середу, 26 жовтня 2011 р.

Молоді потрібна правда


Будь-яка ініціатива потребує мотивації для тих, хто долучається до її реалізації. Спочатку людина приймає рішення спробувати: а що ж воно таке, чи є від цього який-небудь зиск? Зрозуміло, що персональний, індивідуальний і бажано – матеріальний. Помилково? Не факт, бо всяка інша користь не є відчутною одразу, на жаль. Все ж, помилково, більш за все. Бо ініціатива опирається на добровільну участь в її реалізації з боку представників громади. Добровільну діяльність, яка не має іншого мотивування як бажання учасників сприяти досягненню суспільно-корисного результату, тобто – внести свій особистий вклад в конкретну справу, вважають базисом соціальної відповідальності.
Яка користь особисто для учасника? Знову ж про те ж саме… Користь не вимірюється кілограмами цукерок або кількістю подарунків від яких ніякої користі (тим більше – грошима). Користь – в додаткових можливостях самореалізації та визначення власного шляху до успіху у житті.

Мова про соціальне підприємництво як явище, що стає все більш актуальним. Про соціальну активність з боку молоді, як ефективну рушійну силу загальної активності громади, говориться багатьма з різних трибун та ЗМІ.
Чи можливо створити такі умови, щоб молоді було цікаво займатись такою діяльністю? Чи реально забезпечити відвідуваність заходів (навчальних занять, волонтерських акцій, публічних змагань тощо), масовість прояву соціальної активності? Що грає роль мотиватора для добровільної участі в подіях, які не нагадують з першого погляду необхідну для життя річ чи знання, досвід, проте потребують затрат сил, енергії та інтелекту?

Лише розуміння законів життя, розуміння формули успіху. Життя – гра. Відомий вислів. Але чи правильно ми розуміємо його? Життя – не футбол і не віртуальна гра-симулятор. Життя – це тривалий в часі та просторі процес, пов'язаний зі свободою, бар’єрами та цілями. І все це може бути ефективно вибудуваним за умови правильної орієнтації при необхідності вчинити вибір (свобода вибору). Ми граємось з життям, а маємо грати в життя. Кожний день як виклик тим, хто прагне досягти успіху. Який він? Чи має смак та розміри? А чим, власне, успіх відмінний від щастя? Щастя – це ланцюг, що складається з індивідуальної системи успішного рішення проблем, які виникають в просторі та часі протягом всього життя.

Особисті якості людини – це критерій, який визначає можливості (вірогідність) досягнення успіху. Успішними не народжуються, ними стають. Хтось любить говорити про те, що лише одиниці здобувають успіх, стають впливовими та владними людьми. Багатими і водночас бідними. Бідними і водночас багатими. Чи може зрозуміти сутність такого явища, як успіх, людина в віці 14-18 років? Так, безумовно, бо вона навіть приклади приведе власного успіху: перемоги у спортивних та навчально-розважальних заходах. І буде права. Але ж чи впливають ці приклади на подальше життя? Залежить від того, чи вірно молода людина визначиться при обранні професії. Відповідь проста, бо той, хто приречений на успіх (в суспільно-корисному розумінні) навряд чи буде працювати машиністом електропотяга, або токарем. Навряд чи зупиниться у власному розвитку на рівні учителя місцевої школи. Успіх – це природа життєдіяльності лідера.

Щоб стати успішним, потрібно проявити та закріпити лідерські якості в молодої людини. Іншого способу окрім практики не існує. Є пропозиція взяти участь в збірній команді КВК (з числа школярів шкіл району) – зголошуйся на неї! Не бійся, бо незамінних не існує. Пропозиція – це шанс для тебе, якщо тобі 14-18 років. Відмовившись ти втратиш більше, ніж отримаєш від звичного дозвілля, про яке мрієш ( комп’ютер, телевізор, книга, друзі) під час канікул. Тобі здається, що тобі час відпочити від школи? Так от – участь в КВК і є тим відпочинком! Ти познайомишся з новими друзями (ровесниками з інших шкіл), отримаєш чудове відчуття від виявленого креативу, популярності та успіху в разі перемоги в районному КВК! Чи це не цікаво? Чи це не корисно для ТЕБЕ?

Успіх – квінтесенція людського життя, яка притаманна лише тим, хто пізнав його сутність на власному досвіді. В молодому віці людині конче потрібний педагог, який вкаже на той, шлях, який дозволить максимально розкрити власні здібності та таланти, повністю самореалізуватись у дорослому житті. Отримати таку професію, яка буде запорукою щасливого та успішного життя.
Юначе! Дівчино! Що ти маєш робити самостійно? Гарно вчитись. Бути спортивно розвинутим (-ою) (лижні гонки, легка атлетика, танці тощо). Навантажувати і розвивати інтелект (здатність мозку приймати правильні рішення в складних ситуаціях та уникати замішання, знати як з ним боротись). Володіти практичними знаннями та навичками (користування комп’ютером, знання іноземних мов, володіння словом та досвідом успішних публічних виступів). І головне – вміло вибудовувати особисті та службові ланцюги спілкування. Комунікаційні здібності набуваються під час конкретних занять ( в рамках школи, позашкільної роботи, в родині та серед друзів). Головне – знати основні правила та не нехтувати ними ні за яких обставин! Успіх – відчуття радості від позитивного сприйняття реальності та спілкування за умови досягнення визначених особисто цілей, досягнення мети.

Молоді люди, не вірте тому, хто скаже, що успіх – це легко. Не вірте тому, хто каже, що успіх – це складно! Не вірте тому, хто каже, що незамінних людей немає, навіть тоді, коли вас приведуть до кладовища з тим, щоб переконати в зворотному. Ви можете (маєте) залишити чіткий слід на цій планеті. На ваше щастя, поруч з вами існують люди, які прагнуть допомогти вам в цьому. Подумайте і не поспішайте відмовлятись від добровільної участі в волонтерській діяльності. Вступіть до громадського об’єднання (організації), яка має світлу мету та всіма силами допомагайте досягненню цієї соціальнозначущої мети. Отриманий результат на сто відсотків перевершить ваші очікування. І тоді ви відчуєте щастя.

А воно є. В цьому правда.

пʼятницю, 7 жовтня 2011 р.

Парад позитиву


Ми звикли до критичного ставлення до життя, особливо, коли мова заходить про ініціативи, або взагалі про роботу (реальні справи). Часто й густо - шукаємо негатив, насолоджуючись при цьому духмяним ароматом скепсису у власному виконанні. А можливо, що така позиція - результат небажання щось зробити самому? Не для себе, а для суспільства. Тільки не говоріть про те, що безсилі... Просто, не до снаги.
Тому й маємо - переважно негативне ставлення до рівня та якості життя. Зважте - мова не про рівень доходів та його відповідність затратам для комфортного життя. Мова про те, що досить чекати, що хтось зробить кращим життя за тебе. Особливо бридко, коли знову й знову кивають на владу. Немов би вона - чарівник. Та все одно: влада є влада. Її головне завдання - не заважати прояву ініціативи громади. Допомагати реалізовувати наміри, що ведуть до вирішення проблем території...
Головне в житті - свобода. Свобода - бути ,відповідальним не лише за себе, а й за частину суспільного. Насправді, ми здатні вирішувати власні проблеми. Тому так багато містян, які навіть не знають, що існує міська рада. Не знають прізвища мера або голови райдержадміністрації... Добре це, чи погано? Думаю, що ліпше не знати, аніж перекладати свої проблеми на плечі чиновників, що мають вирішувати загальногромадські проблеми, а не бути "швидкою психдопомогою" та таким собі "Стариком Хаттабичем", що може все.
Парад позитиву триває. Порахуйте, скільки гарних нових справ зроблено за останні два місяці. А за літо? Стало краще? Авжеж, бо позитивне сприйняття життя робить людину щасливою.
Розуміємо себе, та тих, хто такий як ми.
На фото (сайт "Фототелеграф") "Титанік", 1911 рік.