ї!..

Я вже навіть не рекомендую - прошу вас - виїжджайте на природу! Просто поїдьте увечері за місто! На пів-годинки. Повернетеся іншою людиною - звеличеною, спокійною!

Зараз цвіте черемха, потім - бузок, конвалії вигулькують. Весна - лікар душі...


---
Запрошую кролевчан приєднатися до велисопедних прогулянок навколо Кролевця та по району.
Докладніше дивіться тут: http://forum.krolevets.com/viewforum.php?f=35

Також приєднуйтеся до кролевецької групи у Фейсбуці. Там ми будемо робити оголошення про заплановані поїздки. Є також наміри, наприклад, гайнути до Батурина, Спащанського лісу тощо.

---
І ось фотодоказ про черемуху та велосипедні поїздки:


Біля села Грузьке по дорозі до урочища "Типка"

пʼятниця, 19 лютого 2010 р.

Проводи зими у Кролевці. 14 лютого 2010. Стрітення. Арка "жовтню". Партизани

На цих "проводах" не був. Бо був у церкві, де святкували Стрітення.


Коли повертався через парк, пройшов через "проводи". Здалося, що народу було небагато.
Чи то через глибокі сніги, чи то через холод, чи то через вибори, що минули...

Як би то не було, мені здається, що не можна робити свято у той час, коли люди мають іти до церкви.
Також не треба суміщати у часі свято та... базар (!). А базар - з церквою!

Коли б зробили свято хоча б з 13-тої години - люду було б більше! Підтягнулося б базарне товариство з покупцями, ті, що були в цервкі заглянули б на вогника та і я прийшов би з фотоапаратом.

Місцева владо! Вам - порада! ;)

P.S. Коли на майдані коло арки смажили млинці, їли шашлики, лазили на стовпа, пили горілку, коло церкви святили воду...


P.P.S. До речі, всі кролевчани знають, що на місці арки колись стояла красуня-церква. А чи всі знають, що під час окупації Кролевця фашистами у 1941-1943 рр. на цьому місці вішали партизан?

От і виходить, що співаємо, танцюємо, горланимо, скалимо зуби на святому й, водночас, трагічному місці...

неділя, 7 лютого 2010 р.

Проводи зими у Кролевеці. 28 лютого 2009

Дивіться нову фото серію з проводів зими у Кролевці, що були минулого року!



Про те, як навіть у холод ми, кролевчани, уміємо веселитися, їсти млинці, пити горілку на бордюрах у парку, лазити на стовпа, розбирати-збирати "калаша", піднімати пудові гирі, слухати та співати пісень!

Цього року, до речі, проводи зими будуть 14 лютого, у неділю. Паска рання, тому й проведемо зимоньку під шашликове-самогонне булькотіння зарані. Хоча, кінця зими ще й на нюх не чути. Морози - тому доказ!

Разом з тим і Валентина святого свято!

Також і день пам'яті Олександра Михайловича Ринді, славетного кролевецького поета-пісняра, що трагічно пішов з життя цього дня три роки тому...

***

Будьмо, кролевчане!

середа, 20 січня 2010 р.

Всі на каток!

Пам'ятаєте, в дитинстві на нашому стадіоні заливали каток, і все місто ходило кататися на ковзанах. Потім це перестали робити, і я страшенно заздрила людям з інших міст, які могли взяти ковзани і піти на ковзанку. А якщо по телевізору ще й показували американське різдвяне кіно, де були кадри з Рокфеллер-центром... Тисячі веселих людей...
Цього року міська влада, мабуть, вирішила зробити всім кролевчанам подарунок. Тепер нам не треба заздрити буржуїнам - у нас все місто велика ковзанка. До речі, актуальною стала фраза з анекдоту: "Навіщо тобі чоботи, ти ще ковзани не зносила". Навіть вибори не спонукали комунальні служби до очистки доріг та тротуарів. А навіщо? Хіба стареньким людям не краще сидіти вдома, аніж швендяти по місту, та ще й по такому морозу? Турбуємося за людей, не інакше! Ми ж не в якійсь там Америці, де людина може подати до суду і - о диво! - навіть виграти позов проти муніципальних служб, якщо вони не виконують свої обов'язки. Сумно, панове, на все це дивитися, сумно кожного ранку дибати по слизькій дорозі на роботу, ще сумніше повертатися увечорі, тому що не видно, куди ступаєш. Сьогодні взагалі почула страшну новину - на т.зв. Шанхаї чоловік впав і вбився. Скільки ще крові треба, щоб наші очільники побачили, що коїться в місті? З жахом чекаю весни, коли всі ці кучугури розтануть.
До речі, у кого є рибацькі чоботи на продаж чи хоча б в оренду? Куплю навіть дорого.