«Ми дуже подібні, бо сусіди»

(за мотивами перебування у Варшаві, травень 2011 року. Адаптований варіант ессе Любивого Володимира)

"Нас єднає більше, аніж спільне проведення ЄВРО-2012, безумовно великого свята європейського футболу, що має стати подією світового масштабу вже наступного року. Те, що Україна є співорганізатором футбольного форуму найвищого рівня дозволяє більш прискіпливо подивитись на можливості, які постають внаслідок цього.
Неоднозначне трактування історичного минулого, яке є спільним, бо Україна та Польща держави-сусіди, додає бажання більше та на власні очі дізнатись про те, що було колись у сивій давнині, вірно оцінити динамічне сьогодення та заглянути у майбутнє аби сміливо використати можливість змінитися на краще. Легенда про те, що Кролевець був заснований на початку ХVІІ сторіччя польським королем на стільки красива та цікава, що відкриває реальну перспективу для розвитку локальної брендоутворюючої концепції, яка може забезпечити успішне просування іміджу міста, надає можливість вже сьогодні везти пошук співпраці на рівні муніципалітетів української та польської сторін, укладати угоди про побратимські стосунки, робити їх дієвим механізмом на шляху взаємовигідного співробітництва в різноманітних галузях суспільного життя.
Відразу відзначу факт, що приємно вразив через декілька годин після перетину польського кордону, а саме: напис на стіні старовинного будинку в Любліні, який було нескладно прочитати не зважаючи на те, що написаний він латиною – «Кролевець», поруч з назвами інших польських міст. Цікаво, що угледіли цей факт учасники нашої делегації, які вже до цього були мною ознайомлені з тим, що моє рідне місто має польські коріння. На скільки я розумію, раніше нинішній Калінінград (Росія) був польським (прусським) містом і саме його ймення звучало як «Кролевець» на польській мові…
Згідно з умовами проекту…, старт руху по маршруту мав бути даний в Варшаві (Польща) участю в Параді Шумана на День Європи, 07.05.11. Тому делегація … провела в столиці Польщі три насичені дні, які дозволили краще познайомитись один з одним, визначити детальний план програми проекту,... На базі Варшавського університету відбулась серія тренінгів, після яких учасники отримали чітке уявлення про те, що саме має відбутись під час реалізації проекту і які цілі будуть досягнуті.
Поряд з цим, достатній час було відведено організаторами проекту знайомству з містами, в яких зупинявся автобус, а це – Люблін (06.05.11), Варшава (06-08.05.11) та Львів (09.05.11). Сподіваюсь, що будуть цікавими враження, які спливли після насиченої робочої подорожі в наслідок первинного аналізу побаченого.

Писати про чистоту на вулицях, яка вражає своєю ідеальністю (перехрестя у Варшаві немов би вимиті з пральним порошком, пилу просто немає, що відображається на чорних лакованих черевиках) та якоюсь особливою організацією життя, намагатись зрозуміти «За рахунок чого?» не буду, бо цей соціальний парадокс (не зрозумілий українцям, на жаль) базується на готовності населення виконувати певні правила, що продиктовані ментальним сприйняттям сутності культури та високого рівня самосвідомості населення, яке базується на високих стандартах життя. Вражає те, що на рівні населених пунктів (житлових будинків) автотраса відгороджена захисними щитами, на яких намальовані птахи. Як пояснили, для того, щоб справжні птахи не розбивались через зіткнення з прозорим пластиком захисного щита. Справа в тому, що відповідно до встановлених стандартів, рівень шуму від автотрас впливає на комфорт проживаючих поряд людей, тому й встановлюються захисні смуги протяжністю від декількох десятків метрів до одного і більше кілометрів.

…Люблін зустрів ранішньою прохолодою. Суботній ранок робив вулиці міста пустинними. Рідкі перехожі практично не звертали уваги на ватагу іноземців, бо українці є частими гостями сусідньої країни, до яких звикли місцеві жителі. Великий замок на пагорбі, довгі сходи, чудовий краєвид на старий Люблін. Близько 10 мільйонів євро витрачено спільно державою та місцевою громадою на реставрацію замку. Гуляючи вулицями міста, час від часу зупиняємось, аби обмінятись декількома словами з місцевими жителями, які зупиняються почувши українську мову. Вдивляються в очі і ставлять якісь дитячі запитання на зразок: «Як там Янукович?» Звісно, що людям виявляючим цікавість, вже за 60 років. Вони ще пам’ятають життя за часів перебування Польщі в соціалістичному таборі та існування СРСР. Звідси й пристойне знання російської або української мов.
Як Люблін так і Варшава вразили масштабом реставрації старих будівель, історичних пам’яток, новими модерновими елементами вуличної інфраструктури. Проте, на цьому фоні, не зважаючи на відсутність значного сучасного будівництва в місті та глобальної реставрації старих будівель, наш Львів не те, що не губиться, а навіть виглядає більш виграшно через те, що менше нагадує нафарбовану наречену, а залишається містом-химерою, яке має значне історичне минуле з правильно розставленими акцентами у вигляді архітектурних шедеврів, таким собі містом-паном, який обирає каву за смаком. Ремонт задля збереження і ремонт через бажання комусь сподобатись – різні речі. Все одно, Варшава залишиться Варшавою, так само як і Львів – Львовом. А об’єднуючим є те, що ці міста (і містяни) на протязі довгого історичного періоду перебували (і перебувають) під впливом західної культури, тривалий час були містами однієї держави.
Площа «Ринок» у Варшаві – немов би з прекрасної театральної вистави. Все, що відбувається на ній змушує тамувати подих. Кожний крок дається з зусиллям через бажання затриматись назавжди серед іграшкових принад старовинної архітектури та підпорядкований єдиній меті – не порушити чарівний казковий сон. Цікаво, а хто нині живе в цих будинках, вікна яких дивляться на фонтан та озброєну мечем русалку, яка його прикрашає? Як ці будинки опалюються і чи придатні вони для життя взимку через невідповідність вимогам сучасної теплоізоляції? А вода та каналізація? Чи все як в минулому (ХVI-XVII сторіччях)? Уявляю, як довго вдивлявся б силуети перехожих, що проходили б через площу, як натхненно намагався б знайти в обличчі випадково вихоплених з натовпу людей старих знайомих, якби мав квартиру, чи бодай кімнату в одному з цих різнокольорових старовинних будинків…

Вечір. Ми довго блукали вулицями Варшави, наповненими сутінками. Парк Пілсудського зачинений. Перспектива дощу не лякає, бо він буде однозначно теплим. Йдемо далі, вниз. Зупиняємось, перейшовши вулицю, біля невеличкого кафе, вмонтованого в житлову будівлю. Нас – біля двадцяти. Хтось заходить аби з’ясувати перспективу випити кави всім разом. Через п’ять хвилин ми вже за столами, які з’єднані посеред кафе люб’язним господарем. Біля вікон за столиками сидять поляки, але здається, що вони не звертають уваги на гамірну компанію. Толерантність на побутовому рівні. Ми п’ємо напої, які кожен обрав собі. Я насолоджуюсь зеленим чаєм і намагаюсь зрозуміти хід подій на світовій першості по хокею, матч з якої транслюється на одному з каналів польського телебачення. Великий плазмовий телевізор, на жаль, дуже далеко від мене, тому мої спроби сконцентруватись на перебігу подій на льоду марні. Починаю бесіду з сусідом про враження та відчуття від подорожей останніх днів, насичених цікавими особистими відкриттями. Так спливає понад година часу. Йдемо до готелю майже нічною Варшавою. Надворі стало прохолодно. Початок вічного травня.

Відчуття свята. Поляки завзято святкують День Європи, який перетворюється в своєрідний карнавал, що об’єднує народ в бажанні ідентифікувати себе як частина великої Європи. Парад Шумана (названий на честь ідеолога Євросоюзу, колишнього прем’єр-міністра Франції) яскравими барвами антуражу та чудовим весняним настроєм акцентовано і в той же час не нав’язливо вказує на причини такого ентузіазму. Вони (причини) базуються на впевненості в завтрашньому дні, пріоритеті демократичних цінностей та гордості за свою історію, яка в новітньому періоді дуже повчальна для України з точки зору помилок та перемог на шляху до Євросоюзу.
Атмосфера свята проникає в приміщення кафе-клубу «Гравітація». Тут вам запропонують гарний обід, вечерю, яка закінчиться ароматом якісної кави з молоком. Так сталося й з нами. На фронтальній стіні головного залу закладу серія картин, які об’єднані темою «Про кота». На першій такий собі герой – свійський кіт, який вийшов погуляти великим містом. Наступне полотно зображає нашого героя в пошуку серед вулиць якихось цікавостей. Третя і наступні картини показують шлях кота від споглядання на собі подібних до жінок і, врешті решт, сп’яніння від … зрозуміло чого. Віриться, що все ж таки через цікаву котячу пригоду нічним містом.
Жити краще всього ці декілька днів в готелі під об’єднуючою назвою «Старт», проте їх три дев’ятиповерхові будівлі, що раніше були гуртожитками. Зараз же це економ-готелі: «Партос» (три зірки), «Араміс» та «Атос» (однозіркові). Вартість проживання на добу – 60 злотих (на гривні – десь близько 200 грн.). Для того, щоб зрозуміти, що ціна більш ніж прийнятна для громадян Євросоюзу, необхідно відмітити, що середня заробітна плата в Польщі – 1200 доларів США. Кімнати в готелі затишні, ліжка комфортні. Є в номері телевізор, душ, туалет. Умови дозволяють належним чином відпочити і підготуватись до занять.
Наступне те, що вразило – Варшавський університет, який розташований на центральній вулиці. Кампус є парковою зоною, а сам архітектурний комплекс – історичною пам’яткою. Квітуча та пахуча камелія на вході в учбовий корпус, небагато весняного дощу під звук рок-фестивалю на честь Дня Європи зовні та затишні аудиторії з високими стелями і великими вікнами створили незабутній коктейль під назвою «Альма матір польська». Цікаво, що українські студенти можуть отримати право завершення навчання в Варшавському університеті, перемігши в конкурсному відборі по стипендіальній програмі.
І все ж, декілька зауважень про підготовку до Євро-2012. З відкритої тераси одного з варшавських кафе можна було помітити в далині силует нового стадіону, чаша якого вже фактично завершена. А це говорить про те, що через 2-3 місяці стадіон буде готовий прийняти футбольний матч. На жаль, мало хто потрапить на стадіони Євро-2012. Квитки розкуплені задовго до початку. А в телевізорі все неживе та несправжнє…

Львів не такий блискучий та відремонтований, але від центральної його частини лине просто вражаюча енергія минулого через силуети будівель, обличчя пам’ятників, в яких невиразна туга за тим, що минулого не повернеш. Сутінки надають місту особливої магічності, воно немов оживає і здається, що ось-ось заворушаться постаті на величних соборах, зробить крок кам’яний герой львівських вулиць, піде відлуння його кроків по бруківці і трохи налякає людину, яка вперше опинилась в місті. Театр тіней. Вистава не починається через те, що сутінки якось ліниво опускаються на місто. Чверть на десяту. Ведуча оголошує початок. Глядачі, що розмістились в імпровізованому партері на стільцях з тканинними накидками синього кольору, поринають в дивовижний світ музики та тіней, який повідає цікаві легенди, які прикрашають минуле та сьогоднішнє життя львів’ян.
Темрява трохи бентежить, але перехожі чітко орієнтують серед чисельних вуличок старого міста. Трамвай, напівпорожній і немов би трохи стомлений, принесе вас прямісінько до півночі. А я маршруткою…
Якщо б не почув своїми вухами, то не згадав би про те, що колись вже багато разів чув з вуст інших людей, які посвідчені в тонкощі львівських ментальних особливостей. Сидячі на лавці в парку біля залізничного вокзалу, одна з учасниць нашої делегації зробила на російській мові зауваження дівчині, яка палила. А та відповіла: «Я не розумію російської мови…» Прийшлось допомогти на українській мові молодій дівчині з цигаркою зорієнтуватись та відійти з цигаркою кудись подалі. Це лише штрих, який одначе доповнює картину вражень від міст, в яких побував на початку травня 2011 року...
Найбільше радий з того, що маю в своєму альбомі фотографію костьолу, що освічений вечірнім сонцем! Розумію, що тільки заради цього кадру довго блукав Львовом, містом, яке лагідне і несамовите одночасно.
В вагоні, в якому повертався додому зі Львова, напроти мене сиділи молоді люди з Москви. Жваво спілкувались, поїдаючи вареники, що купили на пероні в Конотопі. Говорили про мандри світом, які останнім часом здійснили. Згадали Абхазію, Камбоджу, Емірати… Торкнулись походу в ресторан у Києві. Щось там не склалось з замовленням столику. Були обурені обслуговуванням, бо прийшлось змінювати декілька місць сидіння… «Эти хохлы наглые…» стало резумуючим під моїми роздумами про те, що не люблять у Львові російськомовних гостей… Здається, що на ментальному рівні все давно вже по полицям і щось намагатись змінити означає розворушити бджіл у вулику.

«Польща. Україна. Росія.» Саме так подорожуючий відмітить для себе зміну країн у вікні літака, пролітаючи на схід. «Росія. Україна. Польща» - такий маршрут матиме той, хто полетить зі сходу на захід. У всякому разі – Україна посередині і в першому, і в другому випадку. Вісь, що з’єднує схід та захід, пронизує нашу країни і в цьому наша національна карма, якщо хочете. В цьому сутність розуміння місця та місії України, орієнтири стратегічної політики власної ідентифікації та самовизначення. Саме так, не інакше. З Кролевця рукою подати до Курська… А що там?.."